Рішення

від 07.09.2018 по справі 910/5772/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2018Справа № 910/5772/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу

за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ГООЙООРД Б.В.", що діє через представництво компанії "Гоойоорд Б.В." в Україні

(01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,52-А, код ЄДРПОУ 26600565)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації ключів "СТРАХОВА ПЛАТФОРМА" (01135, м.Київ, вул.Глібова, буд.7, код ЄДРПОУ 40358905)

про стягнення 276 701,97 грн,-

представники учасників сторін:

від позивача: Ліпатов І.А., ордер серія ЛГ №003569;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "ГООЙООРД Б.В.", що діє через представництво компанії "Гоойоорд Б.В." в Україні, 10 травня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації ключів "СТРАХОВА ПЛАТФОРМА", про стягнення заборгованості у розмірі 276 701,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 позовну заяву Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ГООЙООРД Б.В.", що діє через представництво компанії "Гоойоорд Б.В." в Україні залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви у десять днів з дня вручення зазначеної ухвали.

24.05.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ГООЙООРД Б.В.", що діє через представництво компанії "Гоойоорд Б.В." в Україні надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.06.2018.

11.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі.

У підготовче засідання 20.06.2018 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні 20.06.2018 присутнім представником позивача було заявлене клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 продовжено підготовче провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 08.08.2018.

31.07.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 08.08.2018 представники сторін не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 07.09.2018.

У судове засідання 07.09.2018 представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні 07.09.2018, про причини неявки останнього в судове засідання суд не повідомив. При цьому, з приводу повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, було скеровано ухвалу про відкладення розгляду справи на 20.06.2018 рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, до Господарського суду міста Києва повернувся конверт із копією ухвали Господарського суду міста Києва про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті із відміткою про те, що така юридична особа за місцем отримання поштової кореспонденції не значиться.

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва із повідомленнями про дату, час і місце судового засідання в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Центр сертифікації ключів СТРАХОВА ПЛАТФОРМА про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 07.09.2018 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2016 між Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ГООЙООРД Б.В." (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю СТРАХОВА ПЛАТФОРМА (далі - відповідач, орендар) було укладено Договір оренди № 10/16-25/40IFR (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає орендареві у користування за плату та на строк, встановлений у цьому Договору, нежиле приміщення № 26, що має загальну площу 117,3 квадратних метра та знаходиться в будинку (далі - приміщення), що розташоване за адресою: Україна, 01030, м. Київ, вул. Івана Франка, будинок 25/40 (далі - будинок), згідно плану приміщення, що наведений в Додатку (1) до цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає приміщення за актом приймання-передачі, що міститься у Додатку (2) до Договору (далі - Акт приймання-передачі).

Строк оренди починається з моменту передання приміщення, що оформлюється підписанням сторонами Акту приймання-передачі приміщення. Строк оренди становить два роки (п. п. 5.1, 5.2 Договору).

Пунктом 7.1 Договору визначено, що орендна плата повинна сплачуватися орендарем у національній валюті України (гривні) авансом щомісяця протягом перших 15 (п'ятнадцяти) календарних днів місяця, за який здійснюється оплата, на підставі виставлених орендодавцем рахунків або на підставі Договору відповідно до наступної формули: орендна плата = орендна ставка + ПДВ , де орендна ставка становить 29 325,00 грн, без урахування ПДВ.

Орендна плата за період із дати початку оренди по 31.10.2016 складає 14 62,50 грн, без урахування ПДВ, та сплачується не пізніше 10 календарних днів з дати підписання Договору.

Крім того, за умовами п. 9.1 Договору передбачено, що за цим Договором, орендодавець зобов'язується забезпечити орендарю надання послуг з обслуговування та утримання приміщення (далі - сервісне обслуговування), оплата яких здійснюється орендарем щомісячно на підставі рахунків, виставлених орендарю орендодавцем, протягом 5 робочих днів з моменту виставлення орендодавцем рахунку.

Цей Договір набирає чинності з дати підписання та діє до закінчення строку оренди, передбаченого цим Договором, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

Судом встановлено, що 01.10.2016 між сторонами було підписано Акт приймання-передачі приміщення, який було оформлено Додатком №2 до Договору.

В подальшому, Додатковою угодою № 1 від 31.10.2017 сторони погодили розірвати Договір з 31.10.2017 із зобов'язанням орендаря повернути приміщення в цю дату.

31.10.2017 між сторонами було підписано Акт повернення орендованого приміщення.

Позивач зазначає суду про те, що відповідачем неналежним чином виконувались зобов'язання по оплаті платежів, передбачених Договором, внаслідок чого виникла наступна заборгованість:

- по орендним платежам в сумі 175 950,00 грн;

- по платі за сервісне обслуговування в сумі 36 013,25 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України регламентовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови Договору, суд дійшов до висновку про те, що такий договір за своєю юридичною природою та змістом є договором оренди (найму), який регулюється положеннями глави 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Судом встановлено, що Договір, за взаємно згодою сторін, діяв з 01.10.2016 по 31.10.2017.

З матеріалів справи вбачається, що за період дії Договору, сторонами були підписані Акти надання послуг по оренді приміщення на загальну суму 439 845,00 грн.

Вказані акти підписані сторонами та відповідно скріплені фірмовими печатками підприємств, що свідчить про взаємну згоду сторін та обізнаність щодо дій, відображених у даних документах.

В свою чергу, відповідачем були частково оплачені орендні платежі на суму 263 925,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додані позивачем до позовної заяви банківські виписки по його особовому рахунку є первинними документами, а відповідно, і належними та допустимими, тому приймаються до уваги судом.

За таких обставин, позивачем належним чином доведений розмір наявної у відповідача заборгованості по орендним платежам в загальному розмірі 175 950,00 грн.

Крім того, позивач зазначає суду про те, що за відповідачем обліковується заборгованість по оплаті за сервісне обслуговування та послуги з управління будинком в розмірі 36 013,25 грн.

На підтвердження зазначених доводів позивачем долучено до матеріалів справи Акти надання послуг з сервісного обслуговування та послуг з управління будинком та відповідні рахунки за такі спожиті послуги на загальну суму 109 154,92 грн.

При цьому, відповідачем було частково здійснено оплату за послуги з сервісного обслуговування та управління будинком на загальну суму 73 141,67 грн, що також підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку позивача, які є первинними документами.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що позивачем належним чином доведений факт наявності у відповідача заборгованості за надані позивачем послуги сервісне обслуговування та послуги з управління будинком, які передбачені Договором, в розмірі 36 013,25 грн.

Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем, в свою чергу, не було надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині оплати орендних платежів та послуг за сервісне обслуговування та управління будинком.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором по орендним платежам та платежам за послуг за сервісне обслуговування та управління будинком в загальному розмірі 211 963,25 грн підлягають задоволенню.

Крім основної заборгованості, позивач просить суд стягнути на свою користь пеню за несвоєчасну сплату орендних платежів та платежів за сервісне обслуговування та в загальному розмірі 43 737,52 грн, 3% річних в загальній сумі 5 329,84 грн та інфляційні втрати в розмірі 15 671,36 грн.

Пунктом 23.1. Договору сторони погодили, що у випадку, якщо орендар не виконає будь-якого грошового зобов'язання, він повинен сплатити орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період невиконання грошових зобов'язань, за кожний день прострочення від суми порушеного зобов'язання, якщо воно прострочено більш ніж на 5 робочих днів від обумовленої дати.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

На підставі наведених правових норм, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання, суд дійшов висновку, що у позивача в силу п.23.1 Договору виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки, а саме - подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період невиконання грошових зобов'язань, за кожний день прострочення від суми порушеного зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, доданий позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що позивачем при визначенні періодів нарахування пені не дотримано обмеження шести місяців від дня, коли зобов'язання по оплаті орендної плати, сервісних платежів та послуг за утримання будинку, мали бути виконані.

За таких обставин, судом було здійснено власний розрахунок пені, з урахуванням скорегованого періоду, та встановлено, що на користь позивача з відповідача стягненню підлягає пеня в загальному розмірі 38 383,44 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 5 329,84 грн та інфляційні втрати в розмірі 15 671,36 грн.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, покладених в основу позову, а тому позовні вимоги, підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача у розмірі 4 070,22 грн.

Керуючись ст. 129 , ст.ст. 236, 237 , 238 , 240 Господарського процесуального кодексу України , суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації ключів "СТРАХОВА ПЛАТФОРМА" (01135, м.Київ, вул.Глібова, буд.7, код ЄДРПОУ 40358905) на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ГООЙООРД Б.В.", що діє через представництво компанії "Гоойоорд Б.В." в Україні (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,52-А, код ЄДРПОУ 26600565) заборгованість по орендним платежам, сервісному обслуговуванню та послугам з управління будинком в загальному розмірі 211 963 (двісті одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн 25 коп., пеню в розмірі 38 383 (тридцять вісім тисяч триста вісімдесят три) грн 44 коп., інфляційну складову боргу в розмірі 15 671 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят одну) грн 36 коп. та 3% річних в розмірі 5 329 (п'ять тисяч триста двадцять дев'ять) грн 84 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації ключів "СТРАХОВА ПЛАТФОРМА" (01135, м.Київ, вул.Глібова, буд.7, код ЄДРПОУ 40358905)

на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ГООЙООРД Б.В.", що діє через представництво компанії "Гоойоорд Б.В." в Україні (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,52-А, код ЄДРПОУ 26600565) судовий збір у розмірі 4 070 (чотири тисячі сімдесят) грн 22 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 18.09.2018

Суддя О.Є. Блажівська