Рішення

від 13.09.2018 по справі 902/323/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" вересня 2018 р. Cправа № 902/323/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОКС ТРАНС", смт Іршанськ, Хорошівський район, Житомирська область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЗИР ОІЛ", м. Вінниця

про стягнення 545 600 грн 85 коп.

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

Представники сторін не з'явилися .

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОКС ТРАНС" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЗИР ОІЛ" про стягнення 545 600 грн 85 коп. заборгованості з яких 335 150 грн 00 коп. основного боргу, 6 638 грн 72 коп. 3% річних, 25 907 грн 10 коп. інфляційних втрат, 46 324 грн 16 коп. пені згідно із п. 9.2.1. Договору, 99 580 грн 87 коп. пені згідно із п. 9.2.2 Договору та 32 000 грн 00 коп. штрафу за договором купівлі-продажу № 04/08-2017/02 від 04.08.2017 р.

Ухвалою суду від 24.05.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/323/18 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.08.2018 р.

За результатами підготовчого судового засідання 03.08.2018 р. суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.

Крім того, ухвалою суду від 03.08.2018 р. призначено у справі судове засідання для її розгляду по суті на 13.09.2018 р.

13.09.2018 р. на електронну адресу суду надійшли заяви представника позивача б/н від 13.09.2018 р. в яких останній заявлений позов підтримує в повному обсязі та просить суд провести розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання 13.09.2018 р. представники сторін не з'явилися, причин неявки суд не повідомили, хоча про дату час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, ухвалою суду від 03.08.2018 р., яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за місцезнаходженням представника позивача.

Факт належного повідомлення позивача підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення № 1000103408290 та № 1211000517091.

Разом з тим адресована позивачу ухвала від 03.08.2018 р. повернута підприємством зв'язку до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання", тоді як надіслана відповідачу ухвала поштовим відділенням до суду не повернулась.

Зважаючи на вищевикладене, судом при неявці сторін в судове засідання враховується наступне.

Відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17 .

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Господарського суду Вінницької області у справі № 902/323/18 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами від 20.07.2018 р. та 03.08.2018 р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75396872, http://reyestr.court.gov.ua/Review/75692637).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ес рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним , є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті , крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу , суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

В зв'язку з неявкою представників сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Надавши в судовому засіданні оцінку заявам представника позивача б/н від 13.09.2018р., які 13.09.2018 р. надійшли на електронну адресу суду по справі № 902/323/18, суд дійшов наступних висновків стосовно останніх.

Відповідно до п. 1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Як встановлено судом, згідно довідок від 13.09.2018 р., складених відповідальним працівником апарату Господарського суду Вінницької області, вказані заяви представника позивача не містять електронного цифрового підпису.

Враховуючи те, що заяви позивача надіслано без електронного цифрового підпису, а тому не є офіційними, останні не підлягають розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення 04.08.2017 р. з відповідачем договору купівлі-продажу № 04/08-2017/02 відповідно до якого останньому поставлено товар, а саме дизельне пальне на загальну суму 1 417 100 грн 00 коп. за яке відповідач розрахувався на суму 1 081 950 грн 00 коп.

В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором купівлі-продажу № 04/08-2017/02 від 04.08.2017 р. у відповідача утворилась заборгованість по оплаті товару в сумі 545 600 грн 85 коп.

З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 545 600 грн 85 коп. заборгованості з яких 335 150 грн 00 коп. основного боргу, 6 638 грн 72 коп. - 3% річних, 25 907 грн 10 коп. інфляційних втрат, 46 324 грн 16 коп. пені та 99 580 грн 87 коп. пені.

Матеріали справи не містять ні відзиву, ні письмового пояснення з долученням відповідних доказів в яких би відповідач вказав власну процесуальну позицію щодо поданого позову.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 04.08.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОКС ТРАНС" (Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОЗИР ОІЛ" (Покупець, Відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 04/08-2017/02 (Договір) відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність товар, що вказаний у Договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах Договору (а.с. 10-11, т. 1).

