Постанова

від 11.09.2018 по справі 926/298/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 926/298/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання: Підгірська Г.О.,

представники учасників справи:

позивача - Маркідонов О.В., Пустовіт І.Я.,

відповідача - Баланецький О.Д.,

заявника апеляційної скарги - не з'явилися,

розглянувши у режимі відеоконференції касаційну скаргу Чернівецької міської ради

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.04.2018 у справі № 926/298/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жесар"

до Чернівецької міської ради

про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради від 07.12.2017 № 988,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Жесар" (далі - ТОВ "Жесар") звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради від 07.12.2017 № 988 "Про припинення договору оренди землі № 4919 від 09.06.2008, укладеного між Чернівецькою міською радою та Колективним підприємством "Роса Буковини".

1.2. Позовну заяву обґрунтовано неправомірністю скасування міською радою раніше прийнятого рішення, згідно з яким земельну ділянку надано в оренду підприємству (правонаступником якого є ТОВ "Жесар"), дотриманням відповідачем положень як договору, так і закону, відсутністю законодавчо передбаченої можливості розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

1.3. Чернівецька міська рада у відзиві на позову заяву просить відмовити в її задоволенні, наголошуючи на правомірності своїх дій.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 16.04.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2018, позов задоволено, визнано недійсним і скасовано рішення Чернівецької міської ради від 07.12.2017 № 988 "Про припинення договору оренди землі № 4919 від 09.06.2008, укладеного між Чернівецькою міською радою та Колективним підприємством "Роса Буковини".

2.2. Судові рішення аргументовано доведеністю позовних вимог щодо неправомірності оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та установлено відсутність правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди землі шляхом прийняття оспорюваного рішення міської ради і припинення цього договору.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Чернівецька міська рада у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.04.2018 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 скасувати повністю та відмовити ТОВ "Жесар" у задоволенні позовних вимог, наголошуючи на неправильному застосуванні судами норм матеріального та процесуального права.

3.2. Так, скаржник зазначає, що суди дійшли висновку про правомірність здійснення ТОВ "Жесар" будівництва на орендованій земельній ділянці, проте не врахували, що згідно з пунктом 26.1.2 договору оренди землі від 09.06.2008 № 4919 у редакції додаткової угоди від 06.06.2017 цей договір може бути розірвано орендодавцем в односторонньому порядку у разі здійснення орендарем без письмової згоди орендодавця на орендованій земельній ділянці будівництва будівель і споруд, не передбаченого метою використання земельної ділянки, яку визначено у пункті 14 договору. Так, за змістом цього пункту договору передбачено, що земельну ділянку передано в оренду для обслуговування будівель згідно з матеріалами інвентаризації земель для комерційної діяльності. Проте за умовами договору міська рада не надавала позивачеві права на здійснення будівництва на орендованій земельній ділянці.

3.3. Суди, на думку скаржника, не врахували, що позивач здійснював реконструкцію належної йому будівлі з надбудовою та прибудовою без отримання будь-яких дозвільних документів. Отже, будівництво ТОВ "Жесар" у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України є самочинним, а земельна ділянка використовувалася не за цільовим призначенням, що є порушенням умов договору і підставою для його розірвання.

3.4. Крім того, скаржник зауважує, що ТОВ "Жесар" не дотримано режиму використання земель природно-заповідного та природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико - заповідного призначення, що передбачено пунктом 21.4 договору, не додержано правил добросусідства, внаслідок чого виник конфлікт із власниками сусідніх будинків у зв'язку із самочинним будівництвом, що також є порушенням умов договору.

3.5. Таким чином, Чернівецька міська рада вважає, що оскільки позивач не виконав зобов'язань, покладених на нього за договором, і без письмової згоди орендодавця розпочав на орендованій земельній ділянці будівництво, не передбачене метою договору, міська рада мала усі законні підстави для прийняття оспорюваного рішення про дострокове одностороннє позасудове розірвання договору оренди землі, що не взято судами до уваги.

3.6. ТОВ "Жесар" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, наголошуючи на безпідставності доводів скаржника, здійснення ним будівництва за наявності відповідного погодження та дозволу уповноваженого органу, із дотриманням орендарем земельної ділянки режиму її використання, додержанням правил добросусідства, що правильно установлено судами. Натомість ТОВ "Жесар" доводи Чернівецької міської ради вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів і не містять обґрунтування порушення судами норм матеріального права.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 09.06.2008 між Чернівецькою міською радою та Колективним підприємством (КП) "Роса Буковини" укладено договір № 4919 оренди земельної ділянки загальною площею 0,0863 га, розташованої за адресою: м. Чернівці, вул. 28 червня, 44, який 18.08.2008 зареєстровано Чернівецькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК", про що у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок № 4 АА 013797 вчинено запис № 040880900299.

За змістом пункту 1 цього договору його укладено на підставі рішення 27 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 24.04.2008 № 562 (а.с. 29).

4.3. 06.06.2017 згідно з додатковим договором № 4/4919 до преамбули договору оренди землі від 09.06.2008 № 4919 внесено зміни, а саме слова "Колективне підприємство "Роса Буковини" (ідент.код 31396594) замінено словами "Товариство з обмеженою відповідальністю "Жесар" (код ЄДРПОУ 31396594).

Отже, у договорі змінено найменування орендаря на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.03.2017 № 1002364067, згідно з яким ТОВ "Жесар" є правонаступником КП "Роса Буковини".

