Рішення

від 11.09.2018 по справі 910/8967/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2018Справа № 910/8967/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бікор

до Публічного акціонерного товариства Інститут транспорту нафти

про стягнення 412.815,41 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

09.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Бікор до Публічного акціонерного товариства Інститут транспорту нафти про стягнення 412.815,41 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами укладено договір № 02/16 від 02.02.2016, відповідно до умов якого позивач зобов'язується за дорученням відповідача виконати роботи, а відповідач здійснити оплату виконаних робіт на підставі акту. 31.03.2016 між сторонами підписано акт надання послуг № 1 на суму 362.530,03 грн. Відповідачем частково здійснено оплату за вказаним договором, а саме в розмірі 110.773,06 грн. Враховуючи викладене позивач звертається з вимогою про стягнення з відповідача 412.815,41 грн., з яких: 251.756,97 грн. основного боргу, 53.583,79 грн. пені, 87.898,03 грн. інфляційних втрат та 19.576,62 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/8967/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.07.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047246478 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 10.07.2018 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 11.07.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 17.07.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103047246478, а отже відповідач мав подати письмовий відзив до 01.08.2018 включно.

Відповідачем 09.08.2018 до відділу діловодства суду подано відзив на позовну заяву.

Судом не приймається до уваги поданий відповідачем відзив з огляду на наступне

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідачем відзив на позовну заяву подано з пропущенням встановленого судом строку без клопотання про поновлення цього строку.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, суд також враховує, що згідно із частинами 1 та 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Бікор (виконавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством Інститут транспорту нафти (замовник, відповідач) укладено договір № 02/16 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за дорученням замовника виконати оздоблювальні роботи офісних приміщень будівлі виробничого корпусу за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60 згідно кошторисно-договірної документації.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання по сплаті за виконані роботи повністю не здійснив, в зв'язку з чим виник борг.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Пунктом 2.1 договору визначено вартість ремонтних робіт згідно з протоколом погодження договірної ціни будівельних робіт, що складає 362.530,03 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору термін виконання робіт, визначається сторонами в календарному платі, який є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно календарного плану до договору термін виконання робіт визначено: початок - лютий 2016 року, закінчення - квітень 2016 року.

Відповідно до п. 3.1 договору здавання фактично виконаних робіт виконавцем та прийняття їх результатів замовником оформлюється актами приймання-передачі виконаних робіт, які підписуються повноважними представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів.

Підписання актів приймання-передачі виконаних робіт представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що виконавець передав, а замовник прийняв роботи на загальну суму 362.530,03 грн., що підтверджується актом надання послуг № 1 від 31.03.2016, який підписано та скріплено печатками обох сторін. В акті зазначено, що замовник претензій по об'єму. якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Відповідно до п. 3.2 договору підписання актів приймання-передачі виконаних робіт представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Згідно з ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору не визначено строк виконання зобов'язання замовника по сплаті виконаних робіт.

Як свідчать матеріали справи відповідачем 12.04.2016 здійснено часткову оплату виконаних за договором робіт в розмірі 60.421,67 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 23.10.2017 було вручено відповідачу претензію № 3 від 05.10.2017 з вимогою сплатити борг за виконані роботи в сумі 302.108,36 грн.

Отже, відповідач повинен був виконати зобов'язання, а саме розрахуватись з позивачем, до 01.11.2017 включно.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем 22.11.2017 здійснено часткову оплату виконаних за договором робіт в розмірі 50.351,39 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач не виконав зобов'язання по сплаті виконаних робіт у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та становить 251.756,97 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором в розмірі 251.756,97 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договорів, у визначені строки оплату за виконані роботи повністю не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.6 договору визначено, що у разі прострочення оплати послуг, наданих виконавцем, замовник сплачує пеню у розмірі трьох подвійних облікових ставок НБУ від несплаченої суми.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за виконані роботи, проте при зверненні з позовом до суду позивачем здійснено нарахування пені з урахуванням обмеження встановленого законодавством, а саме застосовано подвійну облікову ставку НБУ.

Крім цього, як вбачається з розрахунку, що доданий до позовної заяви, позивачем здійснено нарахування пені у період з 01.04.2016 по 12.04.2016 на суму боргу 362.530,03 грн. та у період з 13.04.2016 по 30.09.2016 на суму боргу 302.108,36 грн.

Суд не погоджується із здійсненим позивачем розрахунком пені та вважає, що в позові в частині стягнення пені в розмірі в сумі 53.583,79 грн. слід відмовити, оскільки у визначений позивачем період не мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті виконаних робіт, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача нараховані 87.898,03 грн. інфляційних втрат та 19.576,62 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 16.344,20 грн. та 3% річних - 5.115,15 грн., та вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки нараховані позивачем з 01.04.2016, тоді як прострочення виконання грошового зобов'язання обраховується з 02.11.2017. Окрім цього відповідачем здійснено часткову оплату робіт на суму 60.421,67 грн. до настання строку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Бікор обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Інститут транспорту нафти (04050, м. Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 00148429) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бікор (01103, м. Київ, вул. Остапа Вишні, 7, кв. 24, код ЄДРПОУ 21637291) 251.756 (двісті п'ятдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят шість) грн. 97 коп. основного боргу, 16.344 (шістнадцять тисяч триста сорок чотири) грн. 20 коп. інфляційних втрат, 5.115 (п'ять тисяч сто п'ятнадцять) грн. 15 коп. - 3% річних, 4.068 (п'ять тисяч сто сімдесят три) грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова