Рішення

від 06.09.2018 по справі 596/774/18

ГУСЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Гусятинський районний суд Тернопільської області

Справа № 596/774/18

Провадження № 2-о/596/72/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" вересня 2018 р. Гусятинський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Митражик Е.М.

за участю секретаря Кузик М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Гусятин цивільну справу за заявою ОСОБА_1, представник заявника: громадська організація Всеукраїнський рух Сила права в особі виконавчого директора ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 представник заявника: громадська організація Всеукраїнський рух Сила права в особі виконавчого директора ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, а саме, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Свої вимоги заявник мотивує тим, що він являється членом громадської організації Всеукраїнський рух Сила права .

ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Переможне Лутугінського району Луганської області. Був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1.

У вересні 2014 року ОСОБА_1 був змушений вимушено переселитися з місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Луганської області до АДРЕСА_2, де зараз він проживає,тобто, дана адреса являється його фактичним місцем проживання, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції від 20.10.2014 року №6104000024.

Крім того, заявник посилається на те, що з лютого 2014 року відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, яка розпочалась із захоплення будівель Ради Міністрів та Верховної Ради АР Крим, що підтверджується повідомленнями з різних засобів масової інформації, що відображають як свідчення окремих осіб, так і офіційну позицію окремих органів державної влади, а також відбуття на окупованій території Донецької і Луганської областей референдуму щодо самовизначення в Луганському і Донецькому регіонах проголошення так званих Луганської Народної Республіки, Донецької Народної Республіки, при цьому вказуючи на офіційні повідомлення РНБО України, Ради Безпеки ООН, дані Державної прикордонної служби України, прес - центр Служби безпеки України, резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ.

Заявник вважає, що причиною його внутрішнього переміщення з постійного місця проживання до іншого тимчасового місця проживання на території України, а саме, в м. Копичинці, вул. Франка, буд. 22, Гусятинського району, Тернопільської області, обумовлено саме збройним конфліктом та тимчасовою окупацією частини Луганської області. У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб було видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якою посвідчується лише факт його вимушеного переселення з окупованої території с. Переможне, Лутугінського району, Луганської області до м. Копичинці, Гусятинського району Тернопільської області і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не наділений на законодавчому рівні такими повноваженнями. Заявник зазначає, що він є особою, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав і обов'язків, передбачених вказаною Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, вказуючи на те, що особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції є ті, хто в будь - який момент та за виняткових обставин опиняються у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949р.) та обумовлює, що іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено, а тому, він просить встановити вищезазначений факт з метою виникнення прав та обов'язків, передбачених Конвенцією, як осіб які перебувають під її захистом.

Заявник ОСОБА_1, представник заявника ОСОБА_4 в судове засідання 06.09.2018 року не з'явилися, проте надали до суду заяви про розгляд справи без їхньої участі, заяву підтримують у повному обсязі.

Представники заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України, Посольства Російської Федерації в Україні в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Суд, дослідивши письмові докази в справі, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що заявник являється членом громадської організації Всеукраїнський рух Сила права .

ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Переможне Лутугінського району Луганської області та був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2, виданого Лутугінським РВ УМВС України в Луганській області 23.07.1998 року. (а.с.28-30).

У зв'язку з виникненням в Луганській області збройної конфліктної ситуації заявник вимушений був переїхати до м. Копичинці, Гусятинського району, Тернопільської області, де він і проживає в даний час, що підтверджується довідкою від 20 жовтня 2014 року №6104000024 (а.с.31). У вказаній довідці посвідчено лише факт переселення заявника з с. Переможне, Лутугінського району, Луганської області до АДРЕСА_2 без встановлення вимушеності такого переселення.

Відповідно до статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із статтею 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Отже, Конституцією України зобов'язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов'язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

До повноважень Верховної Ради України, яка є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст.75 Основного Закону України), належить прийняття законів; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України ( п.3,9 ст. 85 Конституції). А, отже, у зв'язку із агресією Російської Федерації проти України, яка розпочалася 27 лютого 2014 року Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, 27 січня 2015 року прийняла Закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "(далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила , що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року ( ст. 1 Закону зі змінами та доповненнями).

Аналіз досліджених в судовому засіданні матеріалів справи, зокрема, даних - прес-центру Служби безпеки України, Управління Верховного комісара ООН з питань біженців; Міністерства закордонних справ України, статей в засобах масової інформації та інтернет видань(а.с.32-121), відеозапису, в сукупності з іншими доказами свідчить про обґрунтованість твердження заявника щодо неможливості подальшого його проживання в с. Переможне, Лутугінського району, Луганської області, що змусило його покинути своє житло, виїхати за межі окупованої території Луганської області.

ОСОБА_1 внаслідок переїзду був вимушено позбавлений рідного дому, матеріального забезпечення, звичного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями, оскільки все це залишилось на окупованій території Луганської області, тобто де заявник мав налагоджений побут, планував своє майбутнє, чим фактично було порушені його права, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.

Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України. Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (п.п.1, 17, 18 ч.1 ст.106 Конституції України). Відповідно до п.п.19, 20 ч.1 ст.106 Основного Закону України саме Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки, не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

У статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі Sargasyan v. Azerbaijan від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).

У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі Sargasyan v. Azerbaijan від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі Sargasyan v. Azerbaijan від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі Sargasyan v. Azerbaijan від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).

Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом в Постановах від 14.03.2018 року у справі №363/2981/16-ц, від 12.04.2018 року в справі № 243/7029/17.

За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 переселився з території окупованої Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації.

Встановлення такого юридичного факту заявнику необхідне для визначення йому статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права.

Враховуючи вищенаведене, заява ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 8, 55, 21-68 Конституції України, ст.12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої згідно з резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02 грудня 2004 р., ст.11 Європейської конвенції про імунітет держави № ЕТS № 74 від 16 травня 1972 р., Женевської конвенції 1949 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ст.12, 13, 81, 89, 263, 264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_2, паспорт НОМЕР_2, РКОКПП НОМЕР_1), представник заявника: громадська організація Всеукраїнський рух Сила права в особі виконавчого директора ОСОБА_2 (адреса для листування: АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_3), заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866) та Російська Федерація (адреса для листування: Посольство Російської Федерації в Україні, 03049, м. Київ, вул. Повітрофлотський проспект, 27) про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий Лутугінським РВ УМВС України в Луганській області 23 липня 1998 року, у вересні 2014 року з окупованої території с. Переможне, Лутугінського району, Луганської області, України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Гусятинський районний суд Тернопільської області.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги,відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 11 вересня 2018 року.

Суддя-підпис

З оригіналом вірно

Суддя Гусятинського районного суду Е.М. Митражик