Рішення

від 14.09.2018 по справі 910/9282/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 14.09.2018Справа №  910/9282/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи за позовом Управління комунальної власності Броварської міської ради  (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Незалежності, 2) до    Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Варта руху»  (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара 33)  про  стягнення 9 938,35 грн. Представники сторін не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги  Управління комунальної власності Броварської міської ради до Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Варта руху» про стягнення 9 938,35 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору оренди комунального майна територіальної громади м. Бровари №24/34-16 від 01.04.2016, а саме в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів, у відповідача в період з 01.05.2017 по 31.03.2018 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 7 584,83 грн. Крім того, за порушення відповідачем зобов'язань за договором, позивачем нараховані пеня у розмірі 1067,79 грн. та штраф у розмірі 1285,73 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/9282/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.07.2018 була направлена  рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 33. 21.08.2018 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.07.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «відправлення не вручене під час доставки: інші причини». За приписами п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про  відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою  суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до ч. 2     ст.178 Господарського процесуального кодексу України   у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. 01 квітня 2016 року між Управлінням комунальної власності Броварської міської ради (надалі – орендодавець/позивач), Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання «Варта руху» (надалі – орендар/відповідач) та Комунальним підприємством  Броварської міської ради Київської області «Житлово-експлуатаційна контора – 1» (балансоутримувач) було укладено договір оренди № 23/34-16 оренди комунального майна територіальної громади міста Бровари (надалі – договір). Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Броварської міської ради від 16.03.2016 № 171 передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення у житловому будинку, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Бровари, далі – об'єкт оренди, який знаходиться за адресою: м. Бровари, бульвар Незалежності, 2 загальною площею 24,0 кв.м., в т.ч. на першому поверсі 24,0 кв.м. Згідно з п. 1.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Бровари і знаходиться на балансі комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Житлово-експлуатаційна контра-1». Орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, зазначений в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки – не раніше дати державної реєстрації та нотаріального посвідчення договору) та акта приймання-передачі об'єкта оренди (п. 2.1. договору). Як вбачається із матеріалів справи 01.04.2016 сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, за яким позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення у житловому за адресою: м. Бровари, бульв. Незалежності, 2 загальною площею 24,0 кв.м. Згідно з п. 3.1. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якого здійснюється на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна територіальної громади м. Бровари, затвердженої рішенням Броварської міської ради 09.10.2014 № 1309-48-06, та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку – лютий 2016 року – 451,00 грн. Орендна плата за перший місяць оренди – квітень 2016 року (без ПДВ) – визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень-квітень 2016 року. Додатковою угодою № 2-рп від 01.03.2017 року сторонами внесено зміни до п. 3.1 договору, яким визначено орендну плату  у розмірі 520,44 грн (базовий місяць  розрахунку січень 2017 року). Даною додатковою угодою сторонами також внесено зміни щодо загальної площі орендованого приміщення, а саме: площею 24,5 кв.м., про що складено відповідний акт приймання-передачі нежитлового приміщення  від 01.03.2017. Відповідно до п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. У п. 3.4 договору визначено, що у разі користування об'єктом оренди протягом неповного календарного місяця добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням використання. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п. 3.5 договору). Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок, відкритий в Броварському управлінні Державної казначейської служби України Київської області за балансовим рахунком 3422 “Інші кошти, тимчасово віднесені на доходи місцевого бюджету”, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15-го числа наступного місяця (п. 3.7. договору). Відповідно до п. 9.1 цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.04.2016 по 28.02.2019. За доводами позивача, відповідачем протягом дії договору не вчасно сплачувались орендні платежі, у зв'язку з чим позивачем не одноразово направлялися листи-попередження  щодо терміновості сплати заборгованості. Відповідачем в свою чергу 27.03.2018 року було подано позивачу   заяву про припинення договору оренди, в результаті чого, 31.03.2018 року сторонами  підписано додаткову угоду № 4 про розірвання договору оренди № 24/34-16 від 01.04.2016 та зобов'язано  орендаря сплатити орендні платежу у строки визначені умовами договору та нормами чинного законодавства. За твердженням позивача, відповідачем так і не було погашено заборгованість, яка виникла за період з 01.05.2017 по 31.03.2018, у розмірі 9   938,35 грн, з яких 7   584,83 грн – сума заборгованості з орендної плати; 1067,79 грн – пеня та 1285,73 грн – штраф. З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялися на адресу відповідача листи-попередження  № 377/02 від 21.05.2018 та № 484/02 від 09.07.2018  з вимогою погасити заборгованість, які залишені з боку відповідача  без реагування, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача існуючої заборгованості. Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті орендних платежів. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна. Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Судом встановлено, що 01.04.2016 орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 24,0  кв.