Рішення

від 04.09.2018 по справі 912/1537/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 рокуСправа № 912/1537/18 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. за участю секретаря судового засіданні Солдатової К.І. розглянув у підготовчому засіданні справу №912/1537/18

за позовом: Заступника керівника Знам'янської місцевої прокуратури, 27400, м. Знам'янка, вул. Братів Лисенків, 5

до відповідача І: Туріянської сільської ради, 26011, Новомиргородський район, с. Турія, вул. Центральна, 125

до відповідача ІІ: Фізичної особи-підприємця Сапожінської Галини Володимирівни, АДРЕСА_1

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

Представники сторін:

від прокуратури - Володіна А.Г., прокурор відділу, посвідчення №042574 від 30.03.16;

від відповідача І - участі не брали

від відповідача ІІ - участі не брали.

В підготовчому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заступник керівника Знам'янської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою, яка містить вимогу про визнання недійсним договору оренди землі від 19.01.2018, що належить до комунальної власності територіальної громади с. Турія, який укладений між Туріянською сільською радою Новомиргородського району Кіровоградської області та Фізичною особою-підприємцем Сапожінською Галиною Володимирівною, з покладанням на відповідачів витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірний договір укладено з порушенням вимог ст. 116 Земельного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про оцінку землі", ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме без прийняття уповноваженим органом рішення та без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Ухвалою від 21.06.2018 господарський суд прийняв, відкрив провадження у справі №912/1537/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 20.07.2018.

Протокольною ухвалою від 20.07.2018, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву в підготовчому засіданні по розгляду справи № 912/1537/18 до 11:40 год. 14.08.2018.

Враховуючи те, що суддя Коваленко Н.М., в провадженні якої перебуває справа №912/1537/18, в період з 13.08.2018 по 24.09.2018 включно перебуває у відпустці згідно наказу голови суду № 195 від 27.07.2018, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду № 202 від 13.08.18 призначено повторний автоматизований розподіл справи №912/1537/18, за результатами якого справу призначено судді Тимошевській В.В.

Ухвалою від 13.08.2018 прийнято справу № 912/1537/18 суддею Тимошевською В.В. до свого провадження; підготовче засідання призначено на 04.09.2018.

04.07.2018 на адресу суду надійшов відзив Туріянської сільської ради № 144 від 02.07.2018, відповідно до змісту якого відповідач І позовні вимоги не заперечує та просить розглянути справу за його відсутності.

06.07.2018 від Фізичної особи-підприємця Сапожінської Галини Володимирівни надійшов відзив, відповідно до якого позовні вимоги відповідачем ІІ визнано.

Прокурором направлено до суду відповідь на відзив № 4546вих18 від 13.07.2018, відповідно до змісту якого Прокурор повідомляє, що у зв'язку з визнанням відповідачами І та ІІ позовних вимог просить розглянути справу з прийняттям рішення в підготовчому засіданні.

04.09.2018 господарський суд розпочав підготовче засідання.

Прокурором в підготовчому засіданні 04.09.2018 підтримано позовні вимоги.

Представник відповідачів І та ІІ в підготовче засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

В ч.ч. 1, 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене, беручи до уваги визнання відповідачами І та ІІ позовних вимог у повному обсязі, суд вважає за можливе ухвалити судове рішення в підготовчому засіданні 04.09.2018.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з пунктом 4 статті 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями) (частина 5 стаття 36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23.03.2012 № 7.

Враховуючи викладене, Заступник керівника Знам'янської місцевої прокуратури правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення сесії Туріянської сільської ради № 90 від 22.03.2018 гр. Сапожінській Г.В. надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0.03 га з категорії земель житлової та громадської забудови під розміщення об'єкту торгівлі (магазин) та його обслуговування, який розташований в межах села Турія по вул. Базарівська, 3а.

Пунктом 2 даного рішення Сапожінську Г.В. зобов'язано замовити проектно-технічну документацію, яку подати на затвердження сесії сільської ради, укласти договір та зареєструвати його відповідно до вимог чинного законодавства.

На виконання зазначеного рішення, 19.01.2018між Туріянською сільською радою (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Сапожінською Г.В. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди) терміном на 1 рік (а.с.20-24).

Згідно п. 1.1. Договору оренди, орендодавець надав орендареві в строкове платне користування земельну ділянку (забудовані землі), розташовану в с. Турія вул. Базарна, За, загальною площею 0,03 га.

Факт передачі земельної ділянки в оренду підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки (а.с. 26).

Відповідно до п. 5 Договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить з урахуванням коефіцієнта 1 - 2704,08 грн.

Згідно додатку до Договору визначено, що сума 2704,08 грн є розміром орендної плати (а.с. 25).

Пунктом 9 Договору оренди встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 10% від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексу 1,00 та становить 2704,08 грн.

Вказаний Договір оренди та Акт приймання-передачі підписаний повноважними представниками Орендодавця та Орендаря та скріплений печатками.

Однак, Прокурор просить визнати вказаний Договір оренди недійсним, та посилається на те, що останній укладено без прийняття уповноваженим органом рішення та без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При вирішенні даного спору господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Так, відповідно до пункту 2 рішення сесії Туріянської сільської ради № 90 від 22.03.2016 Сапожінську Г.В. зобов'язано замовити проектно-технічну документацію, яку подати на затвердження сесії сільської ради, укласти договір та зареєструвати його відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 27).

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже, земельна ділянка, яка отримана відповідачем за оспорюваним договором, підлягає передачі в оренду за відповідним рішенням Туріянської сільської ради.

