Рішення

від 05.09.2018 по справі 916/1024/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1024/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/1024/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул.. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідача: ОСОБА_1 підприємства «ФЕМЕЛІ-ФАРМ» (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул.. Медична, буд. 15, код ЄДРПОУ 38967796)

про стягнення 216 140,49грн.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №9490-К-О від 07.11.2017р.

Від відповідача: ОСОБА_3 за ордером серії ОД №211716 від 27.06.2018р.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 підприємства «ФЕМЕЛІ-ФАРМ» про стягнення 216 140,49грн., з якої заборгованість за кредитом в розмірі 105 903,19грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 72 225,79грн., пеня в розмірі 38 011,5грн..

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором банківського обслуговування від 14.11.2013р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.06.2018р. провадження по справі №916/1024/18 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

16.07.2018р. до суду від відповідача надійшло клопотання про залишення провадження по справі без руху, в зв'язку з відсутністю доказів надсилання копії позовної заяви та доданих до неї додатків на адресу відповідача, в задоволені якого судом було відмовлено з огляду на наявність в матеріалах справи належних доказів надсилання копії позовної заяви та доданих до неї додатків на адресу відповідача.

Відповідач 22.08.2018р. за вх.. №ГСОО 17107/18 надав відзив на позов згідно якого відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме визнав основний боргу та частину відсотків, а в частині пені просив суд застосувати позовну давність.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив .

14.11.2013р. ПП «ФЕМЕЛІ-ФАРМ» було подано до ПАТ КБ „ПриватБанк» заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої відповідач надав свою згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг, розміщеними в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua , Тарифами банку, які разом із вказаною заявою складають договір банківського обслуговування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066, ч. ст. 1067 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Приписами ст. 1069 ЦК України встановлено наступне. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.

Згідно з п. 3.2.2.1 Умов та правил надання банківських послуг банк при наявності вільних коштів зобов'язується надати клієнту кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом на цілі, зазначені у заявці на договірне списання, в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені цим договором строки. Відновлювальна кредитна лінія надається банком для виконання клієнтом платежів за заявками на договірне списання з датою виконання у майбутньому, термін повернення яких не перевищує терміну повернення кредиту, і які можуть бути замінені або скасовані позичальником за згодою одержувача (шляхом підтвердження через дистанційний канал банківського обслуговування Інтернет - клієнт, банк „Приват24» ), шляхом перерахування банком кредитних коштів на рахунок 3648, з наступним перерахуванням у дату виконання на поточний рахунок одержувачів, зазначених у заявці.

Положеннями п. 3.2.2.2 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що термін повернення кредиту вказується у заявці. Під датою виконання заявки сторони погодили дату зарахування кредитних коштів на рахунок одержувача, зазначеного у заявці клієнта.

Як вбачається з матеріалі справи, ПП «ФЕМЕЛІ-ФАРМ» 06.02.2017р., 08.02.2017р., 10.02.2017р., 14.02.2017р., 16.02.2017р., 20.02.2017р. за допомогою системи Internet Banking Приват-24 було сформовано заявки №№1370, 1385, 1389, 1390, 1391,1393 про перерахування на користь третіх осіб за рахунок кредитних коштів 105 903,19грн.

У поданій до господарського суду позовній заяві ПАТ КБ „ПриватБанк» стверджує, що ним були належним чином виконані прийняті на себе зобов'язання за договором банківського обслуговування від 14.11.2013р. шляхом перерахування грошових коштів, у розмірах вказаних ПП «ФЕМЕЛІ-ФАРМ» у поданих заявках, на рахунки одержувачів, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по банківським рахункам, проте відповідач належним чином не виконав прийняті на себе зобов'язання, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за кредитом перед позивачем у розмірі 105903,19 грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» , звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог з наступних підстав.

