Рішення

від 10.09.2018 по справі 910/7763/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2018Справа № 910/7763/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу №910/7763/18

за позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-КОНСАЛТИНГ"

про стягнення 34 941,04 грн, -

Представники учасників справи:

від позивача: Сергійчук М.С (довіреність №110 від 01.08.18)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Державна організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав", 15 червня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-КОНСАЛТИНГ", про стягнення 34 941,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов Ліцензійного Договору №БВ-45/14 від 04.11.2014, в частині сплати авторської винагороди за публічне виконання творів, які відносяться до репертуару Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

27.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" надійшли докази усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 01.08.2018.

У судове засідання 01.08.2018 з'явився представник позивача надав додаткові документи по справі. Представник відповідача у судове засідання не з'явився , про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Рішення Європейського суду з прав людини у справах Ейрі проти Ірландії та Станєв проти Болгарії. Ця гарантія є "одним з основних принципів будь-якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції" (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Претто та інші проти Італії).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Клінік дез Акація та інші проти Франції вказано, що сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

У рішенні №15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Проте, з огляду на правила вирішення спору у порядку спрощеного позовного провадження, повне та всебічне з'ясування всіх обставин справи, які входять в предмет доказування у розглядуваному спорі, та справедливе вирішення спору не вбачається за можливе без проведення підготовчого провадження.

У відповідності до ч.6 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Згідно зі ст.181 Господарського процесуального кодексу України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Таким чином, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого та неупередженого вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, заслухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку щодо необхідності призначення справи №910/7763/18 до розгляду за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії відкриття провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 вирішено здійснювати розгляд справи №910/7763/18 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 15.08.18.

08.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 15.08.2018 з'явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Заяв та клопотань від відповідача не надходило.

У підготовчому судовому засіданні 15.08.2018 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 10.09.18.

У судове засідання 10.09.2018 представник позивача з'явився, надав пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги повністю.

Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні 10.09.2018, про причини неявки останнього в судове засідання суд не повідомив. При цьому, з приводу повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, було скеровано ухвалу про відкриття провадження від 09.07.2018, ухвалу про відкладення розгляду справи від 01.08.2018, ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 15.08.2018 рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою не знаходиться та за закінченням встановленого строку зберігання , які наявні у матеріалах справи.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення судового засідання у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018 Верховного Суду по справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був також позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2014 між Державною організацією Українське агентство з авторських та суміжних прав (далі - ДО УААСП), що здійснює колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права відповідно до Закону України Про авторське право і суміжні права та на підставі Свідоцтва №3/2003 від 22.08.2003 Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та Товариством з обмеженою відповідальністю КОМ-КОНСАЛТИНГ (далі - користувач) укладено ліцензійний договір №БВ-45/14 (далі Договір).

Відповідно до п.2.1. Договору ДО УААСП надає Користувачеві на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів, які відносяться до репертуару ДО УААСП, на території Паб Цех №1 , м.Київ, вул.Фрунзе, 86, а Користувач зобов'язується за надане право виплачувати ДО УААСП авторську винагороду (роялті) відповідно до даного Договору та Закону.

Пункт 2.4. Договору передбачає, що сторони домовились, що сума авторської винагороди (роялті), яка сплачується Користувачем за надання невиключного права на публічне виконання творів з репертуару ДО УААСП становить: 1 (один) відсоток від доходів Користувача при безкоштовному вході, але не менше ніж 1350 (одна тисяча триста п'ятдесят) гри. 00 коп. (далі - мінімальний платіж) за один календарний квартал. Визначена Сторонами сума авторської винагороди в п.2.4. Договору не залежить від тривалості та кількості використання творів.

Відповідно до п.2.5 Договору Користувач зобов'язується вести точний облік творів та їх авторів і не пізніше 20-ого числа після закінчення кожного кварталу:

п.2.5.1. перерахувати на поточний рахунок ДО УААСГІ авторську винагороду, визначеному в п. 2.4. даного Договору;

п.2.5.2. надати ДО УААСП безпосередньо або через Представника звіт про публічно виконані твори (далі - Звіт) за формою, наведеною у Додатку 1 до даного Договору, та в електронному вигляді за адресою uacrr word@ukr.net (Звіт подається в файлі формату Excel);

п.2.5.3. надати ДО УААСП належним чином завірені копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу (статистики, державної податкової служби) про прийняття за відповідний звітний період згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності затвердженими наказом Міністерства фінансів України №73 від 07.02.2013 р;

п.2.5.4. надіслати ДО УААСП належним чином заповнений та підписаний Акт про виплату авторської винагороди в 2-ох примірниках за формою, наведенною у Додатку 2, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується ДО УААСП, після чого 1 (один) примірник повертається Користувачу.

Згідно з п. 2.6. Договору у разі невиконання або неналежного виконання Користувачем п.2.5.2., 2.5.3., 2.5.4., 2.9., 3.3. даного Договору Користувач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 500 (п'ятсот) грн за кожне порушення кожного пункту. Сплата штрафу не звільняє Користувача від обов'язку сплати авторської винагороди (роялті) і (або) надання Звіту.

У разі невиконання умов Договору ДО УААСП залишає за собою право звернутися до суду з позовом про примусове стягнення авторської винагороди, лати штрафу, пені, надання Звіту, іншої документації, зазначеної в даному Договорі (п.2.8. Договору).

