Постанова

від 05.09.2018 по справі 910/4672/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2018 р. Справа№ 910/4672/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Чорної Л.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.09.2018 року

розглянувши в приміщенні суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 року (повний текст підписано 19.06.2018 року) у справі № 910/4672/18 (суддя Щербакова С.О.)

за позовом Фермерського господарства "Березенське"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 54 777, 34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 910/4672/18 позовні вимоги Фермерського господарства "Березенське" задовольнити частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Фермерського господарства "Березенське" 21 014,38 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 року у справі 910/4672/18 в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства "Березенське" відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (який є правонаступником ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") не погоджується із рішенням суду першої інстанції по справі в частині задоволених позовних вимог через його необґрунтованість. До того ж вважає, що судом невірно встановлені обставини справи та не в повному обсязі надано оцінку доказам, що є в матеріалах справи.

Апелянт зазначає, що законодавчою підставою задоволення позовних вимог ФГ "Березенське" визначено виключно положення ст. 536 ЦК України та ч. 1 ст. 1061 ЦК України (за аналогією закону).

Апелянт вважає, що відсутні підстави для застосування аналогії закону (ст. 1061 ЦК України), оскільки правовідносини, які випливають із договору банківського вкладу, та правовідносини, які склалися між сторонами у даній справі, не є подібними.

В свою чергу судом першої інстанції задоволені позовні вимоги із застосуванням положень законодавства, на які Позивач не посилався, а саме ст. 1048, 1070. 1073, 1212, 1214 ЦК України.

Судом неправомірно застосовані зазначені положення законодавства, адже, як вже було зазначено, на думку апелянта, правовідносини не є подібними, а положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки, тоді як у даній справі мова йде про неправомірну поведінку відповідача. До того ж, вважає, що Суд вийшов за рамки заявлених позовних вимог та законодавчих підстав, визначених Позивачем.

Окрім того посилання суду на постанову Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 904/1243/17 є також некоректним, так як у даній справі Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення відсотків за інший період.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 14.08.2018 року передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Куксов В.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018 року поновлено Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі №910/4672/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі №910/4672/18 та розгляд справи № 910/4672/18 призначено на 05.09.2018 року

Сторони до судового засідання, що відбулось 05.09.2018 року, не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

29.01.2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (Банк) та фізичною особою ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір №НМРWGA00000809, за яким банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1 цього договору, в обмін на зобов'язання Позичальника по поверненню Кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки (п.1.2. договору).

Особливі умови вказаного Кредитного договору (пункт 8.1 договору) встановлюють обов'язок Банку надати "позичальникові" кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29 січня 2008 року по 28 січня 2025 року включно у вигляді не поновлювальної лінії (ділі - "Кредит") у розмірі 156836,00 грн. на наступні цілі: у розмірі 130000,00 грн. на споживчі цілі, а також у розмірі 26836,00 грн. на оплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.27 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% за місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмір 0,48% від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 даного Договору.

Пунктом 8.3. кредитного договору передбачено, що забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даним Договором виступає іпотека домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та договір поруки ОСОБА_3, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з приписами ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

17.05.2012 року між Фермерським господарством "Березенське" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (кредитор), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", було укладено договір поруки за №32, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Боржником ОСОБА_2 обов'язків за кредитним договором від 29.01.2008 року №НМРWGA00000809 (Кредитний договір), згідно п. 1.1. якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 156836,00 грн., а Боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 28 січня 2025 року, сплачуючи за його користування 16,08 % річних в дату сплати процентів, якою є період з "20" по "04" число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі.

Відповідно до п. 4.1. договору поруки, цей договір вступив в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Як зазначає позивач, 24.05.2012 року відповідачем було списано з рахунку позивача/поручителя 150 000, 00 грн. в рахунок погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 за кредитним договором.

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 року, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 року у справі № 904/233/14 - скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Фермерського господарства "Березенське" задоволено. Визнано недійсним договір поруки № 32 від 17.05.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) в особі Хмельницької філії ПАТ КБ "ПриватБанк" (юридична адреса: 29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 15) в особі Полонського відділення Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" (юридична адреса: 30500, м. Полонне Хмельницької області, вул. Л. Українки, 101) та Фермерським господарством "Березенське" (код ЄДРПОУ 36475553, юридична адреса: 30530, с. Велика Березна Полонського району Хмельницької області, вул. Леніна, 38), - з моменту його вчинення. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) в особі Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" (юридична адреса: 29000, м.Хмельницький, вул. Проскурівська, 15) в особі Полонського відділення Хмельницької філії ПАТ КБ "ПриватБанк" (юридична адреса: 30500, м. Полонне Хмельницької області, вул. Л. Українки, 101) на користь Фермерського господарства "Березенське" (код ЄДРПОУ 36475553, юридична адреса: 30530, с. Велика Березна Полонського району Хмельницької області, вул. Леніна, 38) суму 1219 грн. 00 коп. витрат на судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції, 609 грн. 00 коп. витрат на судовий збір за перегляд справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/233/14 дійшла висновку, що оспорюваний договір поруки укладений між сторонами після того, як в судовому порядку у спорі між відповідачем та боржником ОСОБА_2 було встановлено та визнано, що кредитний договір, який містив основне зобовязання, є неукладеним, проте відповідач навмисно приховав існування цього факту від позивача, маючи на меті спонукання останнього до виконання за позичальника за кредитним договором його неіснуючого основного зобовязання.

Враховуючи викладене, договір поруки, на вимогу позивача, як сторони, яка була введена в оману відповідачем - іншою стороною цього договору, в силу приписів частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 по справі 904/233/14 було визнано недійсним з моменту його вчинення.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2014 по справі №904/233/14 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі № 904/233/14 залишено без змін.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2016 у справі № 904/749/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 позовні вимоги Фермерського господарства "Березенське" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) на користь Фермерського господарства "Березенське" (30530, Хмельницька область, Полонський район, с. Велика Березна; ідентифікаційний код 36475553) - 150 000 грн. 00 коп. безпідставно набутих грошових коштів, 70 253 грн. 56 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3 303 грн. 80 коп. частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 25.10.2016 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 904/749/16 залишено без змін.

12.09.2016 року постановою Жовтневого ВДВС міста Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 52137540 з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області № 904/749/16 від 17.08.2016 року про стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" 223 557, 36 грн. Вищевказане виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 11355726.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 року у справі № 904/1243/17 позов Фермерського господарства "Березенське" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Фермерського господарства "Березенське" (30530, Хмельницька область, Полонський район, с. Велика Березна, вул. Леніна, буд. 38, код ЄДРПОУ 36475553) проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 27 699, 51 грн. (двадцять сім тисяч шістсот девяносто девять грн. 51 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 415, 49 грн. (чотириста пятнадцять грн. 49 коп.). В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 року у справі № 904/1243/17 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 року у справі №904/1243/17 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі № 904/233/14, у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2016 у справі № 904/749/16, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.07.2017 головним державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Черновою Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54260991 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1243/17 від 26.04.2017.

Відповідно до банківської виписки з особового рахунку з 01.01.2018 по 31.01.2018, на рахунок Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 15.01.2018 та 30.01.2018 надійшли грошові кошти у розмірі 253 567, 60 грн. стягнуті з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".

Таким чином, станом на 01.02.2018 заборгованість відповідача перед позивачем із примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/749/16 та № 904/1243/17 погашена у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялась вимога від 10.03.2018 № 24В, в якій позивач просив відповідача сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами за період з 14.01.2017 року по 01.02.2018 року у розмірі 54 777, 94 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком № 7537 від 13.03.2018 року.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 54 777, 34 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що договір поруки на підставі якого було стягнуто з позивача грошові кошти у розмірі 150 000, 00 грн. визнаний в судовому порядку недійсним, враховуючи, що відповідачем повернуто грошові кошти з урахуванням нарахованих процентів лише 30.01.2018, позивач просить суд. стягнути з відповідача проценти у розмірі 54 777, 34 грн. за користування чужими грошовими коштами у розмірі 251 256, 87 грн. за період з 14.01.2017 року по 01.02.2018 року.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Відповідно до 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом вище, відповідачем на підставі укладеного між сторонами договору поруки № 32 від 17.05.2012 року було списано з рахунку позивача/поручителя 150 000, 00 грн. в рахунок погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 за кредитним договором.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року у справі № 904/233/14 було визнано недійсним договір поруки № 32 від 17.05.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" та Фермерським господарством "Березенське" з моменту його вчинення.

Крім того, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2016 року у справі № 904/749/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 року позовні вимоги Фермерського господарства "Березенське" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Фермерського господарства "Березенське" - 150 000,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів, 70 253,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3 303,80 грн. частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 25.10.2016 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 року у справі № 904/749/16 залишено без змін.

12.09.2016 року постановою Жовтневого ВДВС міста Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 52137540 з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області № 904/749/16 від 17.08.2016 про стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" 223 557, 36 грн. Вищевказане виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 11355726.

Відповідно до банківської виписки з особового рахунку з 01.01.2018 по 31.01.2018, на рахунок Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 15.01.2018 року та 30.01.2018 року надійшли грошові кошти у розмірі 253 567, 60 грн. стягнуті з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".

Таким чином, станом на 01.02.2018 заборгованість відповідача перед позивачем із примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/749/16 та № 904/1243/17 погашена у повному обсязі.

Позивач просить суд за користування чужими грошовими коштами за період з 14.01.2017 по 01.02.2018 у розмірі 251 256, 87 грн. стягнути з відповідач проценти у розмірі 54 777, 34 грн.

Положеннями статті 8 Цивільного кодексу України передбачено застосування аналогії закону лише у тому випадку, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Згідно з встановленими судом обставинами спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що Банк списав грошові кошти у сумі 150 000, 00 грн. з банківського рахунку позивача як поручителя у рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором, який на момент такого списання був визнаний судами неукладеним. При цьому Договір поруки також визнаний в судовому порядку недійсним як такий, що вчинений під впливом обману з боку Банку. Тобто списання зазначеної суми грошових коштів та їх збереження банком є безпідставним.

Положеннями статей 536, 1073 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок боржника сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами, зокрема, в разі безпідставного списання банком грошових коштів з рахунка клієнта. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 1070 Цивільного кодексу України також передбачена сплата банком процентів за користування грошовими коштами клієнта у розмірі, встановленому договором.

Водночас за відсутності встановлення договором відповідних умов проценти сплачуються банком у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Розмір процентів на банківський вклад встановлений частиною 1 статті 1061 Цивільного кодексу України на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи позадоговірний характер спірних правовідносин сторін, суд вважає, що для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору можуть бути застосовані по аналогії закону норми ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України, згідно з якими у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. В даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 № 904/1243/17.

У зв'язку з викладеним апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо безпідставного застосування положень наведеної норми закону.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами і встановлено, що у розрахунку допущено помилки, у здійсненні нарахування процентів.

За розрахунком суду першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, обґрунтованою є сума процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 21 014, 38 грн., яка розрахована за період з 14.01.2018 року по 01.02.2018 року (оскільки 30.01.2018 грошові кошти надійшли лише на рахунок Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) та нарахована на суму 150 000, 00 грн.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо зазначення позивачем у попередньому розрахунку суми судових витрат про понесення витрат у розмірі 16 524, 00 грн., з яких 5 500, 00 грн. - витрати, які позивач очікує понести у зв'язку із відрядженням представника до Господарського суду міста Києва та 9 262, 00 грн. - розмір витрат на правничу допомогу, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд першої інстанції обґрунтовано вказує, що грошові кошти у розмірі 5 500, 00 грн., які позивач очікує понести у зв'язку із відрядженням представника до Господарського суду міста Києва, не є судовими витратами в розумінні ст. 123 Господарського процесуального кодексу України та такими, що пов'язані з розглядом справи.

Позивач просив суд першої інстанції покласти на відповідача витрати, пов'язані із правовою допомогою.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, інтереси позивача в судових засіданнях представляла Андрушко Ю.А., яка діє на підставі довіреності № 47 від 23.05.2018 року, однак суду не надано доказів представництва інтересів позивача в суді саме адвокатом, оплата послуг якого відноситься до судових витрат, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 9 262, 00 грн. витрат на правничу допомогу.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги Фермерського господарства "Березенське" є частково обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення суми процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 21 014, 38 грн. в період з 14.01.2018 року по 01.02.2018 року.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 14.06.2018 у справі № 910/4672/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Київської області від 14.06.2018 у справі № 910/4672/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 року у справі № 910/4672/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 14.06.2018 року у справі № 910/4672/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4672/18 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Л.В. Чорна

В.В. Куксов

повний текст складено 11.09.2018 року