Рішення

від 11.09.2018 по справі 905/1349/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.09.2018                     Справа № 905/1349/18                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Бахмут-Енергія”, м.Бахмут, Донецька область

до відповідача: Підприємства об'єднання громадян – Артемівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих, м.Бахмут, Донецька область

про стягнення 58928,21грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Бахмут-Енергія”, м.Бахмут, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Підприємства об'єднання громадян – Артемівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих, м.Бахмут, Донецька область про стягнення 108153,79грн., з яких: 99376,23грн. – сума основної заборгованості за спожиту теплову енергію за період січень-березень 2018р.; 7847,14грн. - пеня, 238,04грн. – інфляційні нарахування та 692,38грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №545 від 28.02.12р. про постачання теплової енергії в частині оплати отриманих послуг.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 525, 526, 530, 610 Цивільного Кодексу України, статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1349/18.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.07.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1349/18; визначено справу №905/1349/18 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 22.08.2018р.

20.08.18р. та 22.08.18р. через канцелярію суду від позивача надійшли заяви про зменшення позовних вимог від 16.08.18р. №юр/743 та 21.08.18р. №юр/747 в яких позивач у зв'язку з частковою оплатою суми основного боргу відповідачем зменшує позовні вимоги щодо суми основного боргу та просить суд стягнути з відповідача 58928,21грн. з яких: 50150,65грн. – сума основної заборгованості за спожиту теплову енергію за період лютий-березень 2018р.; 7847,14грн. - пеня, 238,04грн. – інфляційні нарахування та 692,38грн. – 3% річних.

Ухвалою суду від 22.08.18р. судом прийнято заяви про зменшення позовних вимог від 16.08.18р. №юр/743, від 21.08.18р. №юр/747 та відкладено судове засідання на 11.09.18р.

11.09.18р. через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення від 10.09.18р. №юр/799 в яких позивач зазначає, що у зв'язку з частковою оплатою суми основного боргу відповідачем, сума основного боргу за період лютий – березень 2018р. становить 18425,65грн. До пояснень позивач додав копії банківських виписок.

У судове засідання 11.09.18р. представники сторін не з'явилися; про день, час та місце розгляду справи відповідач були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на наведене, суд вирішує спір по суті за наявними матеріалами на підставі ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.12р. між позивачем - ТОВ «Артемівськ-Енергія», яке змінило найменування на ТОВ «Бахмут-Енергія» (виконавець) та відповідачем (споживач) був укладений договір постачання теплової енергії №545 (далі договір), згідно умов п.1.1., 1.2 якого виконавець приймає на себе зобов'язання постачати теплову енергію у вигляді гарячої води, у потрібних споживачу обсягах для об'єктів, перелічених у додатку №1 до цього договору, опалювальною площею 803,60 кв.м. та опалювальним об'ємом 3319,00 куб.м., а споживач зобов'язується оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами у терміни та порядку, передбачені цим договором.

Теплова енергія поставляється споживачу у вигляді гарячої води (для потреб опалення та гарячого водопостачання) у обсягах, вказаних у додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1 договору).

За змістом додатку №1 до договору визначено адресу та площу опалюваного об'єкту відповідача - гуртожиток по вул.Незалежності (Радянській), 90а, площею 803,6 кв.м.

Згідно п.3.2.3 договору споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Згідно п.5.1 договору, облік теплової енергії проводиться за допомогою приладу обліку. За відсутності приладу обліку або його несправності, кількість теплової енергії, поставленої споживачу визначається виконавцем розрахунковим способом (додаток №2), при цьому розрахункова кількість тепла не оспорюється.

Пунктом 5.3 договору, визначено, що споживач, який має прилади обліку, щомісячно подає виконавцю звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 2 до договору.

Відповідно до п.6.3 договору у редакції додаткової угоди №б/н від 20.09.2016р. до нього оплату за спожиту теплову енергію споживач проводить до 20 числа наступного за звітним згідно рахунку(ів), що пред'являються Виконавцем. Споживач має право здійснювати передплату за кожний місяць або протягом місяця опалювального періоду на підставі рахунку Виконавця.

Приймання-передача теплової енергії у відповідному місяці опалювального сезону, оформлюється актом виконаних послуг (п.6.3.1 договору у редакції додаткової угоди №б/н від 20.09.2016р. до нього).

Цей договір розповсюджує свою дію на відносини, що виникли між виконавцем та споживачем з 01.02.2012р. та діє до 31.12.2012р. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії жодна із сторін письмово не заявить про його закінчення (п.11.1, п.11.4 договору).

Факт підключення приміщення Споживача до системи централізованого опалення, розташованого за адресою: вул.Незалежності, 90а, підтверджується відповідним актом №545 складеним станом на 17.11.2017р.

