Постанова

від 26.06.2007 по справі 27/371-06-11718

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/371-06-11718

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" червня 2007 р. Справа № 27/371-06-11718

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Юзьковій І.В.,

за участю представників:

від позивача  –Лапін К.А.,                                                                                   

відповідача –Кастрамицький М.В., Костромицький І.І. та Парапір М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу СГВК „Введенський”, с. Введенка Саратського району Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від  04.05.2007 р.                    

у справі №27/371-06-11718                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом ПСП „Злагода”, с. Введенка Саратського району Одеської області

до  СГВК „Введенський”, с. Введенка Саратського району Одеської області

про визнання права власності,  

    ВСТАНОВИЛА:

            07.11.2006 р. (вх. №14259) ПСП „Злагода” у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до  СГВК „Введенський” про визнання права власності на корівник 4-х ряд., корівник, родилку, адміністративну будівлю, бурякосховище, їдальню, мехмайстерню, свинарник, свинарник, корівник, вінвідділ-склад, ток-склад, ток-склад продовольчій, вагову будівлю та будівлю маслобійки (а.с. 2-4). Свої  вимоги воно мотивувало наступним.

 07.03.2003 р. між ТОВ „Злагода” та СВК „Віденський” укладено угоду про спільну діяльність, відповідно до якої внеском ТОВ „Злагода” в спільну діяльність були грошові кошти, запчастини, обладнання та паливно-мастильні матеріали, а внеском Відповідача були комбайни, трактори, тракторні бригади та зерноток. Частки сторін в спільній діяльності були рівними і відповідали 50 % кожна. Відповідно до п. 5.3. Договору про спільну діяльність, керування спільною діяльністю доручається Відповідачу. В подальшому спільна діяльність вказаних підприємств не виправдала себе і понесла збитки. Як слід, вказаний договір про спільну діяльність втратив свій сенс і був припинений. Більш того, у Відповідача виникла заборгованість перед ТОВ „Злагода” у розмірі 254000 грн.. 14.11.2003 р. між ТОВ „Злагода” та Відповідачем підписано акт звірення взаєморозрахунків. Відповідно до вказаного акту, за Відповідачем була визнана заборгованість перед ТОВ „Злагода” у сумі 254000 грн.. 30.12.2003          р.   між   ТОВ   „Злагода” та ПСП „Злагода” укладено договір уступки прав вимоги   боргу.   Відповідно  до  вказаного  договору, Позивач  має   право   вимагати  від Відповідача повернення боргу у сумі 254000 грн.. В зв'язку з необхідністю повернення грошових сум, Позивач звернувся до Відповідача із пропозицією щодо повернення боргу. Однак, Відповідач виявився неспроможним сплатити Позивачу заборгованість в повному обсязі. Пізніше керівництво Відповідача прийняло рішення про ліквідацію підприємства і створення ліквідаційної комісії. 19.02.2004р.   протоколом   №4   ліквідаційної   комісії СВК „Введенський” прийнято   рішення   про   передачу   позивачу   частки   основних   фондів підприємства на загальну вартість 254000 грн. в якості повернення боргу. Пізніше між Відповідачем та Позивачем був укладений акт приймання-передачі основних фондів Відповідача у власність Позивачу. Таким чином, Позивач набув право власності на корівник 4-х ряд., корівник, родилку, адміністративну будівлю, бурякосховище, їдальню, мехмайстерню, свинарник, свинарник, корівник, вінвідділ-склад, ток-склад, ток-склад продовольчій, вагову будівлю та будівлю маслобійки. З моменту підписання акту приймання-передачі майна, Позивач постійно користується переданими приміщеннями та проводить необхідний дрібний ремонт. Право Позивача на вказані приміщення ні ким не оспорюється і ніхто не заперечує проти правомірності набуття права власності на вказані приміщення за Позивачем. Для відповідної реєстрації Позивач звернувся до компетентного органу із відповідною заявою, однак, Позивачу було відмовлено з підстав відсутності попередньої реєстрації права власності на вказане майно за попереднім власником. Тобто право власності на вказані будівлі за Позивачем фактично не було визнано. Відповідач передав, а Позивач правомірно набув право власності на вищевказані будівлі, однак, з підстав неналежного відношення Відповідача до укладення угод і не визнання за Позивачем права власності на вказані будівлі, Позивач не має можливості володіти, користуватися та розпоряджуватися своїм майном. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 182,319,328,334,392 ЦК України та ст. 48 3У„Про власність”.