м., за адресою: м. Бровари, бульвар Незалежності, 2, що підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.04.2016, який підписаний уповноваженими представниками орендодавця, балансоутримувача та орендаря і скріплений печатками сторін (належним чином засвідчена копія долучена позивачем до позовної заяви). Також матеріалами справи підтверджується факт повернення орендованого майна з орендного користування, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 31.03.2018 за яким відповідач повернув позивачу об'єкт оренди за договором. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для  здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно з п. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. У позовній заяві позивача зазначив, що заборгованість відповідача зі сплати орендної плати у сумі 7   584,83 грн виникла у період з 01.05.2017 по  31.03.2018, що підтверджується карткою розрахунку: 2111/02 за період з 01.04.2016 по 13.07.2018 Судом також встановлено, що сторонами неодноразово підписувалися акти звірки взаємних розрахунків,  якими підтверджується наявність заборгованості у орендаря за договором. Зокрема, станом на 01.01.2018 заборгованість орендаря за договором складала 7   100,78 грн, що підтверджується  актом звірки взаємних розрахунків, підписаного уповноваженого  представниками  сторін та скріплене їх печатками. Отже, матеріалами справи (акти приймання-передачі від 01.04.2016, 01.03.2017 та від 31.03.2018, акти звіряння та картка розрахунків) підтверджується факт передачі нерухомого майна в оренду, користування ним відповідачем у спірний період та існування за відповідачем станом на момент звернення позивача до суду заборгованості зі сплати орендних платежів  у розмірі 7   584,83 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 3.7 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15-го числа наступного місяця. Отже, з урахуванням положень    ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних    платежів за договором на момент розгляду справи настав. Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України   визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі. Згідно із ч. 1   ст. 625 Цивільного кодексу України     боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до    статті 193 Господарського кодексу України     суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ст.ст.     525,    526 Цивільного кодексу України     зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги  про стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 7   584,83 грн. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 067,79 грн за загальний період нарахування з 16.05.2016 по 13.08.2018 (враховуючи здійснену відповідачем часткову сплату пені на суму 375,38 грн, що відображено у долученій позивачем до матеріалів справи картці по рахунку позивача за період з 01.04.2016 по 13.07.2018). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до п. 3.8 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцем з врахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Управління комунальної власності Броварської міської ради в частині стягнення з Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Варта руху» пені у розмірі 1 067,79 грн підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у розмірі 1 285,13 грн нараховані на підставі п. 3.9 договору. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). Позивач у позовній заяві не зазначає, який саме вид штрафних санкцій (пеню, штраф), просить стягнути з відповідача на підставі п. 3.9 договору. Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач вважає, що сума грошових коштів у розмірі 1285,13 грн є саме штрафом. Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Згідно з п. 3.9 договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штрафні санкції у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день несплати. Суд зазначає, що передбачене п. 3.9 договору право позивача стягнути з відповідача штрафну санкцію в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день несплати, є за правовою природою пенею, оскільки обраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання та нараховуються за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, тоді як штраф обраховується у відсотках від суми невиконаного (несвоєчасно виконаного) зобов'язання та має одноразовий характер (тобто законодавством не передбачено нарахування штрафу за кожен день прострочення). Таким чином, позивач просить стягнути, по суті, пеню відповідно до п. 3.8 договору та пеню відповідно до п. 3.9 договору за одне й те саме порушення зобов'язання (несплата орендної плати) та за один і той самий період заборгованості. Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таким чином, суд не знаходить підстав для одночасного стягнення з відповідача пені у розмірі 1   067,79 грн (нарахованої відповідно до п. 3.8 договору) та пені у розмірі 1 285,73  (нарахованої відповідно до п. 3.9 договору) за порушення одного й того самого зобов'язання (несплата орендної плати), у зв'язку з чим суд позивачу в частині позову щодо стягнення з відповідач грошових коштів у розмірі 1 285,73  грн, які позивач кваліфікує як штраф. При цьому, суд зазначає, що розмір пені (якою за своєю правовою природою є передбачені п. 3.9 договору штрафні санкції) у будь-якому випадку не може бути більший подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»). Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести         ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до      ст. 86 Господарського процесуального кодексу України    суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання грошового зобов'язань за договором оренди згідно, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованість. З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, а саме: про стягнення основної суми заборгованості у сумі 7   584,83 грн та пені у сумі 1   067,79 грн. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд  міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з  Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Варта руху»  (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд 33; ідентифікаційний код39905683) на користь Управління комунальної власності Броварської міської ради (07400, Київська обл., м. Бровари, бульвар Незалежності, буд. 2; ідентифікаційний код 24209727) суму основного боргу у розмірі 7 584 (сім тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн 83 коп., пеню у розмірі 1   067 (одна тисяча шістдесят сім)  грн  79 коп. та судовий збір у розмірі 1   534 (одна тисяча п'ятсот тридцять чотири) грн 05 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повне рішення складено 14.09.2018.                    Суддя                                                                                                           Пукшин Л.Г.