Рішення

від 17.09.2018 по справі 910/7709/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018Справа № 910/7709/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український папір (04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок 2-Б; код ЄДРПОУ 25394112)

до Товариства з обмеженою відповідальністю АВС ПРІНТ ПЛЮС (04060, м. Київ, вул. Ольжинська, будинок 29; код ЄДРПОУ 41382305)

про стягнення 394 130,60 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС ПРІНТ ПЛЮС" про стягнення 394 130,60 грн. ,а саме 354 612,51 грн. основного боргу, 39518,09 грн. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки № КБ-12 від 07.08.2017 року в частині своєчасної та повної поставки оплаченого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості непоставленого товару, за наявності якої позивачем нарахована неустойка.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 354 612,51 грн. - боргу за невиконання зобов'язань за Договором, 39 518,09 грн. - неустойки, 5 993,07 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 19.06.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази направлення відзиву та заперечень позивачу надати суду.

Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано, ухвалу суду від 19.06.2018 року отримано 27.06.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №01030 4722621 3.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Український папір (далі по тексту - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АВС ПРІНТ ПЛЮС (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено Договір поставки №КБ-12 (далі по тексту - Договір), відповідно до якого (п.1.1.) постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар в асортименті, кількості та за цінами вказаними в Специфікаціях до даного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та провести його оплату на умовах та в порядку, визначених даним Договором.

Загальна вартість цього Договору визначається згідно з узгодженими Сторонами Специфікаціями до даного Договору (п.2.1. Договору).

Згідно з п.2.2. Договору Ціни на Товар зазначаються в Специфікаціях до даного Договору і лишаються незмінними до виконання Постачальником обов'язку щодо поставки замовленої партії Товару.

Відповідно до п.2.3. Договору відпускна ціна Товару включає в себе ставку ПДВ.

У відповідності до п.3.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 09.08.2017 року) постачальник повинен передати Товар у власність Покупця протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання попередньої оплати.

Покупець, на підставі рахунку-фактури, складеного постачальником проводить попередню оплату замовленого товару (п.4.2. Договору).

Згідно з п.5.1. Договору приймання Товару за кількістю і якістю, здійснюється Сторонами на підставі Інструкції П-6 від 15.06.1965р. та П-7 від 25.04.1966р., затвердженими Постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що товар вважається прийнятим Покупцем від Постачальника за кількістю і якістю після підписання уповноваженими представниками Сторін Акту приймання-передачі (додаток до даного Договору).

Між сторонами підписані наступні специфікації до договору:

- №1 від 08.08.2017р. на суму 322 152,48 грн. з ПДВ;

- №2 від 16.08.2017р. на суму 17 400,00 грн. з ПДВ;

- №3 від 05.09.2017р. на суму 205 680,00 грн. з ПДВ;

- №4 від 06.10.2017р. на суму 15 000,00 грн. з ПДВ;

- №5 від 06.10.2017р. на суму 18 000,00 грн. з ПДВ;

- №6 від 13.10.2017р. на суму 167 724,00 грн. з ПДВ;

- №7 від 30.11.2017р. на суму 129 168,00 грн. з ПДВ.

Відповідачем позивачу виставлені наступні рахунки-фактури на оплату товару на суму 1 120 370,46 грн., а саме:

- №КП0-000012 від 08.08.2017р. на суму 322 152,48 грн.;

- №КП0-000022 від 16.08.2017р. на суму 17 400,00 грн.;

- №КП0-000033 від 04.09.2017р. на суму 5 419,99 грн.;

- №КП0-000035 від 05.09.2017р. на суму 205 680,00 грн.;

- №КП0-000048 від 15.09.2017р. на суму 12 094,99 грн.;

- №КП0-000056 від 25.09.2017р. на суму 6 515,00 грн.;

- №КП0-000057 від 25.09.2017р. на суму 12 840,00 грн.;

- №КП0-000062 від 03.10.2017р. на суму 15 889,00 грн.;

- №КП0-000064 від 04.10.2017р. на суму 1 564,00 грн.;

- №КП0-000067 від 06.10.2017р. на суму 15 000,00 грн.;

