Рішення

від 18.09.2018 по справі 807/643/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 вересня 2018 рокум. Ужгород№ 807/643/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (вул. Панькевича, буд. 7, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, РНОКПП - НОМЕР_1) до Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості (вул. 900-річчя Хуста, буд. 25, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, код ЄДРПОУ - 42175955) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

04липня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Хустської міськрайонної філії Закарпатського центру зайнятості (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення від 23 травня 2018 року Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості у відмові в наданні статусу безробітної ОСОБА_1; 2) зобов'язати Хустську міськрайонну філію Закарпатського обласного центру зайнятості надати ОСОБА_1 статус безробітної з дати звернення, а саме з 23 травня 2018 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк п'ять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали позивачем усунуто недоліки позовної заяви в строк та спосіб, встановлений судом, а саме до суду 16 липня 2018 року надійшла заява щодо усунення недоліків позовної заяви та додаток - оригінал квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою судді від 19 липня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - п'ятнадцять днів з дня вручення йому копії даної ухвали суду та роз'яснено сторонам, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З відзиву на позовну заяву від 06 серпня 2018 року вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає, проти задоволення таких заперечує, вважає, що правочин, вчинений фізичною особою-роботодавцем, щодо внесення відомостей до трудової книжки ОСОБА_1 про припинення трудових правовідносин - є недійсним у зв'язку із порушенням положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а також порушенням Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю. Тобто, фактично трудовий договір, укладений між позивачем та фізичною особою, є діючим. На підставі вищенаведеного відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

09 серпня 2018 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, зі змісту якої вбачається, що оскільки правові відносини у сфері трудових договорів регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а ст. ст. 36, 38, 40, які стосуються розірвання трудових договорів, не містять норми щодо реєстрації та зняття з реєстрації трудових договорів, факт зайнятості ОСОБА_1 на підставі розірваного, але не знятого з реєстрації трудового договору, нічим не підтверджено. Крім того, позивач зауважує, що відповідач має право користуватися відомостями Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, з якого вбачається, що факт зайнятості ОСОБА_1 на час звернення до відповідача був відсутній. На підставі вищенаведеного просить позов задовольнити.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що 23 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості із заявою про реєстрацію її безробітною.

23 травня 2018 року відповідачем прийнято рішення про відмову у реєстрації безробітною у зв'язку з виявленням факту зайнятості, а саме - у зв'язку із встановленням факту наявності діючого трудового договору між ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 Даний договір 01 жовтня 2002 року було зареєстровано у Хустському міськрайонному центрі зайнятості, - відповідно до ст. 24-1 КЗпП України, яка передбачала обов'язок фізичної особи або уповноваженої нею особи у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці від 28 грудня 2014 року зазначену вище статтю 24-1 виключено із КЗпП України. Однак, на трудові договори, укладені до 01 січня 2015 року, дане положення не поширюється.

По справі встановлено, що трудовий договір між ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 було розірвано 01 лютого 2014 року, факт чого підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивачки. При цьому, фізична особа ОСОБА_2 не зареєстрував розірвання даного трудового договору у Хустському міськрайонному центрі зайнятості.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначені Законом України від 05 липня 2012 року Про зайнятість населення .

За змістом статті 1 названого Закону, зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно; безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 3 вказаного Закону кожен має право на вільно обрану зайнятість. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

В силу положень частини першої статті 4 цього Закону до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Відповідно до пункту першого статті 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до статті 4 Закону України Про зайнятість населення , зокрема до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

У свою чергу, як визначено частиною першою статті 43 згаданого Закону, статусу безробітного може набути:

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю";

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

А відповідно до частини другої цієї статті, статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаних положень Закону України Про зайнятість населення постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу.

Згідно з пунктом 5 Порядку статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України Про зайнятість населення, з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до статті 46 зазначеного Закону.

Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного (пункт 6 Порядку ).

Згідно з пунктом 7 Порядку підставами для відмови у наданні статусу безробітного є:

1) відсутність на дату звернення до центру зайнятості документів, зазначених у пунктах 3 і 4 цього Порядку;

2) встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення роботодавця про працевлаштування особи;

3) подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у частині першій статті 43 Закону України "Про зайнятість населення";

4) письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи;

5) невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про відмову у працевлаштуванні відповідно до виданого центром зайнятості направлення на працевлаштування;

6) неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців дев'ятнадцятого - двадцять першого підпункту 1 пункту 37 цього Порядку.

Рішення центру зайнятості про відмову у наданні статусу безробітного може бути оскаржене в установленому законодавством порядку (пункт 9 Порядку).

Так, у спірних відносинах відповідач посилався на положення підпункту 2 пункту 7 Порядку, а саме - встановлення факту зайнятості позивача.

Підтвердженням цього факту відповідач вважає, крім відсутності факту зняття трудового договору між позивачкою та фізичною особою ОСОБА_2 з реєстрації у державній службі зайнятості, також і порушення п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідно до якого трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Зазначені в абзаці першому цього пункту фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Під час прийняття на роботу вноситься запис: Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості), при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: трудовий договір (номер), зареєстрований (дата) ), а при звільненні - запис: Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України) , при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата) .

Унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, незалежно від місця реєстрації трудового договору, і засвідчуються його печаткою.

По справі встановлено, що при звільненні позивачки фізичною особою ОСОБА_2 дійсно не заповнено графу 4 із зазначенням дати зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості.

Разом з тим, саме КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Глава ІІІ зазначеного Кодексу регулює правові відносини між працівником та роботодавцем на підставі укладених трудових договорів, зокрема, підстави припинення та розірвання таких договорів. При цьому, норми статей 36, 38, 40 Кодексу, що стосуються розірвання трудових договорів, не містять норми щодо реєстрації та зняття з реєстрації трудових договорів.

Відповідно до п. 3 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 198 від 20 березня 2013 року, реєстрація безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні (далі - реєстрація), проводиться центром зайнятості незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.

Під час проведення реєстрації працівник центру зайнятості заповнює в Єдиній інформаційно-аналітичній системі державної служби зайнятості персональну картку, в якій зазначаються персональні дані безробітного (прізвище, ім'я та по батькові, зареєстроване місце проживання чи перебування, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності згідно із частиною першою статті 4 Закону України Про зайнятість населення , підстава для припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально. Форма персональної картки та додатки до неї затверджуються Мінсоцполітики.

Обробка персональних даних безробітних здійснюється центром зайнятості відповідно до закону.

Реєстрація проводиться за умови пред'явлення паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, облікової картки платника податків, трудової книжки (цивільно-правового договору чи документа, який підтверджує період зайнятості), а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні до відповідача надано всі необхідні документи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язок доказування правомірності своїх дій та рішень в адміністративних справах покладається на суб'єкта владних повноважень, який подає докази та обґрунтування правомірності своїх рішень та дій у судах першої та апеляційної інстанцій.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зокрема, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач зобов`язаний був з'ясувати, зокрема, шляхом отримання відомостей з Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування (з якого вбачається, що факт зайнятості ОСОБА_1 на час звернення до відповідача був відсутній) з метою довести недійсність припинення трудового договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Суд зазначає, що, хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Відповідно до пункту 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України (№ 387/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом ; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Суд вважає, що відповідач у справі не довів правомірність та обґрунтованість спірного рішення, не надавши суду належні, достовірні та достатні докази відсутності підстав для надання позивачу статусу безробітного у зв'язку з віднесенням до зайнятого населення.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку, що заявлений позов слід задовольнити частково, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення від 23 травня 2018 року Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості у відмові в наданні статусу безробітної ОСОБА_1; зобов'язати Хустську міськрайонну філію Закарпатського обласного центру зайнятості повторно розглянути заяву В.О. про надання статусу безробітної з дати звернення, а саме - з 23 травня 2018 року, - з урахуванням висновків суду.

Також з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений останньою судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 241- 246, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (вул. Панькевича, буд. 7, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, РНОКПП - НОМЕР_1) до Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості (вул. 900-річчя Хуста, буд. 25, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, код ЄДРПОУ - 42175955) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення від 23 травня 2018 року Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості у відмові в наданні статусу безробітної ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Хустську міськрайонну філію Закарпатського обласного центру зайнятості повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання статусу безробітної з дати звернення, а саме - з 23 травня 2018 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості (вул. 900-річчя Хуста, буд. 25, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, код ЄДРПОУ - 42175955) на користь ОСОБА_1 (вул. Панькевича, буд. 7, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, РНОКПП - НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 704,80 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяОСОБА_4