Найменування товару: Нафтопродукти. Загальна кількість товару: вказується в бухгалтерських накладних, товарно-транспортній накладній (п.п. 1.2., 2.2. Договору).

Згідно із п. 5.1. Договору оплата протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання товару, має бути перехована продавцю протягом одного дня з моменту надання рахунку.

Відповідно до п. 6.2. Договору перехід права власності на товар відбувається в момент отримання товару покупцем шляхом підписання товарно-транспортної накладної, або видаткової накладної, або акту прийому-передачі.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання (п. 14.1. Договору).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу у серпні 2017 р. товар (дизельне паливо) на загальну суму 1 417 100 грн 00 коп. на підтвердження чого у справі містяться обопільно підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні № 346/1 від 04.08.2017 р. на суму 703 000 грн 00 коп. та № 361/1 від 14.08.207 р. на суму 714 100 грн 00 коп. (а.с. 12-13, т. 1).

Відповідач в свою чергу за поставлений товар розрахувався частково в сумі 1 081 950 грн 00 коп. Решту отриманого товару відповідачем не оплачено. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на вказане у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за вказаним Договором в сумі 335 150 грн 00 коп .

Несплата відповідачем заборгованості за поставлений товар слугувала підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами Договору купівлі-продажу № 04/08-2017/02 від 04.08.2017 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 335 150 грн 00 коп . заборгованості за поставлений товар правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 638 грн 72 коп. - 3 % річних, 25 907 грн 10 коп. інфляційних втрат, 32 000 грн 00 коп . згідно п. 9.2.1. Договору, 99 580 грн 87 коп . пені та 32 000 грн 00 коп . штрафу згідно п. 9.2.2. Договору нарахованих за період 16.08.2017 р. по 13.04.2018 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 9 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.

Зокрема, п. 9.2.1. Договору сторонами погоджено, що за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Крім того, у п. 9.2.2. Договору сторони узгодили, що у випадку порушення умов даного Договору пункту 5.1. покупець сплачує пеню у розмірі 45 % річних за кожен день прострочення та штраф у розмірі 10 мінімальних заробітних плат , що встановлені законодавством на момент виникнення порушення.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 % річних, пені нарахованої згідно п. 9.2.1. Договору та штрафу нарахованого згідно п. 9.2.1. Договору є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного Договору.

При перевірці за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора обрахунку інфляційних втрат у вказаному позивачем періоді судом отримано їх в розмірі 29 890 грн 30 коп. , який є більшим ніж той, що заявлений позивачем у даний період ( 25 907 грн 10 коп. ), однак враховуючи те, що визначення ціни позову є правом та прерогативою позивача до стягнення підлягають останні у заявленому позивачем розмірі.

Поряд з цим перевіркою розрахунку 3 % та штрафу судом помилок не виявлено, в зв'язку з чим останні підлягають до стягнення з відповідача у заявленому позивачем розмірі ( 6 638 грн 72 коп. - 3 % річних та 32 000 грн 00 коп. штраф ).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені нарахованої згідно п. 9.2.1. Договору, судом встановлено, що він виконаний позивачем арифметично вірно з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та умов Договору з огляду на що вимоги про стягнення пені задовольняються в заявленому позивачем розмірі виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Згідно зі статтею 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, видами штрафних санкцій є штраф та пеня.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК, частиною 6 статті 231 ГК та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК .

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У справі, що розглядається, договором № 04/08-2017/02 передбачено господарсько-правову відповідальність замовника у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього договору.

Зокрема, у пунктах 9.2.1, 9.2.2 договору № 04/08-2017/02 сторони погодили право Постачальника вимагати сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки від простроченої суми за кожен день прострочки платежу та штраф у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за порушення умов оплати товару.

Наведені пункти договору № 04/08-2017/02 відповідають вимогам статей 549, 627 ЦК, статей 230, 231 ГК та не визнано недійсними як такі, що суперечать статті 61 Конституції України.

(Наведені правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 р. у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 р. у справі № 908/1843/17 ).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 99 580 грн 87 коп. пені нарахованої згідно із п. 9.2.2 Договору, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови Верховного Суду України від 24.10.2011 р. у справі № 3-114гс14, від 07.11.2011 р. у справі № 3-121гс11, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі № 910/10224/14 ).

Як вказувалось вище, п. 9.2.2. Договору сторони, окрім іншого, узгодили, що у випадку порушення умов даного Договору пункту 5.1. покупець сплачує пеню у розмірі 45 % річних за кожен день прострочення.

Надавши правову оцінку змісту вказаного пункту Договору та наданому позивачем розрахунку пені нарахованої на підставі зазначеного пункту Договору, судом встановлено, що нарахована останнім пеня, фактично за своєю правовою природою підпадає під визначення неустойки, а саме пені вказаної у ч. 3 ст. 549 ЦК України, якою встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто позивачем із посиланням на вказаний пункт Договору розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю "пеня".

Однак позивачем згідно Договору, зокрема п. 9.2.1. Договору нараховано, а судом стягнуто пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

При цьому, визначення прострочення платежу умовами п. 9.2.1. Договору охоплює порушення умов Договору вказане у п. 5.1. Договору за недотримання якого встановлено відповідальність у п. 9.2.2. Договору, тобто є таким, що включає в себе зазначене прострочення.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2001 від 30.05.2001 р. у справі № 1-22/2001).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Тобто, зміст ст. 61 Конституції України у контексті цивільної відповідальності зводиться до того, що до суб'єкта правопорушення за одне й те саме правопорушення не може бути двічі застосована цивільна відповідальність (тобто, двічі один із її підвидів).

З огляду на вказане, заявлення позивачем до стягнення пені нарахованої згідно із п. 9.2.2. Договору наряду із заявленою ним до стягнення пенею нарахованою згідно п. 9.2.1. Договору суперечить принципу "non bis in idem" (не двічі за одне й те ж) закріпленому у ч. 1 ст. 61 Конституції України, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 99 580 грн 87 коп. пені нарахованої згідно із п. 9.2.2 Договору задоволенню судом не підлягають.

Окрім того, нарахування пені у розмірі 45 % річних за кожен день прострочення не узгоджується із приписами ч. 2 ст. 343 ГК України, якою встановлено пеня платником грошових коштів сплачується на користь одержувача цих коштів в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується остання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін . Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч.1 статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів на спростовування заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОКС ТРАНС", в тому числі щодо проведення розрахунків, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОКС ТРАНС" підлягає задоволенню судом частково, з урахуванням наведених вище мотивів щодо відмови у стягненні пені нарахованої згідно із п. 9.2.2. Договору та частково задоволення пені нарахованої згідно п. 9.2.1. Договору.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

13.09.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЗИР ОІЛ", вул.Київська, буд. 16, оф. 401/3, м.Вінниця, 21009 (ідентифікаційний код - 40744046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОКС ТРАНС", АДРЕСА_1, 12110 (ідентифікаційний код - 38215221) - 335 150 грн 00 коп. основного боргу, 6 638 грн 72 коп. 3% річних, 25 907 грн 10 коп. інфляційних втрат, 46 324 грн 16 коп. пені нарахованої згідно із п. 9.2.1. Договору, 32 000 грн 00 коп. штрафу за договором купівлі-продажу № 04/08-2017/02 від 04.08.2017 р. та 6 690 грн 30 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 99 580 грн 87 коп. пені нарахованої згідно із п. 9.2.2 Договору відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 18 вересня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2, 3 - позивачу - вул. Шевченка, буд.26 а, кв.11, смт Іршанськ, Хорошівський район, Житомирська область, 12110; а/с 77, Житомир, 10001.

4 - відповідачу - вул. Київська, буд. 16, оф. 401/3, м. Вінниця, 21009.