Рішення

від 10.09.2018 по справі 910/8423/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2018Справа № 910/8423/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Цінтія Пласт (08032, Київська обл., с. Колонщина, вул. Київська, буд. 26)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Пластіза (03141, м. Київ, вул. Городня, буд. 38)

про стягнення 348 993,32 грн

Представники сторін:

від позивача: Ільїна Д.В. (представник за довіреністю)

від відповідача: Очеретяний В.Є. (представник за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Цінтія Пласт (надалі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Пластіза (надалі також - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 348 993,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про невиконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару на підставі видаткових накладних, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 304 319,20 грн основного боргу, 2 898,00 грн 3% річних, 10 224,84 грн інфляційних та 31 531,28 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання у справі на 23.07.2018.

В підготовче засідання 23.07.2018 з'явився представник позивача. Представник відповідача в засідання уповноваженого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018, занесеною до протоколу судового засідання, судом відкладено підготовче засідання на 20.08.2018.

20.08.2018 через відділі діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення та уточнення позовних вимог, у якій заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 557,31 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 10 224,84 грн та пеню у розмірі 35 229,51 грн., а також про повернення судового збору у розмірі 3 472,90 грн.

В підготовче засідання 20.08.2018 з'явився представник позивача. Представник відповідача в засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши заяву позивача про зменшення та уточнення позовних вимог та додані до неї документи, Судом прийнято таку заяву до розгляду.

Під час підготовчого засідання судом здійснено всі необхідні дії для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи по суті, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/8423/18 до судового розгляду по суті на 10.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2018 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю Цінтія Пласт зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 472,00 грн.

В судовому засіданні 07.09.2018 представник відповідача просив Суд поновити строк на подання відзиву та долучити відзив на позов до матеріалів справи.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України)

Заслухавши пояснення представника відповідача щодо причин пропуску стоку на подання відзиву, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, Судом постановлено поновити відповідачу такий строк та долучити відзив до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.09.2018 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

Товариством з обмеженою відповідальністю Цінтія Пласт було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Пластіза товар на загальну суму 444 805,20 грн, а відповідачем в свою чергу було прийнято цей товар, що підтверджується видатковими накладними № 81 від 28.07.2017 на суму 41 593,20 грн, № 141 від 06.11.2017 на суму 46 776,00 грн, № 152 вд 21.11.2017 на суму 43 824,00 грн, № 162 від 20.12.2017 на суму 63 840,00 грн, № 25 від 06.03.2018 на суму 59 556,00 грн, № 30 від 30.03.2018 на суму 68 208,00 грн, № 34 від 19.03.2018 на суму 65 280,00 грн, № 42 від 27.03.2018 на суму 55 728,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення та уточнення позовних вимог, позивач зазначає, що враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого товару, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача 3% річних у розмірі 3 557,31 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 10 224,84 грн та пеню у розмірі 35 229,51 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач не погоджується з нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат по кожній накладній окремо, в той час як період прострочення оплати поставленого товару має визначатися через сім днів від дня пред'явлення позивачем претензії про оплату - з 18.06.2018, у зв'язку з чим за розрахунком 3% річних за період прострочення відповідача складає 450,00 грн, а інфляційні втрати відсутні. Окрім того, відповідач заперечує проти стягнення пені за прострочення у повному обсязі, оскільки домовленістю між сторонами нарахування пені не передбачено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю Цінтія Пласт було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Пластіза товар на загальну суму 444 805,20 грн, а відповідачем в свою чергу було прийнято цей товар, що підтверджується видатковими накладними № 81 від 28.07.2017 на суму 41 593,20 грн, № 141 від 06.11.2017 на суму 46 776,00 грн, № 152 від 21.11.2017 на суму 43 824,00 грн, № 162 від 20.12.2017 на суму 63 840,00 грн, № 25 від 06.03.2018 на суму 59 556,00 грн, № 30 від 13.03.2018 на суму 68 208,00 грн, № 34 від 19.03.2018 на суму 65 280,00 грн, № 42 від 27.03.2018 на суму 55 728,00 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.

28.08.2017, 03.01.2018, 13.04.2018 та 27.06.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю Пластіза здійснювалися оплати на користь позивача за поставлений товар, що підтверджується виписками по рахунку позивача.

Суд зазначає, що поставка позивачем товару, його отримання відповідачем за видатковими накладними та як наслідок його оплата на підставі виставлених рахунків, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з договору поставки, який оформлювався у такий спосіб за кожною окремою поставкою, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару .

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17.

Отже, зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

У зв'язку з наведеним, Судом відхиляються доводи відповідача про те, що строк оплати товару починається через сім днів від дня пред'явлення позивачем претензії про оплату - з 18.06.2018.

Оскільки у видаткових накладних № 81 від 28.07.2017, № 141 від 06.11.2017, № 152 від 21.11.2017, № 162 від 20.12.2017, № 25 від 06.03.2018, № 30 від 13.03.2018, № 34 від 19.03.2018, № 42 від 27.03.2018 строк оплати товару не вказано, отже, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Проте, з наявних у справі банківських виписок вбачається, що відповідач здійснив оплату за отриманий товар з прострочкою платежу за кожною поставкою (видатковою накладною).

При зверненні до суду з урахуванням заяви про зменшення та уточнення позовних вимог, яка прийнята Судом до розгляду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 3 557,31 грн. та інфляційні у розмірі 10 244,84 грн. за загальний період прострочки з 28.07.2017 по 26.06.2018.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)

Дослідивши поданий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, Суд звертає увагу, що позивачем невірно визначено початок перебігу прострочення відповідача за накладними, оскільки період прострочення відповідача розпочинається наступного дня за днем прийняття товару, а не в той же день, як визначено позивачем.

Здійснивши самостійно перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення оплати товару за кожною поставкою товару, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 557,31 грн підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а інфляційні втрати - частково на суму 8 833,14 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за період прострочення відповідача у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 35 229,51 грн.

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Як встановлено Судом, позивач нарахував відповідачеві пеню за ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені, тобто є безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не може бути застосована у даному випадку.

При цьому, умовами укладеного між сторонами договору не передбачено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17.

З огляду на викладене вище, правові підстави для стягнення пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені Суд відмовляє.

Таким чином, за наведених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Пластіза (03141, м. Київ, вул. Городня, буд. 38, ідентифікаційний код 38393778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Цінтія Пласт (08032, Київська обл., с. Колонщина, вул. Київська, буд. 26, ідентифікаційний код 33404795) 3% річних у розмірі 3 557 (три тисячі п'ятсот пятдесят сім) грн 31 коп., інфляційні у розмірі 8 833 (вісім тисяч вісімсот тридцять три) грн 14 коп. та судовий збір у розмірі 445 (чотириста сорок пять) грн 26 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.09.2018

Суддя Т.Ю. Трофименко