Постанова

від 11.09.2018 по справі 809/768/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5293/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря Ігнатищ Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Івано-Франківського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року (ухвалене головуючим - суддею Скільський І.І. у м. Івано-Франківську) у справі № 809/768/18 за адміністративним позовом Івано-Франківського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Богородчанський молокозавод про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 40960, 53 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 40960,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не сплатив адміністративно-господарські санкції за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда та не зайняте ним в 2017 році в розмірі 40960,53 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття (вжиття) заходів для працевлаштування інвалідів.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що суд не звернув уваги на те, що центром зайнятості протягом 2017 року до відповідача було направлено для працевлаштування чотирьох осіб із інвалідністю. Разом з цим вказує, що відповідач відмовив у працевлаштуванні трьом особам із інвалідністю протягом 2017 року і тільки одна особа відмовилась від працевлаштування, що підтверджується листом Богородчанського центру зайнятості від 25.04.2018 № 647-02/28-18.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2017 році становила 38 осіб; чисельність інвалідів штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , у цей період складає 2 особи, тоді як протягом 2017 року відповідач працевлаштував 1 особу, якій встановлено інвалідність. (а.с. 9)

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 40960, 53 грн. (а.с. 10)

16.03.2018 Івано-Франківське відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю Богородчанський молокозавод про перерахування адміністративно - господарських санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 40973,68 грн. до 15.04.2018. (а.с. 11)

У зв'язку з несплатою в добровільному порядку адміністративно - господарських санкцій позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 3 статті 18 згаданого Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частини перша, друга статті 19 Закону).

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Згідно зі статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною 1 ст. 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у Законі України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За змістом статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. 2, 3, 5 ст. 19 Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч. 3 ст. 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем що двічі протягом 2017 року подавалися до Богородчанського районного центру зайнятості звіти форми №3-ПН, а саме Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживало усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На підставі цієї інформації центром зайнятості протягом 2017 року до відповідача було направлено для працевлаштування чотирьох осіб із інвалідністю. Разом з цим відповідач відмовив у працевлаштуванні трьом особам із інвалідністю протягом 2017 року у зв`язку з невідповідністю даній посаді і тільки одна особа відмовилась від працевлаштування, що підтверджується листом Богородчанського центру зайнятості від 25.04.2018 № 647-02/28-18.

Так в цьому листі зазначено наступне: На Ваш запит повідомляємо, що від ТзОВ Богородчанський молокозавод 05.07.2017 року надійшов звіт 3-ПН про наявність вакансії машиніст холодильних установок для осіб з інвалідністю (копія звіту додається). При реєстрації звіту роботодавця повідомлено, що серед зареєстрованих безробітних з числа осіб з інвалідністю немає жодної особи з професією машиніст холодильних установок. Роботодавцю рекомендовано приймати осіб з інвалідністю на простіші робочі місця, на які відповідно до індивідуальних програм реабілітації інвалідів могли би бути працевлаштовані особи, які перебувають на обліку як безробітні. Дана вакансія була запропонована інваліду, який не мав професії машиніст холодильних установок, проте підприємство знаходилось по місцю його проживання і він зацікавився даною вакансією. Проте під час співбесіди з роботодавцем йому було відмовлено (копія корінця направлення додається). Крім того з метою сприяння укомплектування даної вакансії шляхом залучення безробітних зареєстрованих в сусідніх центрах зайнятості, нами надіслані листи в Івано-Франківський міський центр зайнятості та Надвірнянський районний центр зайнятості з інформуванням про наявність вакансії машиніст холодильних установок (копії листів додаються). 04.10.2017 року від ТзОВ Богородчанський молокозавод надійшов звіт 3- ПН про наявність вакансії оператор котельні для осіб з інвалідністю (копія звіту додається). Дана вакансія була запропонована трьом особам з інвалідністю, які зацікавилися нею, проте після співбесіди з роботодавцем результат був негативний (копії) корінці в направлення додаються).

Зі змісту цього листа, суд вкотре приходить до переконання того, що відповідач здійснював всі можливі заходи для створення робочого місця для працевлаштування осіб із інвалідністю, з майбутнім працевлаштуванням, оскільки ним, як роботодавцем було взято до уваги те, що серед зареєстрованих безробітних з числа осіб з інвалідністю немає жодної особи з професією машиніст холодильних установок і у звіті 3- ПН від 04.10.2017 було запропоновано ще посаду оператора котельні.

Щодо доводів апелянта про те, що трьох осіб з інвалідністю не було працевлаштовано з вини роботодавця, то колегія суддів вважає такі нічим не підтверджені, оскільки в матеріалах справи не має будь-яких доказів того, що направленні особи відповідали б вакантним посадам, адже причиною відмови слугувало саме невідповідність даним посадам.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу безпідставно, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, апеляційний суд дійшов висновку про вірний висновок суду першої інстанції про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року у справі № 809/768/18 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді О. І. Довга І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року