Надалі  судом до справи залучені письмові пояснення голови ліквідаційної комісії відповідача (а.с. 28-32), в яких він зазначив, що рішенням ліквідаційної комісії від 19.02.2004 р.,  протоколом   №4, позивачу було передане майно відповідача в рахунок майбутнього погашення заборгованості по заробітній платні членам  відповідача у розмірі 207000 грн., а також майно в рахунок майбутнього погашення заборгованості перед бюджетом та державними фондами (пенсійним, зайнятості, соціального страхування) у розмірі 125800 грн.. Рішенням ліквідаційної комісії від 21.02.2004 р.,  протоколом   №5, позивачу було передане майно відповідача в рахунок погашення кредиторської заборгованості перед позивачем у розмірі 254000 грн.. Заборгованість за заробітною платою та перед бюджетом та державними фондами. З цієї підстави 04.09.2006 р. ліквідаційна комісія скасувала рішення від 19.02.2004 р. (протокол №19). Майно, яке перейшло позивачу в якості погашення кредиторської заборгованості на суму 254000 грн., позивач продав ТОВ „Агропрайм” на суму 399422 грн.. Ліквідаційна комісія, при цьому, ніяких перешкод не створювала. Відповідач зазначив, що, враховуючи, що, згідно чинного законодавства, при ліквідації підприємств в першу чергу повинна погашатися заборгованість по з/платі, ліквідаційна комісія і так порушила чергу погашення, передавши майно позивачу, і надалі майнові претензії будуть виконуватися тільки після погашення заборгованості по з/платі.

Надалі  судом до справи залучені письмові заперечення на позов відповідача (а.с. 75), в яких він просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, крім вищенаведеного, що позивач не врахував ч.3 ст. 334 ЦК України, а ліквідаційна комісія майно не передавала, у зв'язку з чим право власності у позивача не виникло.

04.05.2007 р. (вх. №9877) позивач надав суду письмові пояснення (а.с. 98), в яких зазначив, що на протязі двох років користування ним спірними об'єктами нерухомості, останні змінили своє цільове призначення, а деякі були знищені, у зв'язку з неможливістю їх експлуатації, та на час надання пояснення існують:

           - будівля зерносховища під Літерою “Б”, загальною площею 1664,5 кв. м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна,80 (бувший корівник 4-х рядний);

          - допоміжні будівлі зерносховища під літерами “б 1”, загальною площею 16,6 кв.м., та “б 2”, загальною площею 20,4 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, які розташовані за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна,80 (бувші корівники);

          - адміністративна будівля під літерою “А”, площею 390,4 кв.м., відповідно до технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,2.

          - гаражі під літерою “Б”, площею 69,5 кв.м., та гаражі під літерою “В”, площею 35,9 кв.м., відповідно до технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, які розташовані за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,2 (бувша мехмайстерня);                                                                                                      

          - будівля їдальні під літерою “А”, площею 112,6 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,1;

          - будівля бурякосховища під літерою “А”, площею 1219,5 кв.м., відповідно до технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна;

          - будівля вагової під літерою “Б”, площею 36,2 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна;

          - склади під літерою “В”, площею 233,7 кв.м., та під літерою “в 1”, площею 115,6 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, які розташовані за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна (бувший ток-склад та свинарник);

          - склад під літерою “Г”, площею 543,9 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, який розташований за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна (бувший ток-склад продовольчій);

          - будівля пекарні під літерою “А”, площею 121,1 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,30 (бувша маслобійка). А вінвідділ-склад, родилка, свинарник були знищені, шляхом розібрання на будматеріали.

           04.05.2007 р. (вх. №9832) позивач подав до суду уточнення до позову (а.с. 108-109), в якому зазначив теж саме, що й у позові та письмовому поясненні.

        Надалі судом залучене до справи аналогічне попередньому уточнення позивача до позову (а.с. 160-161).  

           Рішенням господарського суду  Одеської  області  від 04.05.2007 р. (суддя Семенюк Г.В.) позов задоволено, а саме визнано за позивачем право власності на наступні будівлі:               

           - будівля зерносховища під Літерою “Б”, загальною площею 1664,5 кв. м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна,80;

          - допоміжні будівлі зерносховища під літерами “б 1”, загальною площею 16,6 кв.м., та “б 2”, загальною площею 20,4 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, які розташовані за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна,80;

          - адміністративна будівля під літерою “А”, площею 390,4 кв.м., відповідно до технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,2.

          - гаражі під літерою “Б”, площею 69,5 кв.м., та гаражі під літерою “В”, площею 35,9 кв.м., відповідно до технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, які розташовані за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,2;                                                                                                      

          - будівля їдальні під літерою “А”, площею 112,6 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,1;

          - будівля бурякосховища під літерою “А”, площею 1219,5 кв.м., відповідно до технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна;

          - будівля вагової під літерою “Б”, площею 36,2 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна;

          - склади під літерою “В”, площею 233,7 кв.м., та під літерою “в 1”, площею 115,6 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, які розташовані за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна;

          - склад під літерою “Г”, площею 543,9 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, який розташований за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Гагаріна;

          - будівля пекарні під літерою “А”, площею 121,1 кв.м., відповідно то технічного паспорта від 24.08.2006р., виданого Саратським БТІ та РОН, яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Введенка, вул. Леніна,30. Також, з відповідача на користь позивача стягнуто 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу (а.с. 163-169). Крім того, суд у рішенні зазначив, що ухвалою господарського суду Одеської області від 27.11.2006 р. провадження по справі було зупинено, у зв‘язку із направленням до прокуратури Одеської області повідомлення, в порядку ст. 90 ГПК України, з метою проведення перевірки наявності складу злочину в діях посадових осіб, згідно заяви голови ліквідаційної комісії СВК „Введенський”. 03.03.2007 р. за вх. №5165 до господарського суду Одеської області надійшла постанова Прокуратури Саратського району Одеської області від 16.12.2006 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю події злочину. Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.03.2007 р. провадження по справі було поновлено. Своє рішення суд мотивував тим, що акт передачі основних засобів ПСП “Злагода” підписано керівниками позивача та відповідача, а також головою Введенської сільської ради Д.Г. Димитровим, а також засвідчено ним. Витяг з протоколу №6 посвідчено секретарем Введенської сільської ради М.В. Тишевич та засвідчено печаткою Введенської сільської ради. Згідно пояснень сторін, майно, що є предметом позову за цією справою, будувалось відповідачем господарським способом на протязі 1947 –1990 років. Відсутність реєстрації права власності на спірне майно, зокрема, підтверджується довідкою Саратського БТІ та РОН № 48 від 19.03.2007 р.. Як суд вбачив із матеріалів справи, правовідносини щодо виникнення боргу та передачі майна виникли до 01.01.2004 р.. Так, угоду про спільну діяльність між ТОВ „Злагода” та СВК „Введенський” було укладено 07.03.2003 р.; акт звірення взаєморозрахунків між ТОВ „Злагода” та Відповідачем було підписано 14.11.2003 р.; договір уступки прав вимоги боргу між ТОВ „Злагода” та ПСП „Злагода” було укладено 30.12.2003 р., отже, положення про нотаріальне посвідчення  до зазначених правовідносин застосовані бути не можуть. Однак,  засвідчення головою Введенської сільської ради акту передачі основних засобів ПСП “Злагода”, у зв'язку з відсутністю нотаріуса у зазначеному селі,  дорівнює нотаріальному засвідченню означеної угоди.          Як суд вбачив з резолютивної частини рішення ліквідаційної комісії від 04.09.2006 р., оформленого протоколом № 19, ліквідаційна комісія прийняла рішення про скасування рішення ліквідаційної комісії про передачу основних засобів ПСП “Злагода” на чолі з директором Аманяном Г.Б.. Разом з тим, ліквідаційна комісія не зазначила ні номеру, ні дати прийняття рішення, яке вона скасовує. В мотивувальній частині (виступ Кастрамицького) зазначені 2 рішення ліквідаційної комісії без дати, що оформлені протоколами № 4 та № 5. Таким чином, суд дійшов до висновку щодо не можливості встановити, яке саме рішення ліквідаційної комісії скасовує рішення ліквідаційної комісії від 04.09.2006 р., що оформлено протоколом № 19. Жодне з посилань керівника ліквідаційної комісії М.В. Кастрамицького, як то погрози з боку директора ПСП “Злагода” Г.Б. Аманяна передачі майна, визнання права власності на яке є предметом позову за цією справою, третій особі та інше, в тому числі, і за запереченнями від 02.04.2007 р., на думку суду, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду справи та є лише засобом заперечення проти заявленого позову та засобом затягування строку розгляду справи. Натомість, місцевий суд вирішив, що позовні вимоги   обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та відповідають чинному законодавству України. Крім того, суд вказав, що відповідач, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, що, зокрема, підтверджується його власним підписом на повідомленні про призначення судового засідання на 04.05.2007 р. об 11:00, своїм правом на участь в означеному судовому засіданні не скористався. Прийняття участі в розгляді справи це право, а не обов'язок відповідача. Таку ж правову думку висловив Одеській апеляційний господарський суд у своїй постанові від 15.11.2005 р. зі справи № 27/182-05-5016,          тому, на думку суду, неявка відповідача у судове засідання не є перешкодою для вирішення спору по суті та є підставою для винесення рішення по справі, незважаючи на неявку відповідача у судове засідання. В обґрунтування свого рішення суд послався на ст.ст. 86,128,151,161,162,197,202 ЦК УРСР 1963 р., ст.ст. 11,182,316,321,328,334,391,392,509,525,526 ЦК України, ст.ст. 2,4,8 ЗУ „Про власність” № 697-XII від 07.02.1991 р. (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 1,38 ЗУ “Про нотаріат” №3425-XII від 02.09.1993 р. (з подальшими змінами та доповненнями).

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові.

          Розгляд справи було призначено на 26.06.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.  

         Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами, а саме програмно - апаратним комплексом “Діловодство суду” на диск CD-R №5153157LB23963.

       Представники скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримали скаргу і просили її задовольнити на  викладених у ній підставах.

      Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

      За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

    Заслухавши усні пояснення  представників сторін, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку,  що   апеляційна скарга  не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

        Скаржник зазначив у скарзі наступні підстави для скасування  рішення місцевого суду: суд не взяв до уваги письмові заперечення на позов, надані у судовому засіданні 18.04.2007 р.; - суд не встановив суму боргу; - суд не взяв до уваги заявлене у судовому засіданні клопотання відповідача про проведення звірки між ним і позивачем; - суд не визначив і не витребував у позивача вартість спірних будівель і споруд, тобто невідомо, на яку суму визнано право власності будівель і споруд за позивачем; - суд не взяв до уваги, що ТОВ „Злагода” і ПСП „Злагода” одне й теж підприємство, власником якого є Г.Б. Аманян; - договір уступки права вимоги боргу, як з боку ТОВ, так і з боку ПСП, підписаний однією і тією ж особою - Г.Б. Аманян; - суд позбавив відповідача права на ознайомлення з заявою про уточнення позовних вимог і доданими до неї матеріалами; - у зв'язку з завантаженістю автодороги і створенням автопробок на вулицях м. Одеси, представник відповідача прибув у судове засідання 04.05.2007 р. об 11:20, про що свідчить ухвала іншого судді, в якій він приймав участь, але рішення з цієї справи, як йому було повідомлено, вже було прийняте; - позивач ніякими об'єктами не користувався і не міг, оскільки майно йому не передавалося; - суд необґрунтовано послався на ст. 75 ГПК України; - суд не взяв до уваги рішення ліквідаційної комісії від 04.09.2006 р., оформлене протоколом №19.

     Проте, ці доводи, на думку судової колегії, не можуть прийматись до уваги.

       Як свідчать матеріали, Відповідач мав перед ТОВ „Злагода” заборгованість у сумі 254000 грн., що підтверджується актом звірки від 14.11.2003р. (а.с. 10), підписаним відповідачем в особі голови та головного бухгалтера та ТОВ „Злагода” в особі директора. Факт наявності цієї заборгованості також визнається та підтверджується відповідачем в його запереченнях на позов (а.с. 28-32,75).

    ТОВ „Злагода”, згідно договору від 30.12.2003р., уступило право вимоги цієї заборгованості  позивачу - ПСП „Злагода” (а.с. 11).

        Можливість уступки вимоги кредитором іншій особі була передбачена  ст. 197, діючого на той час  ЦК УРСР в редакції 1963р.. Зазначену угоду не розірвано та не визнано недійсною.

           Посилання скаржника на те, що керівником ТОВ „Злагода” (первісного кредитора) та позивача була одна і та ж особа, не може прийматись до уваги  та бути підставою вважати  цю угоду такою, що суперечить вимогам чинного на той час  законодавства, оскільки чинне та той час законодавство не забороняло одній особі займати керівні посади в двох або більше юридичних особах та виступати від їх імені у правовідносинах між цими особами. Крім того, як зазначалось вище, ця угода не визнана недійсною, тобто вона є чинною і обов'язковою до виконання як сторонами угоди, так і боржником - відповідачем.

           Факт наявності цієї заборгованості у розмірі 254 000 грн., обізнаності відповідача про зміну кредитора та визнання ним (відповідачем) цієї заборгованості вже перед новим кредитором –позивачем підтверджується наявною у матеріалах справи випискою із протоколу засідання ліквідаційної комісії відповідача від 21.02.2004р., підписаного головою ліквідаційної комісії відповідача. З цієї виписки  вбачається, що відповідач в особі  ліквідаційної комісії станом на 21.02.2004р. визнавав наявність кредиторської заборгованості перед позивачем  в сумі 254 000 грн. та вирішив в рахунок погашення цієї заборгованості  передати позивачу  майно. При цьому, саме відповідач визначив, яке саме конкретне майно він передає позивачу (назва майна, його призначення, кількість одиниць, рік випуску / збудування та його балансову вартість).

           За таких обставин, посилання скаржника у скарзі на те, що місцевий суд не визначив вартість переданого майна, не може прийматись до уваги, оскільки його вартість на момент передачі була визначена самим відповідачем. Та обставина, що зазначене майно на час розгляду спору частково змінило своє призначення та змінилась його вартість, на думку судової колегії, не має значення для вирішення  цього спору, оскільки в даному випадку головним є питання чи відповідала загальна вартість майна на час його передачі сумі заборгованості, а зі вказаного протоколу вбачається, що ці показники збігаються.

          Слід зазначити, що вказана виписка з протоколу також свідчить про реальну передачу зазначеного у ній майна від відповідача позивачу, оскільки у ній зазначено, що голова ліквідаційної комісії відповідача „здав”, а директор позивача - „прийняв” це майно, тобто цей протокол одночасно є документом, який підтверджує реалізацію волевиявлення  відповідача і позивача щодо погашення заборгованості шляхом передачі зазначеного у ньому майна, і цей факт (угоди та її виконання) підтверджено та засвідчено у журналі реєстрації за № 48 секретарем Введенської селищної ради, що дорівнюється до нотаріального посвідчення.

          Відповідач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не надав будь-яких доказів того, що він реально розрахувався з позивачем по зазначеній заборгованості будь-яким іншим чином, а тому місцевий суд обґрунтовано визнав, що позивач набув право власності на це майно на законних підставах та має право на підтвердження цього факту в судовому порядку.

    Наявність інших фактично нереалізованих домовленостей між позивачем та відповідачем щодо погашення позивачем за відповідача його заборгованості перед бюджетом та по заробітній платі за рахунок передачі йому іншого майна відповідача не входить до складу вищезазначеного правовідношення щодо погашення заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 254000 грн., а тому не може прийматись до уваги.

         Рішення відповідача, оформлене протоколом №19 від 04.09.2006р., про скасування свого рішення про погашення заборгованості перед позивачем шляхом передачі майна  на суму 254 000 грн. не тягне за собою будь-яких правових наслідків та не може враховуватись при прийнятті рішення з цієї справи, оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за цією заборгованістю будь-яким іншим чином, а майно вже було передано реально позивачу та перейшло до нього у власність до прийняття відповідачем цього рішення.

           Та обставина, що позивач продав  належне йому майно за договором іншій особі (а.с. 36,38), також не може прийматись до уваги, з огляду на таке.  По-перше, позивач продав частину отриманого ним у власність майна від відповідача в рахунок погашення заборгованості відповідача перед первісним кредитором і, відповідно, як новий власник майна, мав право це зробити. По-друге, в позові позивач просив визнати за ним право власності не на продане ним майно, а на те майно, що залишилось у нього у власності.

            Посилання скаржника на те, що, у зв'язку з завантаженістю автодороги і створенням автопробок на вулицях м. Одеси, представник відповідача прибув у судове засідання 04.05.2007р. об 11:20, про що свідчить ухвала іншого судді, в якій він приймав участь, але рішення з цієї справи, як йому було повідомлено, вже було прийняте і що суд необґрунтовано послався у рішенні на ст. 75 ГПК України, не може прийматись до уваги, оскільки, як свідчать матеріали справи, вона розглядалась у декількох судових засіданнях  з наданням можливості дати пояснення та докази обом сторонам і, відповідно, суд при нез'явленні в останнє засідання представника відповідача мав право закінчити розгляд справи та оголосити рішення за його відсутністю.

        Слід зазначити, що скаржник, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального права, не зазначив, які саме норми матеріального права було порушено, та не обґрунтував,  викладені в скарзі,  доводи будь-якими нормами матеріального права.

         Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

        Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку місцевого суду та не підтверджують допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставами для скасування судового рішення.

            З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для  скасування рішення місцевого суду.

                Керуючись ст.ст. 99, 101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

             Рішення господарського суду Одеської області від  04.05.2007 р. у справі №27/371-06-11718 - залишити без змін, а апеляційну скаргу СГВК „Введенський” (с. Введенка Саратського району Одеської області)  на зазначене рішення –без задоволення.

             Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                 Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                Бєляновський В. В.

                                                                                                            Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписаний 02.07.2007 р.