Рішення

від 04.09.2018 по справі 914/815/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 Справа №914/815/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Державного підприємства Дослідне господарство Еліта Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України , Київська область, Миронівський район, с.Центральне,

до відповідача: Фермерського господарства Нагорянка , Львівська область, Пустомитівський район, с.Нагоряни,

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 328652,53грн.

Представники:

Позивача : ОСОБА_1 - представник (довіреність від 04.04.2018р. б/н);

Відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

03.05.2018р. Державне підприємство Дослідне господарство Еліта Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Фермерського господарства Нагорянка про стягнення 202500грн. суми основного боргу, 50625грн. штрафу, 25920грн. пені, 27795грн. п'ятнадцяти відсотків річних та 21812,53грн. інфляційних втрат; ціна позову 328652,53грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.05.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 05.06.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 26.06.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого засідання на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 31.07.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 31.07.2018р. суд постановив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 04.09.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

04.09.2018р. Позивачем подано до суду Клопотання (вх. №32527/18), у якому просить суд долучити до матеріалів справи письмові докази в підтвердження факту здійснення Відповідачем часткового погашення суми основного боргу в розмірі 100000грн., а саме виписку з банківського рахунку Позивача №26009477104за 08.08.2018р. ОСОБА_2 клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. При цьому, заява про зменшення розміру позовних вимог Позивачем не подавалась.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвали Господарського суду Львівської області, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 202500грн. суми основного боргу за Договором купівлі-продажу від 04.05.2017р. №60, а також 50625грн. штрафу, 25920грн. пені за період з 01.06.2017р. по 01.12.2017р., 27795грн. п'ятнадцяти відсотків річних за період з 01.06.2017р. по 01.05.2018р. та 21812,53грн. інфляційних втрат за період з червня 2017р. по березень 2018р. за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором Товару.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

04.05.2017р. між Державним підприємством Дослідне господарство Еліта Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (надалі - Позивач, Продавець) та Фермерським господарством Нагорянка (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу №60 (далі - Договір), відповідно до п.1 якого Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця партію Товару, найменування та ціна якого погоджується Сторонами та відображається в товаророзпорядчих документах (накладних та/або актах прийому-передачі), які складаються на кожну партію Товару окремо згідно замовлень Покупця, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити Товар на умовах Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору загальна кількість Товару та асортимент вказуються у видаткових накладних.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що найменування, вартість та кількість Товару, що підлягає поставці, їх часткове співвідношення (асортимент) за сортами, видами, підгрупами, марками, типами, розмірами, а також ціна конкретного виду Товару визначається в додатках, які є невід'ємними частинами Договору.

Згідно пункту 4.1. Договору умови відвантаження Товару - EXW - склад Продавця.

Відповідно до пункту 4.2. Договору Продавець повинен передати Покупцю Товар протягом двадцяти робочих днів з моменту внесення передоплати або повної оплати на рахунок Продавця.

Перехід права власності на Товар відбувається в момент підписання товаророзпорядчих документів (п.4.3. Договору).

Відповідно до пункту 5.1. Договору ціна і загальна вартість поставки Товару обумовлюється Сторонами в рахунках-фактурах або Специфікації.

Пунктом 7.1. Договору Сторонами визначено, що приймання Товару за кількістю і якістю проводиться Покупцем згідно з положеннями Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання та продуктів харчування.

Покупець зобов'язаний прийняти Товар в день його отримання на складі Продавця (п.7.2. Договору).

Згідно пункту 8.1. Договору розрахунки за Товар між Продавцем та Покупцем здійснюються в Українській національній валюті.

Відповідно до пункту 8.2. Договору Покупець зобов'язаний оплатити вартість придбаного ним Товару до 31.05.2017р. шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця, якщо інше не буде погоджено Сторонами додатковою угодою до Договору.

Пунктом 9.1. Договору Сторонами встановлено, що за порушення умов Договору винна Сторона відшкодовує іншій Стороні спричинені збитки, в тому числі неотриманий прибуток в порядку, передбаченому чинним законодавством України та Договором.

Згідно пункту 9.2. Договору при простроченні строків розрахунків за поставлений Товар, передбачених Договором, Покупець зобов'язаний виплатити на користь Продавця штраф у розмірі 25 відсотків від вартості неоплаченого Товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення строків оплати неоплаченого Товару.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що в разі не проведення вчасного розрахунку за поставлений Товар Покупець сплачує на користь Продавця п'ятнадцять відсотків річних від дня, коли Товар мав бути оплачений до дня його фактичної оплати.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до моменту остаточного виконання Договору (п.13.1. Договору).

Додатком №1 до Договору Сторонами встановлено, що предметом поставки за Договором буде соя у кількості 15000 кг. вартістю 11,25грн. за 1 кілограм без ПДВ на загальну суму 202500грн. з врахуванням ПДВ.

ОСОБА_2 Договір та Додаток №1 до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

04.05.2017р. Позивачем виставлено Відповідачу ОСОБА_3 №14 на оплату 202500грн. вартості Товару за Договором.

На виконання умов Договору Позивач згідно ОСОБА_4 накладної від 05.05.2017р. №181 на суму 202500грн. та Товарно-транспортної накладної від 05.05.2017р. №Р181 на підставі Довіреності Відповідача на отримання товарно-грошових цінностей від 05.05.2017р. №3 поставив, а Відповідач прийняв Товар за Договором на загальну суму 202500грн.

