Рішення

від 30.08.2018 по справі 175/4002/16-ц

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/4002/16-ц

Провадження № 2/175/1648/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 серпня 2018 pоку Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Новік Л.М.,

за участю секретаря - Варави О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, Департамент державного архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про визнання договору дарування недійсним, визнання недійсною реєстрацію домоволодіння, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, про визнання права власності на ? частину домоволодіння,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4 державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, під час розгляду справи позовні вимоги уточнила, обґрунтовуючи тим, що Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, вона позивачка ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з Відповідачем №1 - ОСОБА_2 з 24 вересня 2010 року до наступного часу. У 2012 році її чоловіком, ОСОБА_2, була придбана земельна ділянка, площею 0,0586 га в Дніпропетровській області, Дніпропетровського району, село Дороге, по вул. Мечнікова, будинок 12 для будівництва житлового будинку для потреб їхньої сім'ї. Згодом, в період 2012-2016 року, вона займалася вихованням та утриманням 2-х малолітніх дітей, а чоловік займався будівництвом домоволодіння на вищевказаній земельній ділянці. Її чоловік, ОСОБА_2, будучи приватним підприємцем, маючи матеріальні можливості, закуповував в зазначений період будівельні матеріали для будівництва вищевказаного домоволодіння шляхом зняття грошових коштів з банківської карти (Приватбанк). У 2016 році будівництво зазначеного домоволодіння було завершено і в травні 2016 року вона з сім'єю, тобто з чоловіком і двома малолітніми дітьми, вселилася в завершене будівництвом домоволодіння. У липні 1016 року їй випадково стало відомо, що вищевказане домоволодіння і ділянку її чоловік ОСОБА_2 оформив на свою матір, ОСОБА_5, після чого її чоловік повідомив їй, що в даний час займається переоформленням права власності на вищевказане нерухоме майно шляхом оформлення договору дарування від матері на його ім'я. Обидві вищевказані угоди були зареєстровані в Другій ОСОБА_4 державній нотаріальній конторі, державний нотаріус ОСОБА_6. Як вбачається з матеріалів справи її чоловік - ОСОБА_2 05.06.2013 року оформив довіреність від імені матері ОСОБА_3 на представлення її інтересів у будь-яких установах чи підприємствах, з будь-яких питань, стосовно домоволодіння та земельної ділянки № 12, які розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вулиця Мечнікова. Згідно договору дарування земельної ділянки від 19.08.2016 року вбачається, що власником земельної ділянки, загальною площею 0,0586 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку (спірного домоволодіння) була ОСОБА_3 (Відповідач № 2), на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого та зареєстрованого 02.12.2015 року Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 793101412214, кадастровий номер 1486200:01:013:0024.

Також, згідно договору дарування домоволодіння від 19.08.2016 року вбачається, що спірне домоволодіння належало Дарувальнику ОСОБА_3 (Відповідач № 2) на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, виданого Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області 23.06.2016 року, №ДП 142161750448, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 983033612214.

Таким чином чоловік Позивача ОСОБА_2 за довіреністю оформив на ім'я ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку під будівництво спірного домоволодіння та повністю оформив право власності на домоволодіння на ім'я матері, до якого вона жодним чином не була причетна.

Згідно договору дарування домоволодіння від 19.08.2016 року вищевказане домоволодіння складається з житлового будинку А-1, козирок, МС мансарда, а-2 тераса, ПД підвал, Б навіс, №№ 1-4, З/Я, К споруди, житловою площею 70,6 кв.м. та загальною площею 187,6 кв.м. та згідно зі звітом про оцінку нерухомого майна, наданим ТОВ АО Грош Цена 04.08.2016 року, ринкова вартість відчужуваного домоволодіння складала 215740 (двісті п'ятнадцять тисяч сімсот сорок) гривень.

У їхньому випадку Відповідач № 2 ОСОБА_3 є людиною похилого віку, яка вже довгий час перебуває на пенсії, розмір якої є мінімальний в Україні, депозитних збережень у банківських установах на час будівництва спірного домоволодіння вона не мала.

Також Позивачу достовірно відомо, що будівництво спірного домоволодіння та придбання земельної ділянки здійснювалось виключно за грошові кошти її чоловіка ОСОБА_2 Тому вважає, що спірне домоволодіння з земельною ділянкою є спільною сумісною власністю подружжя.

У їхньому випадку чоловік Позивача ОСОБА_2, щоб в подальшому позбавити Позивача з дітьми права подружжя на поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, оформив земельну ділянку та новобудову (спірне домоволодіння) по-перше на свою матір ОСОБА_3, а в подальшому ОСОБА_3 здійснила на його користь 19.08.2016 року договір дарування земельної ділянки та договір дарування домоволодіння, що є згідно ст. 235 ЦК України удаваним правочином який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили .

Просила суд визнати недійсною реєстрацію домоволодіння № 12 з господарчими будівлями спорудами, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вулиця Мечнікова, що була надана ОСОБА_3 на підставі будівельного паспорта, виданого Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області 23.06.2016 року, № ДП 142161750448, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 983033612214.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку №12, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вулиця Мечнікова, яка належала ОСОБА_3, загальною площею 0,0586 га, виданого та зареєстрованого 02.12.2015 року державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 793101412214, кадастровий номер 1221486200:01:013:0024, в частині набувача права приватної власності на земельну ділянку.

Зазначити в свідоцтві про право власності на земельну ділянку № 12, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вулиця Мечнікова, яка належала ОСОБА_3, площею 0,0586 га, виданого та зареєстрованого 02.12.2015 року Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 793101412214, кадастровий номер 1221486200:01:013:0024, власниками земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати договір дарування, щодо домоволодіння за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вул. Мечнікова, будинок 12, власник - ОСОБА_2, реєстраційний №1-417 від 19 серпня 2016 у, зареєстрований в Другій ОСОБА_4 державній нотаріальній конторі, дійсним.

Визнати договір дарування, щодо земельної ділянки за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вул. Мечнікова, будинок 12, власник - ОСОБА_2, реєстраційний №1-I від 19 серпня 2016 року, зареєстрований в Другій ОСОБА_4 державній нотаріальній конторі, недійсним.

Визнати право власності на 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вул. Мечнікова, будинок № 12 за ОСОБА_1 та визнати право власності на 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Дороге, вул. Мечнікова, будинок № 12 за ОСОБА_2.

Від відповідачів до суду надійшов відзив в якому просили відмовити у задоволенні позову, вважають доводи позивача, що у 2012 році відповідачем-1 ОСОБА_2 була придбана земельна спірна земельна ділянка необґрунтованими, оскільки спірна земельна ділянка за адресою: Дніпропетровська область, ОСОБА_4 :айон, с. Дороге, вул. Мечнікова, буд. 12, площею 0,586 га, входила до складу земельної ділянки за цією ж адресою, але площею 0,1171 га, яка перебувала в комунальній власності, але на підставі Рішення Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 16 жовтня 2009 року була передана у власність гр. ОСОБА_7. На підставі цього рішення громадянка ОСОБА_7 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, який зареєстровано Новоолександрівською сільською радою та відділом Держкомзему у Дніпропетровській області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011012000956 від 25 березня 2010р.

В подальшому, 06.12.2012 року ОСОБА_7 продала цю земельну ділянку площею 0,1171 га ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.12.2012р., який посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_9, реєстровий №14453. В свою чергу, ставши власником ОСОБА_8 продав цю земельну ділянку двом особам: відповідачу ОСОБА_3 та ОСОБА_10 в рівних частках по 1/2 кожній на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2013 р., який посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_11, реєстровий №350.

Тобто, з 28.03.2013 року власником спірної земельної ділянки, площею 0,586 га в Дніпропетровській області, Дніпропетровського району, с. Дороге, по вул. Мечнікова, буд. 12, для будівництва житлового будинку стала відповідач-2 по справі ОСОБА_3, мати ОСОБА_2 - відповідача-1, а не він особисто, як помилково стверджує позивач. Позивачем не надано суду жодного належного доказу того, що відповідач-1 ОСОБА_2 закуповував матеріали для будівництва спірного домоволодіння. З отриманих на запит суду документів КБ ПриватБанк не вбачається жодного платежу на купівлю будматеріалів. Усі наявні рахунки - депозитні. На них відповідач-1 тримав свої особисті гроші. Ще з молодих років ОСОБА_2 працював у батька на фермі, щодня без вихідних, протягом 5 років. У той час батько йому заробітну плату не платив, а говорив, що збирає їх на депозит і тільки у 2010 році, коли приїздив до України розрахувався, дав грошей на відкриття власного бізнесу. Ці гроші і були покладені ОСОБА_2 до банку. Іноді гроші знімались і відповідач-1 купував на них іноземну валюту, яка наразі є у нього. А тому доводи позивача щодо витрат відповідачем-1 ОСОБА_2 власних грошових коштів на будівництво спірного домоволодіння безпідставні. ОСОБА_12 є людиною похилого віку, яка вже довгий час перебуває на пенсії, розмір якої мінімальний в Україні, депозитарних збережень у банківських установах на час будівництва спірного домоволодіння не мала. Разом з тим, це не є належними та достатніми доказами того, що в неї не було власних заощаджень для будівництва будинку. Крім того, під час цього візиту у 2010 року до України батька відповідача - ОСОБА_13, він дав своїй дружині Відповідачу-2 ОСОБА_14 20.000 $ (двадцять тисяч доларів США) на будівництво будинку. Саме за гроші, отримані від свого чоловіка, Відповідач-2 у 2013 р. купила земельну ділянку та побудувала на ній будинок. Відповідач-1, як син, також іноді допомагав своїй матері. Разом з тим в основному здійснювали будівництво та брали участь фізично два його брати: - ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_17 та ОСОБА_16 будували будинок господарським способом, найманими працівниками, за материні гроші та своїми фізичними зусиллями.

Позивач уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_18 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та пояснила, що спірний житловий будинок було побудовано відповідачем ОСОБА_2 та позивачкою у шлюбі, мати відповідача жінка похилого віку на свою пенсію не могла побудувати житловий будинок площею 185 кв.м., крім пенсії інших джерел доходів у матері не було, домоволодіння і земельна ділянка є об'єктом спільної власності подружжя, за спиною позивача в відповідач зі свою матір'ю створив оборудки, щоб позбавити спільно нажитого майна позивача.

Відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_19 позовні вимоги не визнав у повному обсязі просив у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з"явилася.

Треті особи в судове засідання не з'явилися.

Від державного нотаріуса Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 до суду надійшла заява в якій просить справу розглянути без її участі відповідно до діючого законодавства.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серія 1-КИ №173253 від 24.09.2010 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 24 вересня 2010 року актовий запис №625від 24.09.2010 року.

В матеріалах справи є копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2013 року, з якого вбачається, що ОСОБА_8 продав земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1171 га, розташовану за адресою: вул.. Мечнікова, 12 с. дороге Дніпропетровського району Дніпропетровської області, по ? частині ОСОБА_3 та ОСОБА_10.(а.с.184).

Згідно копії свідоцтва про право власності від 02.12.2015 року, вбачається, що ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею, 0,0586 га, розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Дороге, вул. Мечнікова, 12, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. (а.с.48).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №66259939, від 19.08.2016 року, вбачається, що житловий будинок, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дороге, вул. Мечнікова, 12, загальною площею 187,6 кв.м., житловою площею 70,6 кв.м., власником зазначено: ОСОБА_3, підстава виникнення права власності: декларація про готовність об'єкта до експлуатації будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту серія та номер:ДП 142161750448, виданий 23.06.2016, видавник: Департамент державної архітектурно - будівельної інспекції у Дніпропетровській області, право власності зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень(з відкриттям розділу), індексний номер: 30649292 від 27.07.2016 винесене приватним нотаріусом ОСОБА_20 ОСОБА_4 міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область.

Згідно договору дарування домоволодіння від 19.08.2016 року вбачається, що ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар належне їй домоволодіння №12 з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дороге, вул. Мечнікова, що належить їй на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту, Департамент державної архітектурно - будівельної інспекції у Дніпропетровській області 23.06.2016 року, номер ДП142161750448, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 983033612214, посвідченого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, 19.08.2016 року, зареєстрованого в реєстрі № 1-417.

Згідно договору дарування земельної ділянки від 19.08.2016 року вбачається, що ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар належне їй на праві приватної власності земельну ділянку, загальною площею 0,0586 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дороге, вул. Мечнікова, 12,що належала їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого та зареєстрованого 02.12.2015 року Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 793101412214, кадастровий номер 1486200:01:013:0024.

Позивач вважає, що житловий будинок та земельна ділянка є її та відповідача ОСОБА_2 спільною сумісною власністю подружжя. Щодо встановлення даних правовідносин суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 69 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Стаття 70 Сімейного кодексу України передбачає визначення розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якій зазначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснено у пунктах 23, 24 Постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Виходячи з наведеного, для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на будівництво житлового будинку №12 по вул. Мечнікова, с. Дороге, Дніпропетровського району Дніпропетровської області її чоловіком, відповідачем по справі ОСОБА_2 купувалися будівельні матеріали, за спільні кошти, шляхом зняття грошових коштів з власної банківської картки, а також вказує, що у 2012 році її чоловік придбав земельну ділянку для будівництва вказаного домоволодіння, тому вважає дане майно спільною сумісною власністю.