Відповідно до п.5.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по 31 грудня 2015 року. При цьому, всі зобов'язання користувача, що виникли під час дії даного Договору, залишаються в силі до їх повного виконання.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що дія даного Договору автоматично продовжується строком на 1 рік з одночасним підвищенням розміру мінімального платежу авторської винагороди, зазначеної у п.2.4. даного Договору, на 10 % щороку - і так із року в рік.

Даний Договір може бути достроково розірваним за домовленістю Сторін, про що Сторона, яка ініціює розірвання Договору, повинна не пізніше, ніж за 30 днів календарних днів до дати, з якої Договір підлягає розірванню, направити іншій стороні рекомендованим листом з повідомленням відповідну письму пропозицію про дострокове розірвання Договору та підписану додаткову угоду до Договору в 2 екземплярах. При цьому у випадку ініціювання розірвання договору Користувачем, Користувач повинен додатково направити ДО УААСП офіційні документи, які підтверджують обставини, згідно з якими Користувач припиняє публічне виконання творів з репертуару ДО УААСП.

Оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору або про дострокове його розірвання, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов п. 2.4. Договору відповідачем здійснено оплату авторської винагороди 2014 рік у розмірі 1 350,00 грн., а саме:

- 15.12.2014 року у розмірі 315,00 грн;

- 09.02.2015 року у розмірі 350,00 грн;

- 02.12.2015 року у розмірі 186,09 грн;

- 02.12.2015 року у розмірі 498,91 грн;

В той же час, відповідачем здійснено лише часткову оплату авторської винагороди за 2015 рік у розмірі 4 901,09 грн на виконання умов п. 2.4. Договору, а саме:

- 02.12.2015 року у розмірі 851,09 грн;

- 11.12.2015 року у розмірі 500,00 грн;

- 16.12.2015 року у розмірі 850,00 грн.;

- 25.12.2015 року у розмірі 1000,00 грн.;

- 19.01.2016 року у розмірі 350,00 грн.;

- 19.01.2016 року у розмірі 400,00 грн.;

- 05.02.2016 року у розмірі 950,00 грн.

Таким чином, розмір не виплаченої відповідачем авторської винагороди за 2015 рік становить 498,91 гривень згідно умов п. 2.4. Договору.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що починаючи з 2016 року відповідач не виконував належним чином у повному обсязі свої зобов'язання, передбачені змістом Договору, що є порушенням умов Договору та ст.610 Цивільного кодексу України.

Розрахунок суми основного боргу ДО УААСП проводить виходячи з мінімального розміру авторської винагороди (роялті), передбаченого в п.2.4. Договору, тобто 1350 (тисяча триста п'ятдесят) грн. 00 кой. за один календарний квартал.

Так п.5.2 Договору передбачено, що дія даного Договору автоматично продовжується строком на 1 рік з одночасним підвищенням розміру мінімального платежу авторської винагороди, зазначеної в п.2.4. даного Договору, на 10 (десять) % щороку, - і так із року в рік, тобто починаючи з 2016 року розмір авторської винагороди становить:

У 2016 році мінімальна сума авторської винагороди за 1 квартал - 1485,00 грн.;

У 2017 році мінімальна сума авторської винагороди за 1 квартал - 1633, 50 грн.;

У 2018 році мінімальна сума авторської винагороди за 1 квартал - 1796, 85 грн.

А тому, позивач звернувся із позовом до суду, відповідно до якого просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати авторської винагороди у розмірі 14 769, 76 грн:

за 2015 рік - 498,91 гривень;

за 4 квартала 2016 року - 5 940,00 грн.

за 4 квартала 2017 року - 6534, 00грн.

за 1 квартал 2018 року - 1796, 85 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4 317, 59 грн - пені; 446,95 грн - 3 % річних та 1906,74 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є організацією колективного управління, яка здійснює управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується Свідоцтвом про облік організації колективного управління на колективній снові майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за №3/2003 від 22 серпня 2003 року.

Станом на час вирішення спору, відповідач визначеної договором винагороди (роялті) у повному обсязі не оплатив, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 14 769, 76 грн.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст.614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 14 769, 76грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача 4 317, 59 грн - пені; 446,95 грн - 3 % річних та 1906,74 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2.7. договору у разі затримки платежів Користувач зобов'язаний виплатити ДО УААСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких сплачується пеня, за кожен день затримки. Сплата пені не звільняє Користувача від обов'язку сплати авторської винагороди (роялті).

Згідно ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення пені у розмірі 4 317,59 грн за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за спірним Договором є правомірною.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 446,95 грн - 3 % річних та 1906,74 грн інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначених позивачем періодів нарахування встановив, що правомірним є нарахування до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 446,95 грн грн. та інфляційних втрат у розмірі 1906,74 грн.

Згідно з положеннями статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за Договором не надав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-КОНСАЛТИНГ" (04080, м.Київ, вул.Фрунзе,86, код ЄДРПОУ 39221608) на користь Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01030, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, 41-А, офісне приміщення 1-3, код ЄДРПОУ 31025266) заборгованість за Ліцензійним договором №БВ-45/14 від 04.11.2014 року у розмірі 34 941 (тридцять чотири тисячі дев'ятсот сорок одна) грн 04 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-КОНСАЛТИНГ" (04080, м.Київ, вул.Фрунзе,86, код ЄДРПОУ 39221608) на користь Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01030, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, 41-А, офісне приміщення 1-3, код ЄДРПОУ 31025266) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано: 19.09.2018

Суддя О.Є. Блажівська