Згідно доводів Позивача, Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару не виконано, внаслідок чого утворився борг в розмірі 202500грн.

ОСОБА_2 також підтверджується ОСОБА_2 звіряння розрахунків між Сторонами за період з 01.01.2017р. по 18.09.2017р. ОСОБА_2 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Окрім того, ОСОБА_2 звірки розрахунків за період 01.01.2018р. по 29.05.2018р. Сторонами встановлено сальдо на користь Позивача 202500грн. ОСОБА_2 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 14.12.2017р. звертався до Відповідача ОСОБА_5 від 13.12.2017р. вих. №74 із вимогою про оплату 202500грн. боргу з оплати поставленого за Договором Товару та 50625грн. штрафу. ОСОБА_2 ОСОБА_5 Відповідачем отримано 28.12.2017р., що підтверджується інформаційною довідкою про відстеження поштового відправлення №0880100220857 з мережі Інтернет (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku), проте залишено без відповіді та реагування. Належні, достатні та допустимі докази належного задоволення Відповідачем ОСОБА_5 13.12.2017р. вих. №74 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

Окрім того, з підстав прострочення Відповідачем оплати за поставлений Товар за Договором Позивачем нараховано Відповідачу 50625грн. штрафу, 25920грн. пені, 27795грн. п'ятнадцяти відсотків річних та 21812,53грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором Товару.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 202500грн. суми основного боргу за Договором купівлі-продажу від 04.05.2017р. №60, а також 50625грн. штрафу, 25920грн. пені за період з 01.06.2017р. по 01.12.2017р., 27795грн. п'ятнадцяти відсотків річних за період з 01.06.2017р. по 01.05.2018р. та 21812,53грн. інфляційних втрат за період з червня 2017р. по березень 2018р. за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором Товару.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем ОСОБА_4 накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

04.09.2018р. Позивачем подано до суду Клопотання (вх. №32527/18), у якому просить суд долучити до матеріалів справи письмові докази в підтвердження факту здійснення Відповідачем часткового погашення суми основного боргу в розмірі 100000грн., а саме виписку з банківського рахунку Позивача №26009477104за 08.08.2018р.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.05.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 05.06.2018р. Відтак, предмет спору в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 100000грн. суми основного боргу припинив існування після відкриття провадження у справі.

Суд роз'яснив представнику Позивача наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно пункту 9.2. Договору при простроченні строків розрахунків за поставлений Товар, передбачених Договором, Покупець зобов'язаний виплатити на користь Продавця штраф у розмірі 25 відсотків від вартості неоплаченого Товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення строків оплати неоплаченого Товару.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що погоджене Сторонами у Договорі одночасне нарахування пені та штрафу за порушення строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого Товару не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , а також в постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 року у справі № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08 та від 27.04.2012 року № 06/5026/1052/2011.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що в разі не проведення вчасного розрахунку за поставлений Товар Покупець сплачує на користь Продавця п'ятнадцять відсотків річних від дня, коли Товар мав бути оплачений до дня його фактичної оплати.

Перевіривши правильність розрахунку штрафу, пені, п'ятнадцяти відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки при розрахунку п'ятнадцяти відсотків річних не враховано фактичну кількість днів прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого за Договором Товару.

Таким чином судом встановлено, що сума нарахованого Позивачем штрафу становить 50625грн., пені за заявлений Позивачем період - 25920грн., п'ятнадцяти відсотків річних 27878,42грн., інфляційних втрат - 21812,53грн.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором Товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо неоплати вартості Товару, відсутність заперечень Відповідача як щодо факту поставки Товару за Договором так і щодо якісних та кількісних характеристик поставленого Товару, часткове погашення суми основного боргу за Договором після відкриття провадження у справі, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, а також сум пені, штрафу, п'ятнадцяти відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги 102500грн. суми основного боргу, 50625грн. штрафу, 25920грн. пені, та 21812,53грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 27795грн. п'ятнадцяти відсотків річних підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог, а провадження у справі в частині стягнення 100000грн. суми основного боргу слід закрити у зв'язку із відсутністю предмета спору.

При цьому суд зазначає, що станом на час розгляду справи по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача п'ятнадцяти відсотків річних Позивачем суду не заявлялось та не подавалось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4929,79грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 26.04.2018р. №3002 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 4929,79грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №2 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 3429,79грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3429,79грн. судового збору.

Окрім того, у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 100000грн. суми основного боргу за Договором поверненню Позивачу з Державного Бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 1500грн.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 714 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства Нагорянка (81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Нагоряни; ідентифікаційний код 22418674) на користь Державного підприємства Дослідне господарство Еліта Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (08853, Київська область, Миронівський район, с.Центральне, корпус 2; ідентифікаційний код 04687301) 102500грн. суми основного боргу, 50625грн. штрафу, 25920грн. пені, 27795грн. п'ятнадцяти відсотків річних, 21812,53грн. інфляційних втрат та 3429,79грн. судового збору.

3. В частині стягнення з Фермерського господарства Нагорянка (81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Нагоряни; ідентифікаційний код 22418674) на користь Державного підприємства Дослідне господарство Еліта Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (08853, Київська область, Миронівський район, с.Центральне, корпус 2; ідентифікаційний код 04687301) 100000грн. основного боргу провадження у справі закрити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.09.2018р.

Суддя Фартушок Т. Б.