4.4. Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди землі від 09.06.2008 № 4919 та додатковий до нього договір від 06.06.2017 № 4/4919 укладений сторонами у відповідності до чинного законодавства і на підставі рішення Чернівецької міської ради №562 від 24.04.2008. На підставі зазначеного рішення сторонами укладено договір.

4.5. Суди попередніх інстанцій також установили, що 07.12.2017 Чернівецька міська рада прийняла рішення № 988, згідно з яким визнано таким, що втратив чинність, пункт 14.1 рішення міської ради від 24.04.2008 № 562 "Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну раніше прийнятих рішень на внесення змін в раніше прийняті рішення" у частині надання КП "Роса Буковини" в оренду земельної ділянки площею 0,0863 га за адресою: м. Чернівці, вул. 28 червня, 44, для обслуговування будівель згідно з матеріалами інвентаризації земель" та припинено договір оренди землі від 09.06.2008 № 4919 у зв'язку з порушенням орендарем умов договору оренди земельної ділянки. Цим рішенням земельну ділянку зараховано до земель запасу міста, а ТОВ "Жесар", яке є правонаступником КП "Роса Буковини", запропоновано звільнити земельну ділянку у 30-денний термін із дня прийняття цього рішення від самовільно зведених будівель і споруд, привести у належний стан і передати міській раді згідно з актом приймання-передачі.

4.6. Предметом спору у цій справі є вимога ТОВ "Жесар" про визнання недійсним рішення Чернівецької міської ради від 07.12.2017 № 988 "Про припинення договору оренди землі № 4919 від 09.06.2008, укладеного між Чернівецькою міською радою та Колективним підприємством "Роса Буковини" з підстав протиправності дій органу місцевого самоврядування щодо визнання оспорюваним рішенням нечинним пункту попереднього рішення Чернівецької міської ради про надання земельної ділянки в оренду та припинення цим рішенням в односторонньому порядку договору оренди землі, що суперечить положенням чинного законодавства, зокрема статті 188 Господарського кодексу України, статтям 31, 32 Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також Рішенню Конституційного Суду України від 16.04.2009 щодо скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію виконанням.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

5.2. Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 цього Кодексу).

5.3. Статтею 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з преамбулою Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 3 статті 24 зазначеного Закону встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону).

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Частиною 1 статті 59 цього Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону).

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зі змісту Рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 № 7-рп у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)" вбачається, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих відносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

5.4. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що прийняття Чернівецькою міською радою рішення від 07.12.2017 № 988 у частині визнання таким, що втратив чинність, пункту 14.1 рішення міської ради від 24.04.2008 № 562 про надання КП "Роса Буковини" (правонаступником якого є ТОВ "Жесар") в оренду земельної ділянки не відповідає вимогам закону та суперечить висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, а отже підлягає визнанню недійсним і скасуванню.

5.5. Щодо припинення Чернівецькою міською радою в односторонньому порядку договору оренди земельної ділянки від 09.06.2008 № 4919 шляхом прийняття оскаржуваного рішення від 07.12.2017 № 988 колегія суддів зазначає таке.

5.6. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом статті 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено підстави припинення договору, а згідно з частиною 3 цієї норми договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина 1 статті 32 цього Закону).

За змістом статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

5.7. Як убачається із матеріалів справи та зазначено судами попередніх інстанцій, згідно з пунктом 26.1.2 додаткового договору від 06.06.2017 до договору оренди землі від 09.06.2008 № 4919 (згідно з яким, у тому числі, замінено орендаря - КП "Роса Буковини" його правонаступником - ТОВ "Жесар") договір може бути розірвано орендодавцем в односторонньому порядку у випадку проведення орендарем на орендованій земельній ділянці будівництва будівель і споруд, не передбаченого метою її використання, що визначена пунктом 14 цього договору. У цьому випадку орендар повинен звільнити земельну ділянку від самовільно побудованих будівель чи споруд та привести її у придатний для використання стан. У разі його відмови орендодавцем вирішується питання самовільного будівництва в порядку, визначеному чинним законодавством.

5.8. Суди попередніх інстанцій установили, що будівельні роботи на земельній ділянці за адресою: м. Чернівці, вул. 28 червня, 44 здійснювались ТОВ "Жесар" на підставі затверджених орендодавцем в особі його органу - Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва, а також на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, виданих Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

Зазначені обставини Чернівецькою міською радою не спростовано.

5.9. Суди дійшли правильного висновку про відсутність у цьому випадку правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди землі від 06.06.2008 № 4919 шляхом прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення.

При цьому обставини щодо порушення орендарем земельної ділянки умов договору, на які посилається Чернівецька міська рада в обґрунтування своєї правової позиції, правомірно не було досліджено судами у цій справі, оскільки предметом спору у ній є правомірність дій органу місцевого самоврядування щодо одностороннього розірвання договору оренди земельної ділянки шляхом прийняття відповідного рішення.

5.10. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним із питань застосування та наслідків дії його норм.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судом апеляційної інстанцій, зокрема щодо порушення Чернівецькою міською радою прав позивача шляхом скасування оскаржуваним рішенням від 07.12.2017 № 988 пункту попереднього рішення про надання земельної ділянки в оренду та розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому поряду, що суперечить положення діючого законодавства, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі рішення та постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

6.4. Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки вони не спростовують висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин справи і незгоди із судовими рішеннями.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.04.2018 у справі № 926/298/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак