Ухвала

від 20.09.2018 по справі 910/12384/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

20.09.2018Справа № 910/12384/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Книги Лесі Іванівни про видачу судового наказу за вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Рапід про стягнення заборгованості за Генеральним договором на транспортне експедирування № 59 від 04.12.2017 в розмірі 128 698,94 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 12 800 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Книга Леся Іванівна звернулась до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу за вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Рапід про стягнення заборгованості за Генеральним договором на транспортне експедирування № 59 від 04.12.2017 в розмірі 128 698,94 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 12 800 грн.

Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу за вимогою про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 12 800 грн., з огляду на наступне.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Частина 1 ст. 12 ГПК України визначає, що Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Згідно з ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З вищевикладеного вбачається, що наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості, за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за письмовими договорами, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, стягнення з ТОВ Транс-Рапід витрат на правову допомогу за укладеним між ФОП Книгою Лесею Іванівною та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем Договором про правову допомогу від 06.08.2018 суперечить самій суті наказного провадження, оскільки договір не є укладеним між заявником та боржником, а також не є неоспорюваною заборгованістю.

В свою чергу, нормами процесуального закону не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум відмінних від неоспорюваної заборгованості та витрат зі сплати судового збору за подання заяви про видачу судового наказу, що вбачається з наступного.

Частиною 1 ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною першою ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

В свою чергу, відповідно до приписів ст. 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.

У заяві повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника;

3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання;

4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються:

1) документ, що підтверджує сплату судового збору;

2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника;

3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;

4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, розділ ІІ Господарського процесуального кодексу України не передбачає подання будь-якої заяви по суті спору, що унеможливлює подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Стаття 126 ГПК України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 1 ст. 13 ГПК України визначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, виходячи з приписів означених норм, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Також, частина 4 ст. 129 ГПК України визначає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із вищевикладеного в сукупності, процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат, окрім судового збору в порядку здійснення судочинства у наказному провадженні, що свідчить про те, що заявлена заявником вимога не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України унормовано, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

За приписами ч. 3 ст. 152 ГПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 152, 154, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити Фізичній особі-підприємцю Книзі Лесі Іванівні у видачі судового наказу за вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Рапід про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 12 800 грн.

Ухвала набирає законної сили 20.09.2018 та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя О.А. Грєхова