Рішення

від 17.09.2018 по справі 0540/7650/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 р. Справа№0540/7650/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 27 листопада 2017 року вона звернулася до УПФ із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, рішенням від 21 лютого 2018 року їй відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу, оскільки не зараховано період роботи з 16.07.1979 року по 31.12.1999 рік у КСП Росія , що підтверджується довідкою від 11.11.2014 року, виданою ТОВ Агрофірма Росія , у зв'язку неможливістю здійснити перевірку вказаних відомостей.

На думку позивача, УПФ протиправно не зарахувало до стажу вищевказані періоди роботи, оскільки в неї наявні відповідні первинні документи, що підтверджують її роботу з 16.07.1979 року по 31.12.1999 рік у КСП Росія .

Позивач вважає рішення УПФ про відмову у призначенні пенсії протиправним, оскільки воно прийнято із порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права.

Виходячи з наведеного, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення УПФ від 21.02.2018 року № 48 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати відповідача повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком від 27.11.2017 року та призначити пенсію за віком з урахуванням довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 11.11.2014 року № б/н, довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 11.11.2014 року № б/н, довідки про кількість вироблених трудоднів, трудову участь у колгоспному виробництві від 11.11.2014 року та довідки від 11.11.2014 року про реорганізацію колгоспу Россия Новоазовського району Донецької області в КСП Россия .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.08.2018 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

13 вересня 2018 року від представника УПФ надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.07.1979 року по 31.12.1999 рік у КСП Росія на підставі довідки від 11.11.2014 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою ТОВ Агрофірма Росія , у зв'язку неможливістю здійснити перевірку вказаних відомостей, оскільки вищевказане підприємство знаходиться на непідконтрольній території українській владі.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 10-11).

У відповідності з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.09.2015 року № 1411027932, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України з Новоазовську до м. Маріуполь, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 15).

27 листопада 2017 року позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою № 9253 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (а.с. 39).

До вказаної заяви було додано: довідки від 11.11.2014 року без номеру про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видану ТОВ Агрофірма Росія ; довідку про реорганізацію підприємства від 11.11.2014 року без номеру; довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України від 29.09.2015 року № 1411027932; паспорт громадянина України; ідентифікаційний код; дані персоніфікованого обліку з 01.01.2000 р. по 31.03.2000 р.

21 лютого 2018 року Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу (а.с. 30).

Рішення про відмову у призначенні пенсії вмотивовано тим, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.07.1979 року по 31.12.1999 рік у КСП Росія на підставі довідки від 11.11.2014 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що видана ТОВ Агрофірма Росія , у зв'язку неможливістю здійснити перевірку вказаних відомостей, оскільки вищевказане підприємство знаходиться на непідконтрольній території українській владі.

За таких обставин управління дійшло висновку про наявність у позивача страхового стажу: 2 місяці 2 дні.

Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача, як таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та порушує її конституційні права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 р. № 821, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області реорганізується шляхом злиття, в результаті чого утворюється Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV).

У відповідності до статті 1 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності зі статтею 26 Закону № 1058-ІV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року.

На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Закон України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Також Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 64 Закону України Про пенсійне забезпечення пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією.

Статтею 81 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У відповідності до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі (пункт 24 Порядку № 637).

Тобто, законодавець чітко визначив порядок підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що позивачем надано УПФ у підтвердження трудового стажу довідки від 11.11.2014 року без номеру про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, довідку про заробітну плату; довідку про реорганізацію підприємства, що видані ТОВ Агрофірма Росія . Вказані письмові докази наявні в матеріалах справи (а.с. 12, 13,14).

У відповідності до вищевказаних довідок позивач працювала з 16.07.1979 року по 28.03.2000 рік у КСП Росія на посаді бухгалтера.

Згідно з відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Росія зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код юридичної особи: 30813317, номер запису: 1 245 120 0000 000242, дата запису: 02.06.2006. Не перебуває у стані припинення. Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи: ОСОБА_4 - підписант, ОСОБА_5 - підписант, ОСОБА_4 - керівник.

Таким чином, вищевказані документи, що підтверджують трудову діяльність позивача підписані повноважними посадовими особами підприємства та засвідчені печаткою.

Отже, позивачем вчинено усі дії та подано усі документи, необхідні для призначення пенсії із урахуванням періоду роботи з 16.07.1979 року по 31.12.1999 рік та заробітної плати, вказаних у довідках від 11 листопада 2014 року.

Те, що УПФ через проведення АТО позбавлене можливості провести перевірку відповідностей довідок первинним документам, не покладає надмірного тягаря та обов'язку на позивача, оскільки довідка видана належною організацією та містить усі необхідні реквізити, відомості та засвідчені печатками.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що довідки від 11 листопада 2014 року є такими, що відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , затвердженого Постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, а також вимогам Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , а отже підтверджують трудову діяльність позивача, оскільки Законом не передбачено іншого порядку встановлення та підтвердження вказаного факту, виходячи з тих реалій та життєвих обставин, що склалися.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі справа № 583/392/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд критично ставиться до посилань УПФ, як на ознаку правомірності свого рішення про відмову у призначенні пенсії, на ту обставину, що неможливо здійснити перевірку відомостей у довідках, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній українській владі території, з огляду на наступне.

Чинним законодавством відповідачу надано право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати (стаття 64 Закону №1058-V).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод , у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Приймаючи до уваги вищенаведене та враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що при вирішення питання про необхідність перевірки документів, поданих позивачем для оформлення пенсії, відповідач не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки оскаржуване втручання (спірне рішення) не відповідало вимозі законності і було свавільним. Тобто, відповідач використав повноваження без тої мети, з якою ці повноваження надані.

Окрім того, суд вважає необхідним звернути увагу відповідача на наступне.

У відповідності до пункту 4.2. Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Пунктом 4.3. Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено те, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з частиною 1 - 2 статті 4 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупований території України (із змінами) (далі - Закон № 1207-VII) на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів га референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

На підставі статей 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки : документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі Лоізіду проти Туречиини (Loizіdоu v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що УПФ повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що УПФ не використало всі свої повноваження для повного, всебічного, добросовісного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 21.02.2018 року № 48 про відмову позивачу у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції відповідача і суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У рішенні по справі Класс та інші проти Німеччини Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію є формою втручання у повноваження.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.

Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання УПФ повторно розглянути заяву позивача від 27.11.2017 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , з урахуванням стажу роботи з 16.07.1979 року по 31.12.1999 рік у КСП Росія на посаді бухгалтера у відповідності до довідки 11.11.2014 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та довідки від 11.11.2014 року про заробітну плату для обчислення пенсії.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі справа № 233/2084/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Стосовно надання у встановлений судом строк звіту про виконання судового рішення, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до частини 1 вказаної статті, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (частини 1 статті 383 КАС України).

Отже, з вищенаведеного вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах є правом суду, а не обов'язком. Особа-позивач же, на користь якого ухвалено рішення суду, в свою чергу має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого судового рішення.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення відповідачу строку для надання звіту про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).

Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області від 21 лютого 2018 року № 48 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 листопада 2017 року № 9253 про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з урахуванням стажу роботи з 16.07.1979 року по 31.12.1999 рік у КСП Росія на посаді бухгалтера, у відповідності із довідкою від 11.11.2014 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та довідкою від 11.11.2014 року про заробітну плату для обчислення пенсії.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Зелінського, 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2, 87549, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 469 (чотириста шістдесят дев'ять) гривні 87 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Лазарєв В.В.