Як вбачається з роздруківки про рух коштів на рахунках ОСОБА_2 за період з 01.01.2012 року по 31.12.2016 року (а.с. 109-127), серед операцій проведених по даних рахунках дійсно були здійснені операції по купівлі товарів в будівельних магазинах на суми: 24.02.2015 року на суму 7838,32 грн., 25.02.2015 р. на суму 9990,65 грн., 05.03.2015 року на суму 1417,30 грн., 08.10.2015 року на суму 1271,75 грн., 24.02.2015 р. на суму 7838,32 грн., але даних документів не просліджується факт того, що на вказані суми були придбані будівельні матеріали на саме на будівництво спірного житлового будинку.

Придбання ОСОБА_2 земельної ділянки №12 по вул. Мечнікова, с. Дороге, Дніпропетровського району Дніпропетровської області, повністю спростовується матеріалами справи в яких ОСОБА_2 не вказано покупцем земельної ділянки та не просліджується факт надання ним коштів на її придбання ОСОБА_3

За положеннями ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи

Факт придбання майна в період шлюбу не може підтверджуватися лише поясненнями позивача, а повинен доводитися належними та достовірними доказами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що стороною позивача не надано суду належних доказів того, що спірні житловий будинок та земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності, тобто було придбано та збудовано в період шлюбу, а також за сумісні кошти.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

В обґрунтування визнання договорів дарування недійсним позивач ОСОБА_1 посилалася як на підставу своїх вимог на ст. 235 ЦК України .

Відповідно д ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України , правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9роз'яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (ч. 1 ст. 235 ЦК ). Отже, в такому випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не породжує. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин видачі довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).

Реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.

Як вже зазначалося, позивач при зверненні до суду підставою свого позову вказав статтю 235 ЦК України , посилаючись на те, що договір дарування укладений, з метою уникнення набуття житлового будинку статусу спільної сумісної власності подружжя.

Однак, на підставі ст. 235 ЦК жодний правочин не може бути визнаний недійсним, оскільки законом не передбачена недійсність правочину на тій підставі, що він є удаваним, а лише передбачена можливість застосувати до відносин сторін норми права, які регулюють правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Для визнання судом правочину удаваним необхідними умовами є те, що обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору удаваним, має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тобто, позивач повинен довести, що за удаваним договором сторони свідомо, з певною метою, документально оформили договір дарування, але насправді між ними існують інші правовідносини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення положень ст.ст. 1 2 , 81 ЦПК України , позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування житлового будинку та земельної ділянки, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеними між ними договорами.

Судом при розгляді справи не встановлено, що сторони правочинів діяли свідомо для досягнення іншої мети, що їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угод.

Відповідач у судовому засіданні підтвердив, що при укладенні договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки мали намір укласти саме договір дарування і його волевиявлення було направлено саме на укладення цього договору, при укладенні даних договорів наміру приховати будь-яку іншу угоду не мав. Доказів, які б спростовували таке волевиявлення відповідачів, стороною позивача суду не надано.

На підставі викладеного та враховуючи, що стороною позивача не доведено, що між відповідачами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування житлового будинку та договором дарування земельної ділянки, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування, тобто що сторонами укладено удаваний правочин, а також не доведено, тому суд приходить до висновку, що підстав для визнання спірних договорів дарування недійсними не має.

Також в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження та не встановлені законні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсною реєстрацію домоволодіння в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 в частині набувача права приватної власності на земельну ділянку, про зазначення в свідоцтві про право на земельну ділянку власниками земельної ділянки по ? частині ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Зважаючи на те, що позовні вимоги про визнання права власності по ? частині домоволодіння за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є похідними від вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним, крім того, суд не знайшов підстав для визнання домоволодіння об'єктом спільного майна подружжя, тому підстави для їх задоволення відповідно відсутні.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача у зв'язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 203 , 215 , 235 , 368, 717 ЦК України , ст.. ст. 60, 61, 69, 70, ст.ст. 5 , 10 , 11 , 57-60 , 88 , 212-215 , 218 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, Департамент державного архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про визнання договору дарування недійсним, визнання недійсною реєстрацію домоволодіння, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, про визнання права власності на ? частину домоволодіння відмовити.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області може бути подано апеляційну скаргу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Новік