Рішення

від 13.09.2018 по справі 910/9311/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 13.09.2018Справа №  910/9311/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи за позовом Фермерського Господарства «Меркурій»  (56640, Миколаївська обл., Новоодеський р-н., с. Сухий Єланець, вул. Каганова, 29) до    Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс Агро» (04073, м. Київ, вул. Кирилівська, 160) про  стягнення 356 049,84 грн. Представники сторін не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Фермерське господарство «Меркурій» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс Агро» про стягнення 356 049,84  грн. В обґрунтування  позовних вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу мінеральних добрив, позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №ТА-0007843 від 20.06.2018 було здійснено попередню оплату товару у розмірі 356 049,84 грн., про що свідчить платіжне доручення №43 від 20.06.2018. Проте, за твердженням позивача, відповідач всупереч наданому гарантійному листу вих. №198/22 від 22.06.2018 не здійснив поставку мінеральних добрив у строк до 25.06.2018, що стало підставою для направлення на адресу останнього претензії про поставку оплаченого товару або повернення попередньої оплати (вих.№5 від 04.07.2018). Оскільки, станом на 11.07.2018 претензія позивача була залишена без відповіді та задоволення, позивач звернувся з позовом до суду про стягнути з відповідача грошових коштів у розмірі 356 049,84 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/9311/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.07.2018 була направлена  рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, м. Київ, вул. Кирилівська, 160. 22.08.2018 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.07.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». За приписами п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про  відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою  суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до ч. 2      ст.178 Господарського процесуального кодексу України    у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Як вбачається з матеріалів справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіс Агро» (відповідач)  виставлено Фермерському господарству «Меркурій»  (позивач) рахунок-фактуру № ТА-0007843 від 20.06.2018 на суму 356    049,84  грн. За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, останнім оплачено, виставлений відповідачем, рахунок-фактуру у повному обсязі, згідно з платіжним дорученнями № 43 від 20.06.2018. Згідно з гарантійним листом  №    198/22.06.2018 відповідач зобов'язався поставити товар,  згідно рахунку № ТА-0007843 від 20.06.2018,  не пізніше 25.06.2018 року. Проте, за твердженням позивача, відповідачем товар так і не був поставлений. З метою досудового врегулювання спору позивачем 04.07.2018 направлялася на адресу відповідача претензія № 5 з вимогою у разі не поставки товару  повернути кошти в розмірі 356    049,84 грн. Проте вказана претензія залишена без реагування, кошти не повернуті, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення грошових коштів з відповідача у судовому порядку на підставі ст. 693 ЦК України. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Дослідивши надані позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки. У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.   Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 662  ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи вбачається, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № ТА-0007843 від 20.06.2018. позивач здійснив оплату товару на загальну суму 356    049,84  грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 43 від 20.06.2018 суму 354    049,84  грн. (призначення платежу «оплата рахунку № ТА-0007843 від 20.06.2018»). За доводами позивача, товар на вказану вище суму відповідачем так і не був поставлений. Позивач звернувся до відповідача з претензією  від  04.07.2018 з вимогою повернути грошові кошти за не поставку товару. Вказана претензія залишена  без реагування з боку відповідача. Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України. На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив поставку товару і отриману від позивача оплату в сумі 356    049,84  грн не повернув, суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 356    049,84  грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню. Відповідно до    статті 6 цього Кодексу    сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього    Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1    ст. 627 ЦК України).    Статтею 3 ЦК України    визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з вказаних засад, суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог. Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести          ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до       ст. 86 Господарського процесуального кодексу України     суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язань щодо поставки товару або повернення грошових коштів за не поставку такого товару, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму грошових коштів. З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України       витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 129, 236 – 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд  ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс Агро» (04073, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 160; ідентифікаційний код 41659397) на користь Фермерського Господарства «Меркурій»  (56640, Миколаївська обл., Новоодеський р-н., с. Сухий Єланець, вул. Каганова, буд. 29;  ідентифікаційний код 31909277) грошові кошти (попередню оплату) у розмірі 356 049  (триста п'ятдесят шість тисяч сорок дев'ять) грн 84 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5    340 (п'ять тисяч триста сорок) грн 75 коп. 3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повний текст  рішення складено 13.09.2018.                 Суддя                                                                                                         Пукшин Л.Г.