Постанова

від 18.09.2018 по справі 802/1237/18-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1237/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

18 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпроспоживслужби в Могилів-Подільському районі на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року (повний текст якої складено в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом Управління Держпроспоживслужби в Могилів-Подільському районі до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що На підставі направлень №50, 51 від 11.01.2018 року та наказу від 11.01.2018 року за № 102 державними ревізорами/ інспекторами у період з 11.01.2018 року по 17.01.2018 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка управління Держпродспоживслужби в Могилів - Подільському районі податкового законодавства за період з 01.03.2016 р. по 11.01.2018 р., валютного за період з 01.03.2016 р. по 11.01.2018 р., єдиного внеску на загальнообов'язкове страхування за період з 01.03.2016 р. по 11.01.2018 р.

За результатом проведеної перевірки відповідачем складено акт від 24.01.2018 року за № 250/1413/40310528, у якому зафіксовані виявлені перевіркою порушення, а саме, п.п.168.12 п.168.1 ст.168, ч.»а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, - несвоєчасне перераховання податку на доходи фізичних осіб при виплаті заробітної плати на загальну суму 99368, 58 грн. за період з 01.03.2016 р. по 11.01.2018 р.

На підставі акту перевірки відповідачем 05.02.2018 року прийнято спірне податкове повідомлення - рішення №0007961306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДФО на суму 78993, 50 грн., в тому числі: штрафні санкції в розмірі 74 398, 06 грн., пеня - 4 595,44 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Статтею 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, серед іншого є: податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

В розумінні підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Із положень пункту 127.1 статті 127 ПК України випливає, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що за несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків передбачено накладення штрафу.

В свою чергу, згідно підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129.1 ПК України, нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.

Оцінюючи позицію позивача щодо своєчасного, хоч і помилкового перерахування коштів на рахунок призначений для сплати ЄСВ, відповідно, відсутність бездіяльності щодо сплати ПДФО та, відповідно, відсутність підстав для застосування штрафу, суд вказує на наступне.

Як встановлено та підтверджується матеріалами справи, в період з травня 2016 року по липень 2017 року управлінням перераховано податок з доходів фізичних осіб на рахунок №37196201010230, який призначений для сплати ЄСВ.

В подальшому, згідно платіжних доручень №114 №115 від 31.08.2017 р. кошти в загальному розмірі 99 236, 34 грн. (52039,94 грн. та 47196,40 грн.) повернені для відновлення касових видатків по КЕКВ 2111, а згідно з платіжним дорученням №116 від 31.08.17 р. кошти в сумі 99236,64 грн. перераховані на належний рахунок для сплати ПДФО. перераховано . Тобто фактично ПДФО сплачено на належний рахунок лише у серпні 2017 р. за період з травня по липень 2017 р., а отже, з пропуском строку його сплати (несвоєчасно), що є підставою для застосування санкцій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 р., надавалась оцінка аналогічним спірним відносинам та вказано, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України має кваліфікуватись як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126,1 статті 126 ПК України.

Судом не приймаються до уваги дані доводи сторони позивача на підтвердження його позиції, виходячи з наступного.

Як видно зі змісту Постанови ВС України від 2.12.2015 р., у справі, що розглядалась, у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК, позивач здійснив оплату податкового зобов'язання у відповідному розмірі до Державного бюджету України, проте помилково у платіжному дорученні зазначив рахунок ДПІ у Святошинському районі м. Києва замість розрахункового рахунку ОДПС, в якій підприємство перебуває на обліку. В подальшому, на підставі листа підприємства, податкове зобов'язання зараховано на правильний рахунок для платників податків, зареєстрованих в ОДПС з прострочкою у 15 днів, за які і нараховані штрафні санкції податковим органом, що стали предметом оскарження.

Верховний Суд України за наслідком розгляду даного спору дійшов процитованого вище висновку, посилаючись на наступне.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спору; далі - БК) ПДВ (крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України) належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.

Статтею 2 Закону України від 22 грудня 2011 року № 4282-VI Про Державний бюджет України на 2012 рік також установлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2012 рік належать доходи державного бюджету, що визначені частиною другою статті 29 БК.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 БК).

Згідно із частиною п'ятою статті 45 БК, податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2346-ІІІ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Оскільки платник податків здійснив своєчасно оплату узгодженої суми ПДВ до державного бюджету в строк визначений податковим законодавством, хоч і не на той рахунок, а тому така дія не містить ознак бездіяльності та не може бути підставою для застосування штрафів, передбачених статтею 126 ПК України.

Отже з аналізу процитованого рішення видно, що спір, який став предметом розгляду Верховним Судом України та спір у даній справі не є тотожними, адже в останній йдеться про зарахування ПДФО на рахунок ЄСВ. Вказані податок та збір не зараховуються до одного бюджету.

Так, відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Підпунктом 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 ПК України визначено, що до загальнодержавних податків належать, серед іншого, податок на доходи фізичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 64 БК України, податок на доходи фізичних осіб, який сплачується (перераховується) податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються фізичній особі. Тобто ПДФО сплачується до відповідного місцевого бюджету.

В свою чергу, статтею 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини п'ятої, шостої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» , сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що податок на доходи фізичних осіб є загальнодержавним податком, що сплачується до місцевого бюджету та зараховується на єдиний казначейський рахунок, відкритий в НБУ. Водночас, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є страховим внеском, що зараховується на небюджетні рахунки органів доходів і зборів та призначені виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Відтак, ПДФО (податок) та ЄСВ (збір) не зараховуються на єдиний казначейський рахунок, а до першого не застосовуються положення статті 126 ПК України, відповідно, висновки щодо застосування норм права, викладені у Постанові ВС України не стосуються спірних у даній справі відносин.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено та не заперечується позивачем, що податок з доходів фізичних осіб в період з травня 2016 року по липень 2017 року помилково перераховано управлінням на рахунок №37196201010230 зі сплати ЄСВ і лише у серпні 2017 р. повернутий та перерахований за належністю. Відтак, перший надійшов до місцевого бюджету не своєчасно, а отже має місце порушення строків сплати ПДФО, що є безумовною підставою для застосування штрафних санкцій та пені.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Держпроспоживслужби в Могилів-Подільському районі залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3