Рішення

від 03.09.2018 по справі 910/4414/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2018Справа № 910/4414/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. при секретарі судового засідання Астаповій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський жирокомбінат" про визнання права та визнання відсутнім права, за участю представників позивача - Васіва Ю.М., ордер № 085978 від 02.07.2018 року, відповідача-1 - Малярчук Т.В., довіреність №353 від 17.01.2018 року, відповідача-2 - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів з вимогою визнати право позивача вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року в розмірі 2284704,73 грн., який позивач сплатив відповідачу-1 за відповідача-2 та визнати відсутнім у відповідача-1 права вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року в розмірі 2 284 704,73 грн. на підставі ст.ст. 15,16, 512, 514, 556 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані виконанням позивачем на підставі договору поруки №4О14312И/П від 31.10.2016 обов'язку боржника (відповідача-2) перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідачем-1) за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року шляхом здійснення погашення заборгованості у сумі 2284704,73 грн. згідно із платіжним дорученням №52 від 01.11.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.04.2018 року порушено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.05.2018 року,

04.06.2018 року від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на те, що в силу ст. 514 Цивільного кодексу України перехід права вимоги до нового кредитора відбувається в силу імперативної вказівки закону.

04.06.2018 року позивачем через канцелярію суду надано клопотання про заміну відповідача-2 на його правонаступника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2018 року вирішено замінити відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімус Ойл" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський жирокомбінат".

01.08.2018 року позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03.09.2018 року.

03.09.2018 року представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився.

Відповідач-2 у справі був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки №4М14289И/П (надалі - договір поруки), предметом якого (згідно п. 1 договору поруки) є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптімус Ойл" (боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 4 договору поруки визначено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Згідно з п.8 договору до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору зазначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Позивач, як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року, а саме - погасив борг на загальну суму 2 284 704,73 грн., що підтверджується платіжним дорученням №52 від 01.11.2016 року та банківською випискою, що містяться в матеріалах справи.

Положенням ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що станом на момент сплати позивачем зазначених вище коштів, заборгованість відповідача-2 (боржника) перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за вищевказаними кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року становила саме 2 284 704,73 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження того, що за рахунок коштів в сумі 2 284 704,73 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника (відповідача-2), суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

При цьому, зміст приписів частин першої та другої статті 556 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.

Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі №6-932цс15.

Зі змісту договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 5, п. 6 Договору поруки).

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодних вимог банку адресованих позивачу щодо погашення заборгованості за боржника по кредитному договору.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення права позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Водночас ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України визначає, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Тобто перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування, зокрема, у разі виникнення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Між тим, доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь відповідача-1 коштів у розмірі 2 284 704,73 грн. в рахунок погашення заборгованості боржника (відповідача-2) за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року позивачем не надано.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не підтверджено такі обставини належними доказами та не додано їх до матеріалів справи, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачами, тому в позові про визнання права позивача вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року в розмірі 2 284 704,73 грн., який позивач сплатив відповідачу-1 за відповідача-2 та визнання відсутнім у відповідача-1 права вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за кредитним договором №4О14304И від 22.09.2014 року в розмірі 2 284 704,73 грн. слід відмовити

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 11.09.2018р.

Суддя С.О. Чебикіна