Рішення

від 03.09.2018 по справі 914/609/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2018 Справа №914/609/18

м. Львів

За позовом: Приватної фірми АВІТА , м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС , м. Львів

про стягнення 8 764, 53 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі Ю.Забора

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: н/з

Присутня: ОСОБА_2

Суть спору:

Позовну заяву подано Приватною фірмою АВІТА , м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС , м. Львів про стягнення 8 764, 53 грн.

Ухвалою суду від 23.04.2018р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду по суті на 22.05.2018р.

Для об'єктивного та всестороннього вирішення спору, 22.05.2018р. розгляд справи було відкладено, про що відповідачу скеровано ухвалу про виклик в судове засідання, в порядку ст.120 ГПК України.

Ухвалою суду від 05.06.2018р. здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №914/609/18 за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 18.06.2018р.

18.06.2018р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою від 31.07.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03.09.2018р.

В судове засідання 03.09.2018р. представник позивача з'явився. Дав пояснення по суті спору. Зокрема пояснив, що згідно договору №ЛХ-002179, укладеного між сторонами 16.09.2015р. позивачем здійснено перевезення вантажу за визначеним сторонами маршрутом, однак, відповідачем здійснено лише часткову оплату за надані позивачем послуги з перевезення, внаслідок чого у товариства з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС виникла заборгованість перед приватною фірмою АВІТА в розмірі 5 350, 00 грн., яку відповідач зобов'язаний сплатити на підставі договору, а також Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором перевезення, позивач просить суд стягнути з ТзОВ ЛАФЕТ ХАУС 2 005, 59 грн. - пені, 221, 94 грн. - 3% річних та 1 186, 94 грн. - інфляційних нарахувань. Позов просить задоволити.

Відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Згідно відзиву на позов, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності на звернення до суду, оскільки згідно ч.3 ст. 925 ЦК України, до вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в 1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

16.09.2015р. між приватною фірмою АВІТА (позивач, за договором - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАФЕТ ХАУС» (відповідач, за договором - експедитор) укладено договір перевезення вантажу №ЛХ-002479.

Згідно п. 1.1 договору, експедитор доручає виконавцю перевезти вантаж в міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні та оплачує перевезення, а виконавець надає транспортні засоби для перевезення вантажу та доставляє вантаж у пункт призначення вантажоодержувачу, вказаному у супровідних документах в обумовлений сторонами термін.

Виконавець організовує перевезення вантажів на підставі заявок експедитора. Конкретні умови по кожному замовленню погоджуються сторонами і вказуються у заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1).

Згідно п. 3.3 договору, підтвердженням факту надання послуг є оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН, CMR) з відміткою відправника вантажу, перевізника, виконавця, одержувача вантажу або інший документ, що підтверджує отримання вантажу вантажоодержувачем.

Експедитор оплачує замовлені послуги протягом 14 банківських днів з моменту отримання експедитором повного пакету документів, а саме: оригіналу договору, оригіналу заявки на перевезення, рахунку, акту виконаних робіт, товарно-транспортної накладної (ТТН, CMR), податкової накладної.

01.12.2015р. на виконання вищезазначених умов договору, погоджено заявку на перевезення вантажу по маршруту автомобільним транспортом по маршруту Львів-Варшава-Гдиня, на суму 500 Євро, що по курсу НБУ на день завантаження становила 12 665, 00 грн. (в матеріалах справи).

На виконання умов вказаної заявки, позивачем здійснено перевезення вантажу за визначеним маршрутом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 126661(в матеріалах справи).

Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату за надані позивачем послуги з перевезення, сплативши 6 165, 00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (в матеріалах справи), внаслідок чого у товариства з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС виникла заборгованість перед приватною фірмою АВІТА в розмірі 6 500,00 грн.

З метою врегулювання спору в добровільному порядку, позивач звернувся до відповідача з претензією №114 від 05.08.2016р. з проханням сплатити суму заборгованості згідно умов договору.

У відповідь на вказану претензію відповідачем на адресу позивача надіслано гарантійний лист №6 від 12.08.2016р. (в матеріалах справи) із зобов'язанням оплатити суму боргу в розмірі 6 500, 00 грн. не пізніше 22.09.2016р.

Однак, на виконання вказаного гарантійного листа відповідачем перераховано позивачу лише 1 150, 00 грн.

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся з позовом до господарського суду та просить стягнути з відповідача 5 350, 00 грн. - заборгованості, 2 005, 59 грн. - пені 1 186, 94 грн. - інфляційних нарахувань, та 221,94 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.1 договору перевезення вантажу передбачено, що у випадку порушення зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно норм діючого законодавства України.

У випадку порушення термінів оплати, встановлених даним договором, експедитор несе відповідальність згідно чинного законодавства (п.5.7).

Позивачем, за прострочення виконання грошового зобов»язання, у відповідності до п.п. 5.1, 5.7 договору та ст.230, 231 ГК України, нараховано відповідачу пеню, яка становить 2 005, 59 грн.

Проте, дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки, у відповідності до загальних положень про забезпечення виконання зобов»язань (ст. 547 ЦК України), правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

На підставі вищенаведеного, згідно поданого розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 221, 94 грн. за період з 22.09.2016р. по 08.02.2018р. та інфляційні втрати на суму 1 186, 94 грн. за період вересень 2016р. - січень 2018р.

Перевіривши періоди нарахування та здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до чинного законодавства з врахуванням положень ч.5. ст.254 ЦК України, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в розмірі 1 167, 68 грн. та 3% річних в сумі 221, 94 грн.

У відзиві на позов від 25.05.2018р. відповідачем заявлено про застосування позовної давності, оскільки згідно ч.3 ст. 925 ЦК України, до вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в 1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 925 ЦК України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

01.08.2006р. Верховною Радою України прийнято Закон України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956, якою врегульовані правовідносини, що випливають з договору міжнародного перевезення вантажу.

З врахуванням ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ Про міжнародні договори України та ст. 3 ГПК України, положення зазначеної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Згідно п.1 ст.1 вказаної Конвенції, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ч.1 ст.32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 ГК України ).

Згідно приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 17.05.2017 р. у справі 911/151/16, постанова Вищого господарського суду України від 24.01.2017 р. у справі № 922/5651/15).

Таким чином саме особа, яка порушила зобов'язання має довести відсутність своєї вини у вказаному порушенні в силу вимог вищевказаних норм законодавства.

В той же час, відповідачем в порушення приписів ст.74 ГПК України не доведено, що ним ужито усіх заходів для недопущення господарського правопорушення (прострочення оплати заборгованості за договором перевезення вантажу №ЛХ-002479 від 16.09.2015р.).

Уклавши вказаний вище договір та отримавши від позивача послуги міжнародного перевезення вантажу, відповідачу було відомо про виникнення у нього обов'язку щодо оплати за надані позивачем послуги.

Невжиття відповідачем заходів, спрямованих на виконання свого зобов'язання за договором щодо оплати наданих послуг за своєю суттю є ухиленням від виконання господарського зобов'язання.

Разом з тим, в силу ст.ст. 6 , 626 ЦК України , сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні (погоджені) умов договору. При цьому відносини, що виникли між сторонами засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України ), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Відтак, з огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що невиконання зобов'язань за договором перевезення вантажу №ЛХ-002479 від 16.09.2015р. спричинено навмисними діями відповідача фактично спрямованими на ухилення від виконання зобов'язання з оплати послуг міжнародного перевезення, з огляду на що, до правовідносин сторін у даній справі підлягає застосуванню термін позовної давності в три роки.

Оскільки договір між сторонами укладено 16.09.2015р., а позивач звернувся з позовом до суду 04.04.2018 р., про що свідчить печатка Канцелярії Господарського суду Львівської області на титульній сторінці позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів у межах позовної давності, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосовування наслідків спливу позовної давності, встановлені статтею 267 Цивільного кодексу України .

Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано передбаченого договором та законом обов'язку щодо оплати за надані послуги перевезення, чим було порушено право позивача на одержання коштів. Відтак, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованості за договором перевезення вантажу №ЛХ-002479 від 16.09.2015р.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань щодо оплати за надані транспортні послуги, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та становить 5 350, 00 грн. - основного боргу, 1 167, 68 грн. - інфляційних нарахувань та 221,50 грн. - 3% річних. В частині стягнення пені суд дійшов висновку відмовити.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС , м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, офіс А.305 (код ЄДРПОУ 39093160) на користь приватної фірми АВІТА , м. Львів, вул. Зелена, 20/9 (код ЄДРПОУ 19161817) - 5 350, 00 грн. основного боргу, 1 167, 68 грн. - інфляційних нарахувань, 221,50 грн. - 3% річних та 1354, 80 грн. - судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення складено 11.09.2018р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.