З правового аналізу умов укладеного шляхом підписання відповідачем 14.11.2013р. заявки договору, правовідносини сторін за яким регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, вбачається, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, оскільки договором банківського обслуговування передбачена можливість кредитування рахунка відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року 2121-III (з наступними змінами і доповненнями) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до договору банківського обслуговування, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено судом, відповідно до укладеного між сторонами 14.11.2013р. договору банківського обслуговування позивач зобов'язався надавати клієнту кредитні кошти в межах суми встановленого кредитного ліміту, а відповідач як клієнт зобов'язався повертати ПАТ КБ „ПриватБанк» отримані кредитні кошти, сплачувати відсотки за користування кредитом та комісію (винагороду) в строки та в розмірі, визначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг, а також виконувати інші зобов'язання, що передбачені Умовами.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 ЦК України укладений сторонами договір банківського обслуговування б/н від 14.11.2013р., як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 („Позика» ), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень п. 3.2.2.2 Умов та правил надання банківських послуг за користування кредитом у період з дати ініціювання Клієнтом заявки до дати виконання заявки Клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструмента у розмірі 4% річних (але не менше 5 грн.) від розміру кредиту, зазначеного у заявці. Винагорода за надання фінансового інструмента сплачується клієнтом у дату надання в Банк заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки у розмірі 36% річних від суми заборгованості (за заявками ініційованими до 01.02.2016р.), та починаючи з 01.02.2016р. Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки у розмірі 64% ( за заявками, ініційованими з 01.02.2016р.)

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній прийняті на себе зобов'язання, зокрема, щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконав, в обумовлені строки кредитні кошти за вказаним договором не повернув, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з погашення отриманого кредиту в розмірі 105 903,19 грн. та погашення заборгованості за процентами у розмірі 72 225,79 грн., що має наслідком задоволення позову ПАТ КБ „ПриватБанк» у названій частині.

Відповідно до п. 3.2.2.10.1 Умов та правил надання банківських послуг у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п. 3.2.6.2, 3.2.2.9.1 - 3.2.2.9.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п. 3.2.2.2, 3.2.2.6.3, 3.2.2.6.16, 3.2.2.7.2 цього договору, винагороди, передбаченої п. п. 3.2.2.6.5, 3.2.2.9.4 - 3.2.2.9.6 цього договору, Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу .

Згідно з положеннями п. 3.2.2.10.4 Умов та правил надання банківських послуг нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених п. п. 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 цього договору, здійснюється протягом 15 років з дня коли відповідне зобов'язання мало бути виконане Клієнтом.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З посиланням на зазначені положення Умов та правил надання банківських послуг позивачем було здійснено нарахування відповідачу до сплати пені в сумі 38 011,51грн. , у зв'язку з порушенням з боку відповідача власних грошових зобов'язань у спірних правовідносинах. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд визнає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим, позовні вимоги у названій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Що ж стосується зави відповідача щодо застосування до вимоги про стягнення пені позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п. 3.2.2.10.7 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором був збільшений до 15 років.

Оскільки сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'ятнадцяти років відповідно до п. 3.2.2.10.7 Умов договору, це відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України та свідчить про дотримання банком строків позовної давності.

Таким чином, з урахуванням установлених під час розгляду справи обставин, господарський суд дійшов висновку про додержання сторонами письмової форми договору щодо збільшення позовної давності, тому заява відповідача щодо застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Вищевказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 вересня 2014 року в справі 6-144цс14 та постанові Верховного суду від 15.06.2018р. в справі №922/2263/17.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Інші заперечення відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» є обґрунтованими і правомірними, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул.. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 підприємства «ФЕМЕЛІ-ФАРМ» (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул.. Медична, буд. 15, код ЄДРПОУ 38967796) про стягнення 216 140,49грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства «ФЕМЕЛІ-ФАРМ» (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул.. Медична, буд. 15, код ЄДРПОУ 38967796) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул.. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом в розмірі 105 903 (сто п'ять тисяч дев'ятсот три)грн. 19коп., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 72 225 (сімдесят дві тисячі двісті двадцять п'ять)грн.. 79 коп., пеня в розмірі 38 011 (тридцять вісім тисяч одинадцять)грн.. 51 коп. та 3 242 (три тисячі вісті сорок дві) грн. 11 коп. судового збору

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 вересня 2018 р.

Суддя К.Ф. Погребна