ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12.09.2018Справа № 910/8800/18 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренегомонтаж-Спецтех" простягнення 61 098, 28 грн Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергомонтаж-Спецтех" про стягнення заборгованості за послуги перевезення вантажу в розмірі 86 096, 00 грн, пені в розмірі 2 882, 67 грн, 25% річних в розмірі 2 119, 61 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати отриманих послуг на суму 86 096, 00 грн відповідно до акта надання послуг № 1113 від 19.04.2018. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 відкрито провадження в справі № 910/8800/18 та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив. 27.08.2018 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ "Автокар-777" просить суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги перевезення вантажу в розмірі 56 096, 00 грн, а також відповідно до проведеного розрахунку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що складає 2 882, 67 грн та 25% річних від простроченої суми, що становить 2 119, 61 грн, а всього – 61 098, 28 грн. Заява мотивована тим, що після звернення до суду відповідачем здійснено часткову оплати заборгованості, а саме: - 10 000, 00 грн відповідно до платіжного доручення № 481 від 05.07.2018; - 10 000, 00 грн відповідно до платіжного доручення № 511 від 19.07.2018; - 10 000, 00 грн відповідно до платіжного доручення № 574 від 07.08.2018. Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовому клопотанні, прийняте господарським судом, тоді новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 61 098, 28 грн. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.07.2018 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, станом на дату розгляду справи відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву. Господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.07.2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - ВСТАНОВИВ: 01.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренергомонтаж-Спецтех" (далі - замовник) було укладено договір перевезення вантажу № АК-1567, відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення, які вказуються в додатках до договору, та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити за перевезення вантажу плату в строк і на умовах, встановлених договором або додатками до нього. Згідно з п. 1.3. Договору надання послуг з перевезення підтверджується підписанням Сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Пунктом 4.1. Договору передбачено, що вартість (ціна) послуг з перевезення вантажу, встановлюється в Додатковій угоді до Договору, що є невід'ємною частиною Договору. Умовами Додаткової угоди № 2 від 01.03.2018 до Договору сторони передбачили, що вартість Договору складається з фактично наданих Перевізником послуг з розрахунку вартості перевезення вантажу: відстань – від 10 до 20 км., вартість за 1 т/км., грн. з ПДВ – 2,85 грн. За умовами п. 4.2. Договору розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Перевізника. При цьому, Замовник оплачує перевізнику: - 50% передплату від вартості перевезення вантажу (партії вантажу) на підставі виставленого Перевізником рахунку протягом одного банківського дня з дати відправлення такого рахунку Замовнику, але в будь-якому випадку не пізніше дня початку виконання зобов'язань перевізником; - 40% від вартості перевезення вантажу, на підставі наданого перевізником копії рахунку та акту надання послуг, переданого шляхом факсимільного зв'язку, або електронною поштою; - остаточний розрахунок між сторонами проводиться після підписання акту надання послуг на підставі виставленого перевізником рахунку протягом трьох банківських днів з дати відправлення такого рахунку замовнику. Моментом виконання оплати вважається день зарахування коштів на рахунок перевізника. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п. 8.1. Договору). Згідно з п. 8.2. договору строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31.12.2018 року. В будь-якому випадку Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Сторони погодили, що у разі відсутності у Сторін заяв про розірвання договору протягом 2-х останніх місяців терміну дії Договору, то він вважається продовженим терміном на 1 рік, на тих самих умовах, але в будь-якому випадку не більше ніж двічі. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору перевізником (позивачем) за період з 15.03.2018 по 19.04.2018 було надано замовнику (відповідачу) послуги на загальну суму 627 658, 50 грн, що підтверджується підписаними замовником актами надання послуг: - № 738 від 15.03.2018 на суму 188 104, 50 грн; - № 832 від 24.03.2018 на суму 137 280, 00 грн; - № 879 від 26.03.2018 на суму 25 650, 00 грн; - № 973 від 05.04.2018 на суму 42 750, 00 грн; - № 1041 від 14.04.2018 на суму 137 778, 00 грн; - № 1113 від 19.04.2018 на суму 96 096, 00 грн. Вказані акти підписані без жодних зауважень, що підтверджує факт належного виконання перевізником своїх зобов'язань. Проте, відповідач в обумовлені договором строки надані позивачем послуги з перевезення вантажу в повному обсязі не сплатив. Замовником сплачено позивачу суму в розмірі 571 562, 50 грн, відповідно до платіжних доручень № 174 від 16.03.2017; № 212 від 04.04.2018; № 213 від 04.04.2018; № 262 від 16.04.2018; № 350 від 10.05.2018; № 405 від 08.06.2018; № 481 від 05.07.2018; № 511 від 19.07.2018; № 574 від 07.08.2018. Направлена позивачем претензія №63 від 15.05.2018 про погашення боргу відповідачем також залишена без задоволення. Згідно з доводами позивача, неспростовними відповідачем, станом на дату звернення до суду з даним позовом та на час розгляду справи розмір заборгованості відповідача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, складає 56 096, 00 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступні обставини. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажів. Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно з ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Оскільки відповідач прийняв замовлені ним у позивача та надані останнім послуги, вони мають бути оплачені у повному обсязі. Враховуючи зазначене, вимоги про стягнення боргу в розмірі 56 096, 00 грн. суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Що стосується заявленої до стягнення пені в сумі 2 882, 67 грн. та 25% річних у розмірі 2 119, 61 грн., суд зазначає наступне. Так, згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України). Поняттям “штраф” та “пеня” дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Згідно з п. 5.14. договору, за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник платить перевізникові пеню, що обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, а також 25% річних за кожний день затримки оплати. При цьому, штрафні санкції нараховуються з моменту коли грошове зобов'язання мало бути виконане по день фактичної оплати або стягнення в примусовому порядку, без застосування спеціальної позовної давності по нарахуванню та стягненню. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Аналізуючи умови пункту 5.14 договору, яким передбачено, що штрафні санкції нараховуються з моменту коли грошове зобов'язання мало бути виконане по день фактичної оплати або стягнення в примусовому порядку, без застосування спеціальної позовної давності по нарахуванню та стягненню, суд дійшов висновку, що в даному випадку сторони у договорі визначили інші строки нарахування пені, що узгоджується з приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 2 882, 67 грн. судом встановлено, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Пунктом 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” передбачено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів. Як зазначалось вище, пунктом 5.14. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг Замовник платить Перевізникові 25% річних за кожний день затримки оплати. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 25% річних та встановлено, що він є арифметично вірним. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин. Враховуючи вказане вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" підлягають задоволенню в повному обсязі. На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача. Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 119, 129, 232, 236-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергомонтаж" (02094, м. Київ, вул. Краківська, 13-А, оф. 128; код ЄДРПОУ 41306329) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 12, оф. 5; код ЄДРПОУ 36303499) суму основного боргу в розмірі 56 096, 00 грн, пеню в розмірі 2 882, 67 грн, 25% річних в розмірі 2 119, 61 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762, 00 грн. Видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.09. 2018 року. Суддя Ю.О. Підченко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 12.09.2018 |
Оприлюднено | 18.09.2018 |
Номер документу | 76444189 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Підченко Ю.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні