Постанова

від 19.09.2018 по справі 903/46/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Справа № 903/46/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" на рішення господарського суду Волинської області від 02 травня 2018 року у справі № 903/46/18 (суддя Костюк С.В.)

час та місце ухвалення: 02 травня 2018 року; м. Луцьк, проспект Волі, 54а; вступна і резолютивна частина проголошена о 14:40 год; повний текст рішення складено 05 травня 2018 року

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко"

до Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 листопада 2017 року №24 у справі №18-17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

за участю представників сторін:

позивача - Голуб В.А.;

відповідача - Величко Л.В.; Лесів О.А.; Луговий С.А..

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовом до Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Відповідача від 30 листопада 2017 року №24 у справі №18-17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

Обґрунтовуючи позовну вимогу, Позивач вказує, що оспорюваним рішенням на Позивача накладено штраф в розмірі 20 000 грн за порушення, що полягали в необгрунтованому, поетапному заниженні у квітні-серпні 2017 року (період великого молока) заготівельних цін на молоко коров'яче незбиране від населення для промислової переробки з 6,00 грн./кг до 4,00 грн./кг (33,3%) за відсутності відповідного економічно обґрунтованого перерахунку оптово-відпускних цін на готову молочну продукцію, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 1 частини 2 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем в межах окремих населених пунктів Володимир-Волинського, Горохівського, Іваничівського, Локачинського, Старовижівського та Турійського районів Волинської області, шляхом встановлення цін придбання та реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Рішенням господарського суду Волинської області від 02 травня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що як слідує з матеріалів справи № 18/17, Відповідачем було в повному обсязі проаналізовано господарську діяльність Позивача та було встановлено, що у липні-серпні 2017 року Позивач, без проведення збільшення розміру заготівельних цін на молочну сировину від населення, провів перерахунок оптово-відпускних цін на готову молочну продукцію у сторону збільшення до 22,7 %. Разом з тим, Відповідачем також було встановлено, що Позивач, в період "великого молока" у 2017 році, всупереч рекомендаціям від 07 березня 2017 року за №33 здійснив зниження мінімальних заготівельних цін на молоко коров'яче незбиране від населення в межах Волинської області на 33,3 %, що значно перевищує відсоток зниження даної ціни у 2015-2016 роках. При цьому, в рішенні вказано, що економічного обґрунтування зниження заготівельних цін від населення Позивачем не надано та відповідного, економічно обґрунтованого перерахунку оптово-відпускних цін на готову молочну продукцію не проведено. З огляду на що, Відповідачем було встановлено, що дії Позивача щодо встановлення та застосування заготівельних цін на молоко коров'яче незбиране для промислової переробки від населення на рівні 4,0 грн/кг (зниження до 33,3%) є економічно необґрунтованим та свідчать про ущемлення інтересів споживачів.

Відтак, з урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції в оспорюваному рішенні дійшов висновку, що вимоги Позивача про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відповідача у зв'язку з порушенням ним норм права не є такими, що ґрунтуються на вимогах законодавства України, а саме вимог статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а тому не підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з винесеним місцевим господарським судом рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що місцевий господарський суд, як вважає Позивач, належним чином не з'ясував та не дав належної правової оцінки питанню щодо наявності чи відсутності самого порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, шляхом встановлення таких цін придбання товару, які не можливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, через зниження закупівельних цін на молоко для промислової переробки у населення, за яке притягнуто Позивача.

Водночас, у даній апеляційній скарзі Позивач також зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що в усіх населених пунктах Волинської області, де Позивач проводить закупівлю молока у населених пунктах (у тих, що вказані у рішенні Відповідача і тих, що не вказані у такому рішенні), ціни були аналогічними і змінювались однаково. Крім того, як зазначає Позивач, судом першої інстанції також не враховано, що Відповідачем визначено територіальні межі ринку з порушенням приписів Методики, оскільки відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 Методики, територіальні межі ринку визначаються з урахуванням того, що саме споживачеві (в даному випадку Позивачу) неможливо або не вигідно придбавати товар, за установленої мінімальної території. Однак, як вказує Позивач, у рішенні №24 зазначено, що Відповідачем здійснено дослідження ринку заготівлі молока для промислової переробки від населення за результатами діяльності протягом січня-серпня 2017 року в межах окремих населених пунктів Володимир-Волинського, Горохівського, Іваничівського, Локачинського, Старовижівського та Турійського районів Волинської області. Як зазначає Позивач у даній апеляційній скарзі, такі територіальні межі ринків визначено з урахуванням того, що пропозиція товару на ринку молока коров'ячого незбираного для промислової переробки, що закуповується у населення, на відміну від попиту, не має здатності до переміщення за межі адміністративного населеного пункту заготівлі молока коров'ячого незбираного певного району, що обумовлено адміністративним бар'єром. При цьому, Позивач вказує на наявність довідки, виданої Державною службою ветеринарної медицини на реалізацію молока в певному населеному пункті.

Разом з тим, як вважає Позивач, посилання Відповідача на те, що протягом зазначеного в рішення №24 періоду, відбулося значне зниження закупівельних цін на молоко для промислової переробки в територіальних межах досліджуваного ринку не може братися до уваги, оскільки змістом підпункту 7.3 пункту 7 Методики, такої підстави для обмеження часових меж ринку не передбачено.

Водночас, на переконання Позивача, судом першої інстанції не встановлено, що Позивач надавав Відповідачеві динаміку закупівельних цін на молоко коров'яче незбиране від населення та від сільгоспвиробників за січень-серпень 2017 року (помісячно) в розрізах населених пунктів Волинської області та пояснення, з яких вбачається, що він закуповував молоко і в населених пунктах Володимир-Волинського, Горохівського, Іваничівського, Локачівського, Старовижівського, Турійського (крім зазначених у рішенні Відповідача, що не відображено Відповідачем у його оскарженому рішенні).

Окрім того, як вважає Позивач, в оспорюваному рішенні №24 Відповідачем не наведений аналіз обсягу заготівлі молока іншими молокопереробними підприємствами, у зв'язку з чим висновок про те, що Позивач за результатами діяльності і на час перевірки займав монопольне (домінуюче) становище на ринку молока, є безпідставним.

Крім того, як вважає Позивач, твердження Відповідача про те, що дії Позивача на ринку заготівлі молока коров'ячого незбираного для промислової переробки від населення в сезон "великого молока" у 2017 році могли призвести до ущемлення інтересів населення - здавачів молоканезбираного для промислової переробки, шляхом встановлення закупівельних цін на молоко від населення на рівні 4,0 грн./кг в межах окремих населених пунктів Володимир- Волинського, Горохівського, Іваничівського, Локачинського, Старовижівського та Турійського районів Волинської області, при відсутності проведення відповідного економічно обґрунтованого перерахунку оптово-відпускних цін на готову молочну продукцію, є недоведеними. Разом з тим, Позивач вказує, що Відповідачем не були враховані певні фактори, які зумовили встановлення Позивачем відповідних цін у населених пунктах. На переконання Позивача, встановлення різних закупівельних цін на молоко в межах одного району, області, не можна вважати порушенням Закону "Про захист економічної конкуренції", оскільки встановлюючи однакові ціни, наступають певні негативні наслідки для підприємства.

Суд констатує, що автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/46/18 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 30 травня 2018 року в справі № 903/46/18, у зв'язку з перебуванням на лікарняному (судді- члена колегії) Філіпової Т.Л. та відповідно до пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 903/46/18.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий склад, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В..

Ухвалою суду від 30 травня 2018 року (том 2; а.с. 6), дану справу було прийнято до провадження у новому складі суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 30 травня 2018 року, Відповідач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 40-47), в якому Відповідач, зокрема вказав, що за змістом приписів статті 12 закону України "Про захист економічної конкуренції", суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції. Проте, як вказує Відповідач, Позивач під час розгляду справи №18-17 не надав жодних належних належних та допустимих доказів про те, що він зазнає значної конкуренції.

Крім того, Відповідач у даному відзиві вказав і щодо того, що у резолютивній частині рішення Відповідача №24 було допущено описку, яку, відповідно до частини 2 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" було виправлено розпорядженням адміністративної колегії Відповідача від 04 травня 2018 року за №4-рк, яке, в свою чергу, було направлено Позивачу листом від 14 травня 2018 року за №26/1.34-469.

Водночас, Відповідач також звернув увагу апеляційного суду і на те, зі змісту оскаржуваного рішення Відповідача №24 вбачається, що Позивач в період "великого молока" у 2017 році, наростивши обсяги заготівлі молока коров'ячого незбираного для промислової переробки від населення (до 3.3 рази в межах Волинської області), здійснив значне зниження заготівельних цін на молочну сировину (до 33.3%) та не провів відповідного економічно-обгрунтованого перерахунку оптово-відпускних цін на готову молочну продукцію. Такі дії, як вказав Відповідач у своєму рішенні №24, могли призвести до ущемлення інтересів споживачів, а саме сільського населення - знизивши заготівельні ціни на молочну сировину та населення, яке є споживачем готової молочної продукції. Крім того, Відповідач також зазначив, що в оскаржуваному рішенні Відповідача №24 вказано регіональні ринки, на яких частка Позивача рівна 100%, що, на переконання Відповідача, є ознакою ринкової влади.

Разом з тим, в даному відзиві Відповідач вказав і про те, що під час дослідження ринків молока коров'ячого незбираного для промислової переробки, Відповідачем було запропоновано Позивачу надати інформацію щодо вартості доставки 1 тонни молочної сировини від населення, з наведенням відповідних розрахунків. В свою чергу, як вказує Відповідач, Позивачем було подано відповідний розрахунок, згідно якого витрати на доставку 1 тонни молока становили 1 031 грн 09 коп. та є однаковими для всіх населених пунктів 6 районів Волинської області.

Однак, як зазначає Відповідач, збільшення кількості рейсів поставки молочної сировини від населення Волинської області в період "великого молока" у 2017 році, загальний пробіг за маршрутом, середній обсяг доставки за один рейс, не може призвести до закладення більших транспортно-заготівельних витрат (інших витрат), у розрахунку вартості готової молочної продукції, протягом цього ж періоду, а лише (на переконання Відповідача) на кількість виготовлення готової молочної продукції.

Дане, як вважає Відповідач, спростовує твердження Позивача про значний розмір витрат на доставку молока по районах Волинської області та не врахування зазначеної обставини при прийнятті рішення Відповідача №24.

Водночас, разом з відзивом на апеляційну скаргу, Відповідачем було подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (том 2; а.с. 49), а саме: копії вимоги Відповідача від 13 вересня 2017 року за №21/1.26-1173 та витяг з листа Позивача від 28 вересня 2017 року за №1034. Дані докази, як обгрунтовує Відповідач, спростовують твердження Позивача щодо формування ціни закупівлі молока, залежно від витрат на доставку молочної сировини. Дані докази долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 14 червня 2018 року (том 2; а.с. 66), з підстав, висвітлених в ній, клопотання Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції було задоволено, розгляд даної справи було призначено на 01 серпня 2018 року на 14:00 год. в режимі відкоеонференції, з дорученням забезпечити її проведення господарському суду Волинської області.

05 липня 2018 року на поштову адресу суду від Позивача надійшло заперечення проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 71-73), в якому Позивач, зокрема зазначив, що в результаті виправлення описки Відповідачем в резолютивній частині рішення №24, внаслідок таких змін рішення №24 (на переконання Позивача) змінюється суттєво, оскільки до його змісту вноситься одна з основних ознак відповідальності - ринок товарів, робіт чи послуг, на якому здійснював діяльність суб'єкт господарювання. Крім того, як вважає Позивач, такі зміни були внесені Відповідачем вже після завершення розгляду даної справи в суді першої інстанції, а тому не могли бути враховані під час прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, що (на думку Позивача) ставить під сумнів його законність та обгрунтованість.

Крім того, у даному запереченні Позивач також вказав, що зі змісту рішення Відповідача №24 не вбачається проведення, встановлення та дослідження бар'єрів вступу та виходу з ринку інших суб'єктів господарювання. Водночас, як вважає Позивач, у спірному рішенні Відповідача №24 також відсутні згадки про проведення досліджень та висвітлення їх у Звіті про результати аналізу та дослідження.

З огляду на викладене вище, Позивач вважає, що всупереч вимогам частини 1 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Відповідачем належним чином не проведено та не досліджено наявність чи відсутність бар'єрів для вступу чи виходу з ринку для інших суб'єктів господарювання, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Також 16 липня 2018 року від Позивача надійшло заперечення на клопотання Відповідача про долучення додаткових доказів (том 2; а.с. 78-79), яке Позивач обгрунтовує тим, що як вбачається зі змісту рішення Відповідача №24, Відповідачем не було проведено дослідження щодо формування цін на закупівлю молока, з урахуванням витрат на доставку, про що Позивачем наголошувалось як у позовній заяві так і у відповіді на відзив Відповідача. Разом з тим, як вважає Позивач, Відповідач мав реальну можливість подати до місцевого господарського суду додаткові докази, з огляду на відсутність будь-яких об'єктивних обставин, які перешкоджали б їх подати.

30 липня 2018 року від представника Позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (том 2; а.с. 82), з огляду на перебування уповноваженого представника Позивача в щорічній відпустці.

Суд констатує, що 30 липня 2018 року на поштову адресу суду від Відповідача надійшли заперечення (том 2; а.с. 86), в яких, зокрема, Відповідач вказав, що виправлення описки в рішенні №24 щодо назви ринку була виправлена з власної ініціативи Відповідача та, на переконання Відповідача, жодним чином не призвела до зміни змісту рішення №24. Крім того, як вважає Відповідач, виправлення вищевказаної описки жодним чином не ставить під сумнів законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у даній справі, оскільки (на думку Відповідача) воно ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин щодо дослідження діяльності Відповідача та з урахуванням документальних доказів, які наявні в матеріалах справи.

Водночас, в поданих запереченнях Відповідач також зазначив і щодо того, що під час розгляду справи №18-17, Відповідачем було здійснено дослідження регіональних ринків заготівлі молока коров'ячого незбираного, для промислової переробки від населення (в межах Волинської області), з дотриманням вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Дане, на думку Відповідача, свідчить що перед прийняттям рішення №24 Відповідачем було з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, в тому числі здійснено всі етапи дослідження ринку, згідно з вимогами вищезазначеної Методики.

У зв'язку із перебуванням у щорічній основній відпустці судді (члена колегії) Мельника О.В., за наслідками повторної автоматизованої заміни складу колегії суддів, було визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В..

З огляду на вищевказане, ухвалою суду від 01 серпня 2018 року (том 2; а.с. 95) апеляційну скаргу Позивача було прийнято до провадження у новому складі суду.

Водночас, ухвалою суду від 01 серпня 2018 року, з підстав, вказаних в ній, клопотання Позивача про відкладення розгляду даної справи було задоволено та відкладено її розгляд на 19 вересня 2018 року на 14:10 год. в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні від 19 вересня 2018 року (в режимі відеоконференції) представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі та своїх запереченнях на відзив Відповідача, з підстав, вказаних в них, просить апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

В судових засіданнях від 01 серпня 2018 року та від 19 вересня 2018 року (в режимі відеоконференції) представники Відповідача заперечили щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, вважають її безпідставною та необгрунтованою, а тому просять відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду просять залишити без змін.

Заслухавши уповноважених представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи, апеляційної скарги, відзиву та заперечень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, предметом спору згідно заявленої Позивачем вимоги, є визнання недійсним та скасування рішення Відповідача за № 24 у справі № 18/17 Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу (а.с.17-40).

Зі змісту вказаного рішення слідує, що органи Антимонопольного комітету з метою виконання покладених на них завдань здійснюють постійний контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції суб'єктами господарювання, що діють на регіональних ринках заготівлі молока коров'ячого незбираного для промислової переробки від особистих підсобних господарств населення і сільськогосподарських підприємств та проводять дослідження і аналіз цінової ситуації, яка склалася на зазначеному ринку в межах Волинської області; підставою перевірки є звернення Володимир-Волинської районної державної адміністрації, народних депутатів, доручення в.о.голови Антимонопольного комітету України від 20 червня 2017 року за №1/15/8, щодо цінової ситуації на ринку заготівлі молока для промислової переробки від населення, з врахуванням того, що за період з лютого 2017 року до травня 2017 року молокопереробні підприємства поетапно знизили ціну на молочну сировину з 6,00 грн./кг до 4,00 грн./кг; згідно наявної в тервідділенні інформації найбільшими суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність на ринку заготівлі молока коров'ячого незбираного для промислової переробки від населення та сільськогосподарських підприємств на території Волинської області є: ТзОВ Рожищенський сирзавод , Позивач, ПАТ Дубномолоко , ТзОВ Шацький молокозавод , ТзОВ Молочна компанія Галичина , ТзОВ Укрмолпродукт , ПП Чортківмолоко .

Водночас, Відповідач у рішенні №24 вказав, що:

- відповідно до статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Позивач, за результатами діяльності протягом січня - серпня 2017 року займав монопольне (домінуюче) становище з часткою 100 % та частками, що перевищують 35 % у відповідних територіальних межах населених пунктів, зазначених на аркуші 22 рішення;

- визнано, що дії Позивача, які полягали в необґрунтованому, поетапному зниженні у квітні - серпні 2017 року (період "великого молока") заготівельних цін на молоко коров'яче незбиране, для промислової переробки від населення з 6,00 грн/кг до 4,00 грн/кг (33,3%) за відсутності відповідного, економічно обґрунтованого перерахунку оптово-відпускних цін на готову молочну продукцію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем в межах окремих населених пунктів Володимир-Волинського, Горохівського, Іваничівського, Локачинського, Старовижівського та Турійського районів Волинської області шляхом встановлення таких цін придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- відповідно до частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладено на Позивача штраф у розмірі 20 000 грн, за порушення, вказане в пункті 2 резолютивної частини рішення.

Як на підстави для визнання недійсним рішення Відповідача №24, Позивач посилається на те, що Відповідачем неправомірно, з порушенням Методики, було визначено, що Позивач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку заготівлі молока, для промислової переробки та відсутністю порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності; не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 40 ГК України: державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

За приписами статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

Статтями 7 та 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що антимонопольні органи мають повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку.

Водночас, згідно частини 2 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", до повноважень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів, належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;

- проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого) суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень).

За змістом статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (надалі-Закон), економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно частин 1 та 2 статті 12 Закону: суб'єкт господарювання займає манопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції, внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин; монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

За приписами пункту 2 статті 50 Закону, зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною 1 статті 13 Закону встановлено, що: зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 13 Закону, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Разом з тим, частиною 1 статті 48 Закону визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.

Діяльність на ринку молока регулюється Законом України "Про молоко та молочні продукти", Законом України "Про ветеринарну медицину", ДСТУ 3662:2015 "Молоко- сировина коров'яче. Технічні умови" , ветеринарними та санітарними вимогами до пунктів закупівлі молока від тварин, що утримуються в особистих підсобних господарствах населення.

Зазначені нормативні акти регулюють діяльність на ринку заготівлі молока переробними підприємствами та його переробку у молочні продукти і їх норми повинні бути враховані при перевірці Позивача за результатами розгляду якої було прийнято оспорюване рішення.

Разом з тим, визначення меж товарного ринку здійснюється антимонопольними органами відповідно до Методики, яка передбачає здійснення певної дискреції (свободи розсуду) при формулюванні товарних, часових, територіальних меж ринку.

Пункт 10.1 Методики визначає порядок установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання та включає такі дії, зокрема:

- спростування (при потребі) доводів відповідача (відповідачів), щодо відсутності монопольного (домінуючого) становища на ринку.

- визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання, частка якого на ринку перевищує 35 відсотків, кожного з кількох (п'яти, чотирьох, трьох або двох) суб'єктів господарювання, яким належать найбільші частки на ринку, що у сукупності перевищують відповідно 70 або 50 відсотків.

Відповідно до пункту 10.2.1 Методики монопольним (домінуючим) становищем суб'єкта господарювання визнається становище, коли частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що: має конкурента(ів) на ринку; зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, (сутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин).

Проте, як встановлено судом, Позивач не надав жодних належних та допустимихдоказів про те, що він зазнає значної конкуренції і не займає монопольне становище у відповідних територіальних межах населених пунктів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики, однак не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Однак, колегія апеляційного господарського суду не може погодитись з висновком Відповідача, викладеному у рішенні №24, про те, що дії Позивача щодо встановлення та застосування заготівельних цін на молоко коров'яче незбиране, для промислової переробки від населення, на рівні 4, 0 грн/кг (зниження до 33.3 %) є економічно необгрунтованим та свідчать про ущемлення інтересів споживачів, з огляду на наступне.

У відповідності до частини 1 статті 19 ГК України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Частиною 3 статті 19 ГК України встановлюється, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

* цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

* монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства.

Крім того, згідно частин 1 та 2 статті 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення", суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни; ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Водночас, приписами статті 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення", державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін; зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Статтею 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення" суб'єктам господарювання надаються гарантії під час державного регулювання цін, а саме: Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Враховуючи те, що закупівельні ціни на придбання молока не є державно- врегульованими, таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що закупівельну ціну Позивач має право встановлювати самостійно, виходячи з потреб та економічної доцільності придбання (вільні ціни).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами частини 1 статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини. які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд апеляційної інстанції також не погоджується із твердженням Відповідача, про наявність економічних та адміністративних бар'єрів вступу та виходу з ринку інших суб'єктів господарювання, з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявна відповідь Іваничівської районної державної лікарні ветеринарної медицини від 11 жовтня 2017 року за №82 (том 1; а.с. 81), з якої слідує, що населенню дозволено реалізовувати молоко в сусідні населені пункти, за наявності довідки про благополуччя населеного пункту та ветеринарного свідоцтва (форма №2), а також населення може реалізовувати у вільний продаж на ринках, за наявності довідки про благополуччя, товарно-транспортної накладної, висновку із зазначенням показників якості молока.

Порядок отримання довідок регламентується Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", Законом України "Про ветеринарну медицину" та Порядком видачі ветеринарних документів, затвердженого постановою КМУ №857 від 21 листопада 2013 року.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 3 Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", дозвільна система є прозорою та доступною для фізичних осіб, підприємств, установ, організацій, під час видачі документів дозвільного характеру.

Апеляційний суд констатує, що безперешкодне отримання населенням та суб'єктами господарювання ветеринарних документів для купівлі-продажу молока підтверджується наявним в матеріалах справи листом Радивилівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби у Рівненській області за №28-01-19/122 від 21 лютого 2018 року (том 1; а.с. 127).

Крім того, зі змісту рішення №24 не вбачається, що Відповідачем було проведено встановлення та дослідження вказаних вище бар'єрів вступу та виходу з ринку інших суб'єктів господарювання.

Проаналізувавши відносини, які склалися між Позивачем та населенням в межах окремих населених пунктів Володимир-Волинського, Горохівського, Іваничівського, Локачинського, Старовижівського та Турійського районів Волинської області, проаналізувавши господарську діяльність Позивача щодо закупівлі молочної сировини на території Волинської області, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з урахуванням вищевказаних норм ЦК України, Позивач та населення Волинської області (збувачами) постійно вступають в цивільні відносини.

Водночас, як вже вказано вище, сторони є вільними в укладенні договору, а цивільні відносини будуються на принципах свободи договору, свободи підприємницької діяльності, яа не заборонена законом, справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на зазначене, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що якби населення Волинської області (збувачі) не було згідне з ціновою політикою Позивача щодо закупівлі молочної сировини, то воно не позбавлено можливості реалізовувати свою продукцію іншим суб'єктам господарської діяльності (ще й за умови, що судом вже встановлено вище про відсутність бар'єрів вступу та виходу з ринку інших суб'єктів господарювання).

Судом не встановлено, а Відповідачем не доведено вчинення Позивачем дій до примушення населення Володимир-Волинського, Горохівського, Іваничівського, Локачинського, Старовижівського та Турійського районів Волинської області до вступу з ним у цивільно-правові відносини.

Неврахування вищенаведеного, призвело до приходу місцевим господарським судом до помилкових (неправильних) висновків.

Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та відповідно, задовольняє апеляційну скаргу Позивача.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" на рішення господарського суду Волинської області від 02 травня 2018 року у справі №903/46/18 - задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 02 травня 2018 року у справі №903/46/18 - скасувати.

3. Прийняти нове, яким позов задоволити повністю.

4. Визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 листопада 2017 року №24 у справі №18-17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

5. Стягнути з Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (43021, м. Луцьк, вул. Винниченка, 67; код. 20120930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" (35541, Рівненська область, Радивилівський район, с. Крупець, вул. Старики, 58Б; код 31259168) витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви в розмірі 1 762 грн та витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 2 643 грн.

6. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8 . Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

9. Справу №903/46/18 повернути до господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.