- №КП0-000068 від 06.10.2017р. на суму 18 000,00 грн.;

- №КП0-000073 від 13.10.2017р. на суму 167 724,00 грн.;

- №КП0-000076 від 13.10.2017р. на суму 24 415,00 грн.;

- №КП0-000104 від 22.11.2017р. на суму 2 051,00 грн.;

- №КП0-000114 від 30.11.2017р. на суму 129 168,00 грн.;

- №КП0-000117 від 06.12.2017р. на суму 140 547,00 грн.;

- №КП0-000123 від 12.12.2017р. на суму 24 000,00 грн.;

Протягом 2017 року, на виконання умов Договору позивачем здійснено попередню оплату в розмірі 1 064 238,98 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками з банку.

На виконання умов Договору відповідачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 688 826,47 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними.

Листом вих. №КБ-2 від 18.01.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів в розмірі 372 315,51 грн.

Листом вих. №2301/2 від 23.01.2018р. відповідач повідомив позивача, що зобов'язується повернути грошові кошти за поставлений товару згідно графіку викладеному в листі, а саме:

- з 29.01.18 - 02.02.18 - 25 000,00 грн.;

- з 05.02.18 - 09.02.18 - 25 000,00 грн.;

- з 12.02.18 - 16.02.18 - 25 000,00 грн.;

- з 19.02.18 - 23.02.18 - 25 000,00 грн.;

- з 26.02.18 - 02.03.18 - 25 000,00 грн.;

- з 05.03.18 - 09.03.18 - 25 000,00 грн.;

- з 12.03.18 - 16.03.18 - 25 000,00 грн.;

- з 19.03.18 - 23.03.18 - 25 000,00 грн.;

- з 26.03.18 - 30.030.18 - 25 000,00 грн.

Відповідачем повернуто позивачу 17 700,00 грн. в якості вартості непоставленого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками з банку.

06.06.2018 року між сторонами підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період х 01.08.2017р. по 06.06.2018р., згідно якого відповідач визнав перед позивачем заборгованість з не поставки оплаченого товару на суму 354 612,51 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено зобов'язання з поставки позивачу, в обумовлений договором строк, оплачений товар, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вартість непоставленого товару на суму 354 612,51 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України ,,Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, №5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Суд звертає увагу на визначені у ст. 205, ст. 207 ЦК України приписи, за якими правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі і сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що у своєму листі від 23.01.2018р. вих. №2301/2 відповідачем, фактично вчинено односторонній правочин щодо зобов'язання повернення попередньої оплати за непоставлений товар, що дає підстави позивачу для повернення такої суми на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Також заборгованість з вартості не поставленого товару в сумі 354 612,51 грн. відповідач визнав перед позивачем, підписуючи акт звірки взаємних розрахунків від 06.06.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що відповідач в порушення умов Договору не в повному об'ємі поставив позивачу оплачений товар, чим порушив зобов'язання за договором в частині строків поставки оплаченого товару на суму 354 612,51 грн.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 354 612,51 грн. (боргу за невиконання зобов'язань за Договором), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку, яка за розрахунками позивача становить 39 518,09 грн.

Згідно із п. 6.3. Договору за несвоєчасну поставку Товару. Постачальник сплачує Покупцю неустойку у розмірі 10% (десяти) відсотків від вартості несвоєчасно отриманого Товару, за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як вбачається з матеріалів справи станом на 01.01.2018 року вартість непоставленого відповідачем позивачу оплаченого товару складає 395 180,91 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення неустойки за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 39 518,09 грн. (вартість непоставленого товару станом на 01.01.2018р. 395 180,91 грн. * 10% = 39 518,09 грн.), нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АВС ПРІНТ ПЛЮС (04060, м. Київ, вул. Ольжинська, будинок 29; код ЄДРПОУ 41382305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Український папір (04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок 2-Б; код ЄДРПОУ 25394112) 354 612 (триста п'ятдесят чотири тисячі шістсот дванадцять) грн. 51 коп. - боргу за невиконання зобов'язань за Договором, 39 518 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. 09 коп. - неустойки, 5 993 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн. 07 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко