Рішення

від 19.09.2018 по справі 813/3021/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3021/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс» про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 20764,20 грн (в тому числі: пеня – 721,20 грн).

Посилається на те, що відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Оскільки робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, не було зайняте інвалідом, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції. Просить задовольнити позов у повному обсязі.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов'язком пошуку таких осіб для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». З огляду на викладене, вважає, що відповідачем ужито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу. При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

У строк, встановлений судом, від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладено пояснення та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Зокрема, зазначено, що створення відповідачем вакансії у травні 2017 року та надання державній службі зайнятості звітності №3-ПН не може свідчити про те, що суб'єктом господарювання належним чином виконано законодавчо покладені на нього зобов'язання щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. А тому, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, вважає безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою судді від 16.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами 06.08.2018 року.

У зв'язку із надходженням клопотання від представника відповідача, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.09.2018 року.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промсервіс» (місцезнаходження: вул.Корольова, 12, м.Червоноград, Львівська область, 80100; код ЄДРПОУ: 22343172) зареєстроване як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у Фонді соціального захисту інвалідів та використовує найману працю фізичних осіб; основним видом економічної діяльності товариства є виробництво мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування.

05.01.2018 року позивач подав відповідачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма №10-ПІ). Відповідно до вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2017 році становила 10 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів – 0 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році для відповідача становив – 1 особа.

Враховуючи, що 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, залишилось не зайнятим, на думку позивача, ТОВ «Промсервіс» повинне сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з половини середньорічної заробітної плати штатного працівника за 2017 рік у товаристві, а саме – 20043,00 грн (середньорічна заробітна плата – 40086,00 грн/2).

Крім того, через затримку сплати адміністративно-господарських санкцій (за період з 16.04.2018 по 14.06.2018 року включно – 60 днів), товариству нарахована пеня у розмірі 721,20 грн (сума пені за один день прострочення – 12,02 грн*60).

Втім, відповідач вважає, що здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст.20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч.ч.2, 3 ст.20 Закону).

Діючим законодавством встановлено обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч.3 цієї ж статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.181 Закону, пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Згідно п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року №5067-VІ, роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року (справа №806/1368/170).

Крім того, відповідно до п.2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 «Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує на те, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників – осіб з інвалідністю.

Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 року у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 року у справі №819/639/17.

При цьому, Законом України №875 також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування таких осіб.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН.

Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону України №875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Суд встановив, що відповідач у 2018 році подавав таку інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у якій відображено наявність вакансій для осіб з інвалідністю, а саме:

- до відділення Фонду соціального захисту інвалідів – звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік від 05.01.2018 року;

- до базового центру зайнятості – Звітність Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) від 05.05.2018 року.

Крім того, встановлено, що особи з інвалідністю для працевлаштування до ТОВ «Промсервіс» базовим центром зайнятості не направлялись. Також, відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Таким чином, товариством здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, проінформовано позивача про вказані дії та надано Звітність про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 року (справа №820/2124/16), від 04.07.2018 року (справа №818/521/16) та від 11.09.2018 року (справа №812/1135/18) щодо застосування положень ст.ст.18-20 Закону України №875, відповідно до яких, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, однак робочі місця протягом 2017 року залишились вакантними з незалежних від ТОВ «Промсервіс» причин, суд вважає, що Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, працевлаштування яких здійснюється органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями за умови наявності вакантних робочих місць, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

                    Суддя           Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 19.09.2018 року.