Постанова

від 07.09.2018 по справі 161/8157/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/8157/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/773/891/18 Категорія: 53 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Карпук А.К., Киці С.І.,

з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродторг" про стягнення заборгованості по заробітній платі за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СГ ТзОВ Агропродторг про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку.

Позов мотивує тим, що впродовж останніх трьох років до його звільнення з роботи він перебував на посаді начальника сільськогосподарського СГ ТзОВ Агропродторг . 30 серпня 2016 року його було звільнено з роботи за ініціативи директора товариства, законність якого оскаржується в судовому порядку. Згідно довідки про доходи, йому нарахована заробітна плата за останні три роки в сумі 60637, 69 гривень, однак ця сума йому не була виплачена.

Відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Вказує, що всупереч вказаним нормам закону йому не було виплачено заробітну плату за період з серпня 2013 року по листопад 2016 року.

Крім того, відповідно до довідки виданої Пенсійним фондом України, відповідачем було нарахована йому компенсацію за невикористані відпустки за період з грудня 2011 року по серпень 2016 року кошти в розмірі 6531,27 гривень, які він також не отримав в день звільнення.

Просить стягнути з відповідача в його користь невиплачену заробітну плату за період з серпня 2013 року по червень 2016 року в сумі 60637, 69 гривень, нараховану та невиплачену компенсацію за невикористану відпустку за період з грудня 2011 року по серпень 2016 року в розмірі 6531,27 гривень.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродторг"в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з серпня 2013 року по листопад 2016 року в мусі 60637,69 гривень.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а також доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Оскаржуваною ухвалою судом першої інстанції відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, з підстав передбачених пунктом 2 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що є судове рішення, що набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрали законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

При визначенні підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся в суд з позовом до СГ ТзОВ Агропродторг про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку (а.с. 1-2).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 до СГ ТзОВ Агропродторг про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено. ( а.с. 10-11).

Дане рішення суду набрало законної сили та є чинним на даний час.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що при розгляді даної цивільної справи суд прийшов до висновку, що позивач при звернені до суду з даним позовом, як на підставу своїх вимог посилається на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, однак положення даних норм права регулюють виплати всіх сум, що належать працівнику від підприємства саме при його звільненні, а на час розгляду справи позивач не був звільнений , а тому дані норми закону не можна застосовувати в даному випадку.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1, що подана до суду 29 травня 2018 року, позивач звертається до суду за захистом свого права на виплату, саме вже як звільнений працівник.

За таких обставин, проаналізувавши зміст рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2018 року та зміст позовних вимог ОСОБА_1 у даній цивільній справі, суд першої інстанції помилково вказав про тотожність позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та відмовив у відкритті провадження в цій частині.

Таким чином, суб'єктний склад сторін у справі, предмет є тотожними, а підставі є відмінними.

А тому суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У справі Bellet v. France суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Таким чином відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не звернув увагу, що рішенням суду від 11 січня 2018 року не захищено право позивача та не вирішено питання по суті, а відмовлено в задоволені позову з підстав того, що ОСОБА_1 не вірно вказав норми матеріального права відповідно до яких просить захистити його право.

Враховуючи наведене, суд передчасно дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній, чим позбавив останнього права на справедливий та своєчасний розгляд справи за його позовною заявою, що є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.2 ч.1 ст.379 ЦПК України, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

З огляду на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для відкриття провадження у справі, то апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. 367,369,374,379,381,382 ЦПК України, колегія судді

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2018 року скасувати.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродторг" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: