Постанова

від 12.09.2018 по справі 916/2700/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2700/17 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Головея В.М.

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання Селиверстова М.В.,

за участю представників сторін:

від Одеської міської ради - не з'явився,

від Громадської організації автостоянки ВЕГА - ОСОБА_1 (керівник), ОСОБА_2 (за ордером),

від Департамент комунальної власності Одеської міської ради - ОСОБА_3 (за довіреністю),

від Київська районна адміністрація виконавчого комітету Одеської міської ради - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації автостоянки ВЕГА

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2017

за позовом Одеської міської ради

до Громадської організації автостоянки ВЕГА

за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент комунальної власності Одеської міської ради

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Київська районна адміністрація виконавчого комітету Одеської міської ради

про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2017 року Одеська міська рада (далі - позивач) звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до Громадської організації автостоянка Вега (далі - відповідач) про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога (між вулицями Офіцерська та Академіка Гамалія), орієнтованою площею 3580 кв.м., шляхом демонтажу 112 паркувальних місць з навісами та диспетчерського пункту (не капітальна споруда площею 4 кв.м.), знесення диспетчерського пункту (капітальна споруда площею приблизно 12 кв.м.) та повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства відповідачем. Так, з листа департаменту від 17.08.2017 позивачу стало відомо, що відповідач використовує вищезазначену земельну ділянку без документів, які підтверджують право власності чи право користування. Позивач зазначає, що він є власником вищевказаної земельної ділянки. Одеською міською радою не приймалось рішення відповідності до Земельного кодексу України та положень Закону України Про місцеве самоврядування стосовно надання відповідачу у власність чи у користування спірної земельної ділянки. Також, позивач вважає, що обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та державної реєстрації майнового права на неї, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

28.11.2017 до участі у справі були залучені, в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент комунальної власності Одеської міської ради та в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Київську районну адміністрацію виконавчого комітету Одеської міської ради.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.12.2017 (ОСОБА_4А.) позов задоволено у повному обсязі.

Рішення мотивоване тим, що відповідач використовує вищезазначену земельну ділянку без документів, які підтверджують право власності чи право користування. Крім цього, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача, викладені у клопотанні про застосуванні строків позовної давності та у відзиві на позов, оскільки в даному випадку вирішення спору залежить не від того, коли відповідач самовільно зайняв земельну ділянку, а від того, що на момент розгляду справи у відповідача у будь-якому випадку відсутні правовстановлюючі документи на право користування земельною ділянкою і правопорушення триває, що унеможливлює застосування строків позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції , Громадська організація автостоянка Вега звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що земельна ділянка яку з 2001 року і дотепер займає Громадська організація автостоянка Вега , правомірно надана уповноваженим органом виконавчої влади, що підтверджується листами Управління державної пожежної охорони, Відділом державтоінспекції м. Одеси МВС України, Санітарно-епідеміологічною станцією м. Одеси Міністерства охорони здоров'я, Управління інженерного захисту території міста виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради , Комунального підприємства Горзелентрест , Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області.

Крім цього, апелянт зазначає, що він сумлінно та своєчасно сплачує податок на землю.

Також, скаржник вживав заходи щодо належного оформлення права власності на земельну ділянку, неодноразово звертаючись до Одеської міської ради, її структурних підрозділів, інших органів влади, з метою отримання дозволів та погоджень, у тому числі і відводу земельної ділянки.

Крім цього, на думку відповідача суд першої інстанції помилково проігнорував факт порушення позивачем строку звернення до суду та відповідне клопотання відповідача про застосування позовної давності.

Ухвалами суду апеляційної інстанції від 28.12.2017 судова колегія у складі: головуючий суддя - Лисенко В.А., суддів Діброви Г.І., Разюк Г.П. відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 25.01.2018.

В судовому засіданні 25.01.2018 судова колегія оголосила перерву до 28.02.2018.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Лисенко В.А., склад судової колегії на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 258 від 27.02.2018 було змінено та сформовано новий склад судової колегії: головуючий суддя - Принцевська Н.М., суддів Діброви Г.І., Разюк Г.П., яка прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та призначила справу до розгляду на 20.03.2018.

В судовому засіданні 20.03.2018 судова колегія оголосила перерву до 26.03.2018.

26.03.2018 до суду апеляційної інстанції від Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання зазначає, що зважаючи на відсутність між позивачем та відповідачем договірних відносин, міська рада вважає, що заявлені вимоги у позові спрямовані на поновлення прав територіальної громади міста ОСОБА_4. Також, міська рада вважає, що на заявлені позовні вимоги не поширюється позовна давність, оскільки міською радою обрано вірний спосіб захисту прав територіальної громади м. Одеси. У зв'язку з викладеним, Одеська міська рада, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

26.03.2018 до Одеського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємства Одеської міської ради Одестранспарксервіс .

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Разюк Г.П., склад судової колегії на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 321 від 23.03.2018 було змінено та сформовано новий склад судової колегії: головуючий суддя - Принцевська Н.М., суддів Діброви Г.І., Ярош А.І., яка прийняла апеляційну скаргу до свого провадження.

В судовому засіданні 26.03.2018 судова колегія оголосила перерву до 26.04.2018.

У зв'язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Принцевської Н.М., склад судової колегії на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 523 від 20.04.2018 було змінено та сформовано новий склад судової колегії: головуючий суддя - Колоколов С.І., суддів Діброви Г.І., Ярош А.І., яка прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та призначила справу до розгляду на 14.06.2018.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.06.2018 розгляд справи було перенесено на 21.06.2018.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ярош А.І., склад судової колегії на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 686 від 20.06.2018 було змінено та сформовано новий склад судової колегії: головуючий суддя - Колоколов С.І., суддів Діброви Г.І., Савицького Я.Ф., яка прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та призначила справу до розгляду на 21.06.2018.

В судовому засіданні 21.06.2018 судова колегія оголосила перерву до 05.07.2018.

27.06.2018 до Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про закриття справи, в якому відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції , ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог або скасувати рішення і закрити провадження у справі.

В судовому засіданні 05.07.2018 судова колегія оголосила перерву до 19.07.2018.

У зв'язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Колоколова С.І., склад судової колегії на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 872 від 19.07.2018 було змінено та сформовано новий склад судової колегії: головуючий суддя - Головей В.М., суддів Діброви Г.І., Савицького Я.Ф., яка прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та призначила справу до розгляду на 12.09.2018.

Представники позивача та Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради в судове засідання 12.09.2018 не з'явились, та не скористався своїми правами на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення від 23.07.2018, про поважні причини неявки суд не повідомили. Проте, така неявка представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду 19.07.2018 явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

В судовому засіданні 12.09.2018 представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити останню.

12.09.2018 представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надала пояснення,в яких заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки в судовому засіданні представники відповідача не заявляли клопотання та не підтримали клопотання які наявні в матеріалах справи (про залучення третьої особи та закриття справи), судова колегія залишає без розгляду наявні клопотання в матеріалах справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України апеляційний господарський суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Київської районної ради народних депутатів №144 від 11.03.1992 було організовано міжквартальну тимчасову автостоянку Вега за адресою: вул. Люстдорфська дорога,162.

18.10.2000 міжвідомчою комісією міськвиконкому з вибору і визначення вартості земельних ділянок здійснила обстеження земельної ділянки, передбаченої для розміщення (будівництва) автостоянки Вега (земельна ділянка знаходиться за адресою вул. Люстдорфська дорога (між вулицями Офіцерська та вул. ОСОБА_1) за результатами чого був складений акт. У вказаному акті, комісія дійшла висновку, що земельна ділянка по придатна для тимчасової відкритої автостоянки (на період до реконструкції району). Даний акт затверджений на засіданні комісії, протоколом №23 від 23.10.2000.

Листом від 02.11.2000 № Ко-392/519 Київська районна адміністрація повідомила керівництво Вега , що відведення автостоянці території в районі учбових корпусів гідрометеорологічного інституту визнано недоцільним та запропоновано земельну ділянку за адресою: вул. Люстдорфська дорога, кут вул. Ак. Вільямса.

Відповідач звернувся до Одеської міської ради з листом, який остання отримала 27.09.2001 №03-10/1530, в якому просив надати дозвіл на виконання технічного висновку по введенню автостоянки Вега в експлуатацію перенесеної у зв'язку з реконструкцією дорожньої розв'язки вулиць Львівська та Люстдорфська дорога на 8-му станцію Люстдорфської дороги і, що займає на даний час земельну ділянку між вул. Офіцерська та Алмазна, виділеній для автостоянки Вега актом № 23 от 23.10.2000 міжвідомчою комісією міськвиконкому (т. 1, а.с. 120).

Листом від 04.10.2001 № Ко-290/454 Київська районна адміністрація повідомила Виконком Одеської міської ради, та представника автостоянки Вега що у зв'язку з реконструкцією транспортної розв'язки вул. Люстдорфська дорога, Довга, Львівська, пр.. ОСОБА_5 у 2000 році було прийнято рішення про перенос автостоянки Вега .

Акт вибору земельної ділянки затверджено на засіданні МВК міськвиконкому (прот. №23 від 23.10.2000).

Управління архітектури і містобудування надано архітертурно-планувальне завдання №32 від 07.02.2001.

В даний час проектно-правова документація знаходиться в стадії розроблення та погоджень. При затверджені проекту буде враховано чинні будівельні норми ьа вимоги пожежної охорони. (т. 1, а.с. 49).

18.03.2003 відповідач знову звернувся до Одеської міської ради з листом №6, який того ж дня був отриманий позивачем, про надання дозволу на експлуатацію автостоянки Вега , розташованої на 8-й станції Люстдорфської дороги між вул. Офіцерська та вул. ОСОБА_1.

Також, матеріали справи містять аналогічні листи, які відповідача направляв позивачу 17.01.2005 № 012 (отриманий міською радою 11.03.2005 № 03-10/613), 29.05.2012 № 01-18/1148-08 (отриманий позивачем 31.05.2012), 15.12.2014 №28 (отриманий позивачем 18.12.2014).

Проте, листи відповідача залишені позивачем без відповіді.

14.08.2017 відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням земельного законодавства департаменту комунальної власності Одеської міської ради складено ОСОБА_1 перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 000791, яким встановлень, що на підставі свідоцтва про реєстрацію громадського об'єднання від 11.01.2001 № 917, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, зареєстрована ГО Автостоянка Вега , яка розташована на земельній ділянці орієнтованою площею 3580 кв.м. у м. Одесі по вул. Люстдорфська дорога (між вулицями Офіцерська та Академіка Гамалія).

Документи, які підтверджують право власності чи користування зазначеною земельною ділянкою у ГО Автостоянка Вега відсутні.

Також, згідно з листом Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 05.10.2017 № 1960/01-11 за результатами комісійного обстеження, проведеного 04.10.2017 року співробітниками Київської районної адміністрації Одеської міської ради, представниками департаменту - комунальної власності Одеської міської ради та представниками КП Одестранспарксервіс , встановлено, що ГО Автостоянка Вега займає площу 3580 кв.м.. На території автостоянки розміщено приблизно 112 паркувальних місць з навісами (тимчасовими спорудами). Також на території автостоянки розміщено два диспетчерських пункти, капітальна споруда та не капітальна споруда, орієнтовною площею приблизно 12кв.м та 4кв.м, відповідно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідач використовує вищезазначену земельну ділянку без документів, які підтверджують право власності чи право користування. Одеська міська рада є власником вищевказаної земельної ділянки, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах м. Одеси. У зв'язку з чим, суд господарський суд визнав, що відповідач самовільно займає вказану земельну ділянку та задовольнив позов міської ради.

Проте, судова колегія вважає,такі висновки суду першої інстанції передчасними та помилковими, з огляну на наступне.

Стосовно самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель (далі - Закон ) визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).

Згідно зі статтею 1 Закону, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким чином самовільне зайняття земельної ділянки це свавільне її зайняття на стадії розпорядження землею компетентним органом, а відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку лише може свідчити про самовільне її зайняття у сукупності з іншими обставинами, проте не є єдиною безумовною підставою юридичної кваліфікації дій по фактичному використанню як самовільне зайняття .

За приписами статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Проте, приймаючи до уваги лист Київської районної адміністрації від 02.11.2000 №Ко-392/519 про відведення відповідачу спірної земельної ділянки, судова колегія вважає, що дії автостоянки по використанню земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів не є противоправними (є не деліктні), так як ці дії вчинені без порушення жодних правових норм.

Не є самовільним зайняттям земельної ділянки вчинення дій, які відповідно до закону є правомірними.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено факту самовільного зайняття спірної земельної ділянки відповідачем.

Стосовно порушення права територіальної громади м. Одеси, за захистом яких Одеська міська рада звернулась із даним позовом.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю (ч. 1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Матеріали справи не містять будь-яких рішень міської ради про надання спірної земельної ділянки орієнтованою площею 3580 кв.м. розташованої по вул. Люстдорфська дорога (між вулицями Офіцерська та Академіка Гамалія) в оренду або у власність.

Також судовою колегією не встановлено обставин, які б засвідчували що Одеською міською радою приймались рішення по розпорядженню спірною земельною ділянкою в суспільних інтересах громади міста ОСОБА_4, що засвідчувало б, що зайняття її відповідачем порушує право громади стосовно користування нею.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово звертався з листами до міської ради з проханням про надання дозволу на експлуатацію автостоянки Вега , проте позивач листи відповідача залишив без розгляду.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до положень ст. 1 ГПК України, ст. 15 ЦК України право на звернення до суду мають лише ті особи, які доведуть факт порушення або оспорювання відповідачем своїх прав і охоронюваних законом інтересів, тобто доведуть право вимоги до свого процесуального опонента.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес , як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 3.5 вказаного Рішення Конституційного Суду України, частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту інтересів, зокрема, є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.

У вказаному Рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес , як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Одеська міська рада просила звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу нежитлових будівель, розміщених на земельній ділянці по факту відсутності у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку та державної реєстрації прав на неї.

Проте по-перше, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

По-друге, предметом регулювання статі 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.82, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.86, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 року, Трегубенко проти України від 02.11.2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: - чи є втручання законним; - чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; - чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі Трегубенко проти України ).

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги Одеської міської ради про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу нежитлових будівель не підлягає задоволенню, з таких підстав: не доведення позивачем факту самовільного зайняття позивачем спірної земельної ділянки, не доведення суспільного інтересу громади міста ОСОБА_4 щодо предмету позовних вимог, недотримання позивачем в даному випадку принципу належного урядування , не доведення Одеської міською радою вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо врегулювання спірних правовідносин, позов пред'явлено з метою завдати шкоди майну відповідача.

Щодо вимоги Одеської міської ради про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради, то вона не підлягає задоволенню, оскільки Одеською міською радою не ідентифіковано яку саме земельну частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами слід повернути, що свідчить про її некоректність та про абстрактність рішення в суду першої інстанції в цій частині.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія дійшла висновку, що заява відповідача про застосування спливу строків позовної давності, не підлягає задоволенню, адже за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Проте, у даній справі судова колегія встановила, що право чи охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, у зв'язку з чим, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Апеляційний суд встановив, що неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав установленими, пов'язані з порушеннями процесу доказування, які допущені місцевим господарським судом.

Тобто, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, адже обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Необґрунтованим є рішення, в якому неправильно встановлено або взагалі не встановлено фактичних обставин справи. Неповне з'ясування обставин справи свідчить про те, що господарський суд не поставив на свій розгляд і не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи.

Недоведеність обставин, які мають значення для справи, що їх місцевий господарський суд визнав установленими, має місце в тих випадках, коли істотні для справи обставини не підтверджено доказами або підтверджено недопустимими чи недостовірними, суперечливими доказами, а також доказами, отриманими судом із порушенням норм процесуального права. Причиною недоведеності обставин, що мають значення для справи, є порушення судом правил дослідження й оцінки доказів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарським судом не надано належної оцінки всім зазначеним вище обставинам, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задовольню, на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України рішення господарського суду - скасуванню, позовні вимоги прокурора такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 282-284 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації автостоянки ВЕГА - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 13.12.2017 - скасувати.

3. У задоволенні позовних вимог Одеської міської ради - відмовити.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду, в порядку та в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Діброва Г.І.

ОСОБА_6