Згідно умов договору позивачем була поставлена відповідачу теплова енергія, що підтверджується актами виконаних робіт №б/н від 06.02.2018р. за січень 2018р., №б/н від 05.03.2018р. за лютий 2018 року, №б/н від 04.04.2018р. за березень 2018 року, на загальну суму 108244,01 грн., та виставлені рахунки:

- №5450218 від 06.02.2018р. за січень 2018 року на суму 38622,23грн., отриманий представником відповідача 07.02.2018р.;

- №5450318 від 05.03.2018р. за лютий 2018 року на суму 34795,73грн., отриманий представником відповідача 05.03.2018р.;

- №5450418 від 04.04.2018р. за березень 2018 року на суму 34826,05грн., отриманий представником відповідача 05.04.2018р.

Факт отримання вказаних рахунків відповідачем не спростований.

Згідно пояснень позивача, відповідачем проведено оплати: 16.02.2018р. у розмірі 15000,00 грн., з яких, зокрема, 8867,78грн. зараховано позивачем як часткову оплату рахунку №5450218 від 06.02.2018р.; 31.07.2018р. у розмірі 42095,00 грн. за теплову енергію, спожиту у січні, лютому 2018р.; 16.08.2018р. у розмірі 25000,00 грн., з яких, зокрема, 7130,57 грн. зараховано позивачем як часткову оплату заборгованості за лютий 2018р., залишок боргу склав 50150,66грн.

Так, у зв'язку з порушення відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати послуг з теплопостачання, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення суми основного боргу 50150,65 грн. за період лютий – березень 2018р., а також пені у розмірі 7847,14 грн., 3% річних у сумі 692,38грн. та інфляційних нарахувань у сумі 238,04грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за послуги з теплопостачання, надані позивачем на підставі договору про постачання теплової енергії №545 від 28.02.12р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України і умовами договору про постачання теплової енергії №545 від 28.02.12р.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №545 від 28.02.12р., суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 5 глави 54 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про постачання енергетичних ресурсів.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Статтею 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати спожитої теплової енергії.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати товару, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором.

Таким чином, у відповідача станом на час звернення позивача з позовом до суду була наявна заборгованість перед позивачем в сумі 50150,65 грн.

При цьому, судом встановлено, що протягом розгляду справи в суді, відповідачем здійснена часткова оплата суми основного боргу в розмірі 31725,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 31725,00грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З наведених підстав суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 31725,00грн. на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів, що свідчать про сплату заборгованості за теплову енергію, спожиту у лютому-березні 2018р. у розмірі 18425,65 грн., суду не представлено.

З огляду на наведене, дотримуючись меж позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу за зобов'язаннями лютого-березня 2018р. частково, а саме у розмірі 18425,65 грн.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляції суд зазначає наступне:

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних відповідно до умов договору за допомогою програми “Ліга Закон”, судом встановлено, що розрахунок таких нарахувань є обґрунтованим та арифметично вірним.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 692,38 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань за допомогою програми “Ліга Закон”, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період нарахування інфляційних нарахувань, та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 238,04 грн., підлягають задоволенню.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 7847,14 грн.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов'язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.9 договору у випадку несвоєчасних розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Здійснивши перерахунок пені відповідно до умов договору за допомогою програми “Ліга Закон”, судом встановлено, що загальний розмір пені складає 7852,53 грн., що становить суму більшу, ніж заявлено до стягнення позивачем.

З наведених підстав, дотримуючись меж позовних вимог, штрафні санкції підлягають задоволенню в сумі 7847,14 грн.

Відповідно до ст.55 Конституції України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, п.2 ч.1 ст.231, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Бахмут-Енергія”, м.Бахмут, Донецька область до Підприємства об'єднання громадян – Артемівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих, м.Бахмут, Донецька область про стягнення 58928,21 грн., з яких: 50150,65 грн. – сума основної заборгованості за спожиту теплову енергію за період лютий-березень 2018р.; 7847,14 грн. - пеня, 238,04 грн. – інфляційні нарахування та 692,38 грн. – 3% річних, задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства об'єднання громадян – Артемівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Маріупольська, буд.15, код ЄДРПОУ 34215338) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бахмут-Енергія” (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Зелена, буд.41, код ЄДРПОУ 34776960) основний борг у сумі 18425,65грн., пеню у сумі 7847,14 грн., 3% річних у сумі 692,38грн., інфляційні нарахування у сумі 238,04грн., судовий збір у сумі 1762,00грн.

Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 31725,00грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 11.09.2018р.

Суддя М.О. Лейба