Постанова

від 28.08.2018 по справі 509/2416/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/2600/18

Номер справи місцевого суду: 509/2416/14-ц

Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Кононенко Н.А.

при секретарі: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, про звернення стягнення на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9 про звернення стягнення на спадкове майно - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 квітня 2015 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 02 серпня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 був укладений договір позики згідно, якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_10 прийняв у власність грошові кошти у вигляді 50 000 доларів США, з поверненням даних грошей під умовою (Том 1: а.с.6).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть виданим Відділом РАГС м. Ізмаїл від 10.02.2011 року. Після його смерті відкрилась спадщина на рухоме та не рухоме майно. Спадкоємцями за законом першої черги є малолітній син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 повнолітній син ОСОБА_6 та мати померлого ОСОБА_11, які прийняли спадщину відповідно до норм чинного законодавства .

Представник позивача в позові посилається на те, що 02 серпня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, після смерті ОСОБА_10, позивач належним чином звернувся до спадкоємців з вимогою про обов'язок повернути грошові кошти, в підтвердження своїх доводів, представник позивача надав копію вищевказаної угоди.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивач не надав суду належного доказу, а саме оригіналу договору позики, тим самим не довів, що між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 виникли грошові правовідносини.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2010 року ОСОБА_2 надав в борг ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі 50 000 доларів США, що підтверджується копією розписки від 02 серпня 2010 року (Том 1: а.с.6), оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні апеляційного суду.

Крім того, згідно ухвали апеляційного суду Одеської області по даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу на клопотання ОСОБА_4

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 5757/02 від 24.02.2017 року підпис від імені ОСОБА_10 у розписці від 02.08.2010 року виконаний самим ОСОБА_10.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Наявність у позивача оригіналу розписки свідчать про неповернення боргу в належному розмірі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначеніродовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт неповернення боргу підтверджений наявністю оригіналу боргового документу у кредитора, що відповідає вимогам ч.3 ст. 545 ЦК України, оскільки тільки наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, яке прийняли його малолітній син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 повнолітній син ОСОБА_6 та мати померлого ОСОБА_11.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця, належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 1281 ЦК України якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

На підставі ч. 1 ст. 608 цього Кодексу зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

З аналізу вищенаведених статей вбачається, що у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року № 6 - 18 цс 13.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.

Як вбачається з матеріалів справи, на обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідачка ОСОБА_9, посилалась на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення кредитора з вимогою до спадкоємців (Том1: а.с.31-33).

Тобто право вимоги до відповідачів за договором позики закінчилося ще в серпні 2011 року, а з вказаним позовом позивач звернувся до суду лише в червні 2014 року.

Посилання апелянта про те, що йому стало відомо про смерть боржника лише в 2014 році є неспроможними з огляду на те, що в судовому засіданні було встановлено, що останній перебував в дружніх стосунках з покійним та добре знав його сім'ю, був присутній на похоронах ОСОБА_10

Посилання апелянта на вчасне направлення вимоги спадкоємцям не знайшло свого підтвердження , оскільки з наданих розписок про отримання рекомендованих повідомлень, при цьому, направлених не ОСОБА_2 , а ОСОБА_3, вбачається, що вони були направлені відповідно штемпеля на повідомленні 26.04.2014 року ОСОБА_6 та 03.05.2014 року ОСОБА_9, тобто з пропуском шестимісячного строку.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2 пропустив шестимісячний термін на пред'явлення претензій до спадкоємців.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновків про те, що ОСОБА_2 знав про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10, проте він не реалізував свого права пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину протягом строку вимоги, що підтверджується копією спадкової справи, яка міститься в матеріалах справи.

Враховуючи те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з інших підстав, які не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають виниклим по справі правовідносинам, відповідно ст. 376 ЦПК України є підстави для скасування оскаржуваного рішення та винесення нового про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, проте з інших, наведених вище підстав.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 квітня 2015 року - скасувати.

Прийняти постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, про звернення стягнення на спадкове майно - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07.09.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко