Рішення

від 15.08.2018 по справі 910/4934/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2018Справа № 910/4934/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕКМІ (03049, м. Київ, ВУЛИЦЯ КУРСЬКА, будинок 16; код ЄДРПОУ 31107961)

до Товариства з обмеженою відповідальністю АШАН Україна Гіпермаркет (04073, м. Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, будинок 15-А; код ЄДРПОУ 35442481)

про стягнення заборгованості в сумі 944 050,78 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Сацюк Д.А. - довіреність від 26.01.2018 року.

від відповідача: Стовбуха Д.В. - довіреність від 27.10.2017 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ЕКМІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АШАН Україна Гіпермаркет" про стягнення заборгованості в сумі 944 050,78 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договору поставки №П24 від 01.01.2016 року в частині оплати вартості отриманого від позивача товару в сумі 856 044,26 грн., що призвело до виникнення заборгованості.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 856 044,26 грн. - боргу, 61 892,88 грн. - пені, 20 129,00 грн. - інфляційних втрат, 5 984,64 грн. - 3% річних, 14 160,76 грн. - судового збору, 94 405,07 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 13.06.2018 року.

11.06.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач зазначає про сплату відповідачем суми заборгованості за Договором №П24 від 01.01.2016 року та просить стягнути з відповідача 10346, 96 грн. 3% річних, 36281, 41 грн. збитків від інфляції, 111332, 30 грн. неустойки, які розраховані станом на дату оплати заборгованості, а також сплачену суму судового збору у розмірі 2778, 49 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 94405,07 грн.

За результатами підготовчого засідання 13.06.2018 року судом в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 18.07.2018 року.

За результатами підготовчого засідання 18.07.2018 року судом в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 25.07.2018 року.

Ухвалою-повідомленням від 18.07.2018 року відповідача повідомлено про дату, час та місце розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року підготовче засідання відкладено на 07.08.2018 року.

В судовому засіданні 07.08.2018 року судом отримано письмову згоду сторін на розгляд справи по суті одразу після закінчення підготовчого провадження. Судом на місці ухвалено підготовче провадження у справі №910/4934/18 закрити. Судом оголошено про початок розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 07.08.2018 року оголошено перерву до 15.08.2018 року.

В судовому засіданні 15.08.2018 року представник позивача зменшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 15.08.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕКМІ (далі по тексту - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю АШАН Україна Гіпермаркет (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №П24 (далі по тексту - Договір-1), за умовами якого (п.1.1.) Постачальник зобов'язується поставляти Покупцеві в зазначену ним торгову точку та/або на склад Покупця (далі - Об'єкт Покупця ) продукцію, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати продукцію, перелічену в Специфікації (Додаток № 1 до Договору) та замовлену в обсягах і на умовах, передбачених цим Договором (далі - товар ). Постачальник погоджується на заповнення форми специфікації Покупця. Замовлення здійснюються Покупцем за його необхідністю та Покупець не може бути змушений здійснювати примусове Замовлення товару. Замовлення товару є правом, а не обов'язком Покупця. Точний обсяг і асортимент товарів, що придбаються Покупцем, визначаються в замовленнях Покупця на придбання окремих партій товарів (далі - Замовлення ).

Відповідно до п.2.1. Договору вартість (ціна) Договору складається з загальної суми товарів придбаних у Постачальника за даним Договором та за цінами згідно Специфікації.

Асортименти товарів, що поставляються, і ціни на товари встановлюються в Специфікації (Додаток № 1 до даного Договору). Постачальник погоджується на заповнення форми специфікації Покупця. Кількість партії товару, що повинна бути поставлена Покупцю, вказується в узгодженому сторонами Замовленні. Ціна Товарів сформована відповідно до звичайних та ринкових цін на території України з урахуванням умов, що відповідають нормам Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (далі - Правила Інкотермс - 2010), зазначених в даному Договорі, відповідно до яких здійснюється поставка товарів Покупцю та включає вартість доставки товарів Покупцю (п.2.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що постачальник не є товаровиробником агропромислового комплексу, і згоден на оплату поставлених покупцю товарів з відстрочкою 60 календарних днів з дати прийому товару за наявності належним чином заповненої товарної накладної, але не раніше першого четверга, що слідує за датою спливу строку платежу. Якщо такий четвер припадає на вихідний день, то вищевказаний платіж здійснюється на найближчий четвер, що слідує за ним.

Відповідно до п.3.3. Договору покупець оплачує товари за цінами, вказаними у накладних відповідно до Специфікації, яка діє на дату розміщення Замовлення на товар, з урахуванням знижок, що надаються Постачальником Покупцю відповідно до цього Договору, при цьому округлення ціни товарів відбувається до двох знаків після коми.

Всі розрахунки між Постачальником і Покупцем здійснюються в національній валюті України - гривні та іншими можливими та не забороненими законодавством України грошовими засобами (п.3.4. Договору).

Згідно з п.3.5. Договору оплата товарів здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, визначений в даному Договорі.

Момент прийому товарів підтверджується відповідною відміткою покупця в накладній на товар, що містить дату та час прийому товарів які були поставлені. (п.6.2. Договору).

На виконання умов договору в період часу з 31.08.2017р. по 22.01.2018 р. позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію (товар) на загальну суму 856 044,26 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними за вказаний період.

Вказані видаткові накладні підписані з боку відповідача без жодних зауважень щодо кількості, якості та строків поставки товару, а тому суд дійшов до висновку про належне виконання позивачем зобов'язання з поставки товару за період часу з 31.08.2017р. по 22.01.2018 року.

Відповідач оплатив вартість отриманого від позивача товару за Договором, сплативши лише 856 044,26 грн. що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банку Credit Agricole з рахунку відповідача за період 01.08.2017р. - 12.06.2018р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної (в обумовлений договором строк) оплати вартості отриманого товару за Договорами, позивачем нараховано відповідачу: 10 346,96 грн. (3% річних), 36 281,41 грн. (збитків від інфляції) та 111 332,30 грн. (неустойки).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав належним чином, поставив та передав відповідачу товар на суму 856 044,26 грн., а відповідач в порушення умов Договору оплатив позивачу повну вартість отриманого товару з порушення встановлених строків оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині оплати вартості отриманого товару в обумовлений договором строк.

Відповідач припустився порушення грошового зобов'язання, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку, яка за розрахунками позивача становить 111 332,30 грн.

Згідно з п.13.7. Договору за недотримання строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 111 332,30 грн. (неустойки), нормативно та документарно доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 10 346,96 грн. (3% річних) та 36 281,41 грн. (інфляційних втрат).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 10 346,96 грн. (3% річних) та 36 281,41 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 94 405,07 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Крім того, відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснюваних ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В якості доказу понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 94 405,07 грн. позивач надав суду Договір №71 про надання юридичних послуг з врегулювання спорів від 31.01.2018 року, опис робіт (надання послуг) та платіжні доручення: №2443 від 25.04.2018 року на суму 33 000,00 грн., №2444 від 25.04.2018 року на суму 38 000,00 грн., №2445 від 26.04.2018 року на суму 23 405,07 грн. (призначення платежу: комплексна оплата за ведення справи в суді (ТОВ АШАН Україна ГІПЕРМАРКЕТ ) зг. рах. №146 від 31.01.2018).

Натомість, позивачем не надано суду рахунку №146 від 31.01.2018р., в зв'язку з чим суд не може дійсним одностайного висновку за які саме послуги і за яким договором оплатив позивач 94405,07 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що дана справа про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки є нескладною, пов'язаною із законодавчо закріпленим обов'язком сплатити відповідачем штрафні санкції в зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання зі сплати в обумовлений договором строк товару.

З врахуванням вищевикладеного, та відсутністю конкретизації вартості кожної із робіт вказаної в описі робіт (надання послуг), суд вважає завищеними вказані Позивачем витрати на правову допомогу, враховуючи не складність справи, реально виконану адвокатом роботу у справі та необхідний час на виконання відповідних робіт, розумну необхідність витрат на правову допомогу для даної справи, а тому позовні вимоги про стягнення 94 405,07 грн. (витрат на професійну правничу допомогу) підлягають частковому задоволенню, та на думку суду становлять 10% від суми задоволених позовних вимог, а саме 15 796,07 грн.

Щодо клопотання позивача про повернення судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установити у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Таким чином, розмір судового збору (з 01.01.2018 року) за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн.), а за розгляд в господарському суді позовних заяв майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (616 700,00 грн.)

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачаться з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в розмірі 14 160,77 грн. за позовні вимоги про стягнення 944 050,78 грн., під час розгляду справи позивачем зменшено позовні вимоги до 157 960,67 грн. за які позивачу необхідно було б сплатити 2 369,41 грн., а тому в позивача в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог наявна переплата судового збору в розмірі 11 791,36 грн. (14 160,77 грн. - 2 369,41 грн. = 11 791,36 грн.).

З врахуванням вищевикладеного, та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , судом повертається позивачу зайво сплачений судовий збір в розмірі 3 271,13 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АШАН Україна Гіпермаркет (04073, м. Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, будинок 15-А; код ЄДРПОУ 35442481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕКМІ (03049, м. Київ, ВУЛИЦЯ КУРСЬКА, будинок 16; код ЄДРПОУ 31107961) 10 346 (десять тисяч триста сорок шість) грн. 96 коп. - 3% річних, 36 281 (тридцять шість тисяч двісті вісімдесят одну) грн. 41 коп. - інфляційних втрат, 111 332 (сто одинадцять тисяч триста тридцять дві) грн. 30 коп. - неустойки, 2 369 (дві тисячі триста шістдесят дев'ять) грн. 41 коп. - судового збору, 15 796 (п'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто шість) грн. 07 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті задоволення позовних вимог відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕКМІ (03049, м. Київ, ВУЛИЦЯ КУРСЬКА, будинок 16; код ЄДРПОУ 31107961) 11 791 (одинадцять тисяч сімсот дев'яносто одну) грн. 36 коп. - зайво сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 13.09.2018 року.