Згідно пункту 34 статті 26, пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Однак, рішення № 90 від 22.03.2016 не є рішенням про передачу земельної ділянки в оренду, а лише зобов'язує Сапожінську Г.В. вчинити ряд дій для подальшої передачі земельної ділянки в оренду, а, відтак, голова Туріянської сільської ради не мав відповідного обсягу повноважень на укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об'єктом оренди землі є земельна ділянка, як окремо визначений індивідуальний об'єкт.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У відповідності до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У статті 289 Податкового кодексу зазначено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №489 від 25.11.2016 затверджено новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (застосовується з 1 січня 2017 року), яким змінено коефіцієнти, що застосовуються для обрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

У п. 1 розділу 3 Порядку зазначено, що за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація, дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Статтею 23 Закону України „Про оцінку земель передбачено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

При цьому таким центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 1 р. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.15 № 15), яка здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати (правова позиція, викладена у постанові ВСУ від 08.04.2015 у справі №916/2439/14), а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати (правова позиція, викладена в постанові ВСУ від 03.12.2013 у справі № 5009/3430/12 (3-34гс13).

Як вбачається із змісту договору оренди землі від 19.01.2018, укладеного між Туріянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Сапожінською Г.В., зокрема у пункті 5 Договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить з урахуванням коефіцієнта 1,0 - 2704,08 грн. Водночас відповідно до додатку до договору саме ця сума 2704,08 грн. є розміром орендної плати.

Крім того, п. 9 Договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 10% від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексу 1,00 та становить 2704,08 грн.

Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з інформацією, наданою Туріянською сільською радою, нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки визначена за технічною документацією з нормативної грошової оцінки земель села Турія станом на 2012 рік (а.с. 28).

Відповідно до інформації, наданої відділом у Новомиргородському районі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки відповідно до вимог Закону України "Про оцінку земель" не проводилась (а.с. 29).

Окремий розрахунок орендної плати не проведений, а тому встановити яким чином визначена сума орендної плати в розмірі 2704,08 грн. не можливо.

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що в укладеному договорі від 19.01.2018 орендна плата визначена з порушенням вимог ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, при укладенні спірного договору його сторони (відповідачі І та ІІ) порушили передбачений Законом порядок укладення договору оренди землі, а саме без прийняття уповноваженим органом рішення та визначили розмір орендної плати у спосіб, не передбачений Законом, зокрема без проведення нормативної грошової оцінки землі.

Вищезазначене свідчить, що спірний договір укладений з порушенням вимог ст. 116 Земельного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", приписів ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а тому суперечить вимогам чинного законодавства України, і в тому числі інтересам держави та суспільства, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

За змістом ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки сторонами під час укладення Договору оренди землі від 19.01.2018 порушено вимоги ст. 116 Земельного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", приписів ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", оспорюваний договір має бути визнаний недійсним на підставі положень ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

За змістом положень ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст. 216 Цивільного кодексу України та ст. 208 Господарського кодексу України відповідно.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом (ст. 208 Господарського кодексу України).

Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє.

Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.10.2016 у справі №3-826гс16.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що договір оренди № від 19.01.2018 підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

Як вже зазналось вище, 04.07.2018 від Туріянської сільської ради та 06.07.2018 від Фізичної особи-підприємця надішли відзиви на позов, згідно яких відповідач І та відповідач ІІ позовні вимоги Прокурора визнають.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1,4 ст.191 Господарського процесуального Кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, відзив на позовну заяву є заявою по суті справи, в даному випадку у відзивах відповідачі І та ІІ зазначили про визнання позову, відзив Туріянської сільської ради підписано уповноваженою особою відповідача І, від відповідача ІІ особисто Фізичною особою-підприємцем Сапожінською Г.В. та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд вважає, що є всі підстави для прийняття визнання позову відповідачами І та ІІ та задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, 50% судового збору у розмірі 881,00 грн покладаються на відповідачів І та ІІ порівну, інші 50% судового збору у розмірі 881,00 грн, за наявності відповідного клопотання Прокурора, підлягають поверненню останньому з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 74, 76, 77, 129, 130, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 191, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди землі від 19.01.2018, що належить до комунальної власності територіальної громади с. Турія, укладений між Туріянською сільською радою Новомиргородського району Кіровоградської області (26011, Новомиргородський район, с. Турія, вул. Центральна, 125, ідентифікаційний код 04366873) та Фізичною особою-підприємцем Сапожінською Галиною Володимирівною (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, дата народження 29.12.1971).

Стягнути з Туріянської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (26011, Новомиргородський район, с. Турія, вул. Центральна, 125, ідентифікаційний код 04366873) на користь прокуратури Кіровоградської області (25006, м. Кропивницький, вул. В. Пермська, 4, код ЄДРПОУ 02910025, Банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172 р/р 35215073004600, код класифікації видатків бюджету 2800) 440,50 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сапожінської Галини Володимирівни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, дата народження 29.12.1971) на користь прокуратури Кіровоградської області (25006, м. Кропивницький, вул. В. Пермська, 4, код ЄДРПОУ 02910025, Банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172 р/р 35215073004600, код класифікації видатків бюджету 2800) 440,50 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Належним чином засвідчені копії рішення направити прокуратурі Кіровоградської області за адресою: 25006, м. Кропивницький, вул. Велика Пермська, 4; Знам'янській місцевій прокуратурі за адресою: 27400, м.Знам'янка, вул. Братів Лисенків, 5; Туріянській сільській раді за адресою: 26011, Новомиргородський район, с. Турія, вул. Центральна, 125; Фізичній особі-підприємцю Сапожінській Галині Володимирівні за адресою: АДРЕСА_1.

Повне рішення складено 13.09.2018.

Суддя В.В.Тимошевська