Постанова

від 18.09.2018 по справі 825/1433/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2018 року

Київ

справа №825/1433/14

касаційне провадження №К/9901/5512/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Атіква на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 (суддя Скалозуб Ю.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді: Гром Л.М., Міщук М.С.) у справі № 825/1433/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Атіква до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Атіква звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (правонаступником якої є Чернігівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернігівській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.12.2013 №0005722200.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 28.05.2014 позовні вимоги залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11.12.2014 залишив постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю Атіква звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 12, 203, 215 Цивільного кодексу України, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, статей 71, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не взяли до уваги докази позивача на підтвердження реального здійснення операцій з контрагентами, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Атіква з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за липень 2013 року у складі податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю ДОРСЕТ та Одеською залізницею, за результатами якої складено акт від 21.11.2013 №769/22/32736727.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового Кодексу України у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариством з обмеженою відповідальністю ДОРСЕТ ремонтно-будівельних робіт резервуарів на нафтобазі на підставі договору підряду від 12.06.2013 №12/06.

Неправомірність формування позивачем податкового кредиту за вказаними операціями податковий орган пов'язує, зокрема, з відсутністю доказів щодо проведення розрахунків між сторонами договору підряду. Крім того, відповідач посилався на висновки позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ДОРСЕТ за липень 2013 року, згідно з якими операції вказаного контрагента позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю ФЬОСТМАРІН не підтверджується з урахуванням реального часу, місцезнаходження майна, наявності виробничих та трудових ресурсів тощо.

За результатами вказаної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2013 №0005722200 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 247500грн., в тому числі: за основним платежем - в сумі 165000грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 82500грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що господарські операції позивача є штучним створенням документообігу з метою імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно достатті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю ДОРСЕТ не мали реального характеру з огляду на непідтвердження достатніми доказами, відсутністю усієї первинної документації, що передбачена укладеними договорами, відсутності необхідних умов для відповідної господарської діяльності.

Так, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ДОРСЕТ укладено договір підряду від 12.06.2013 №12/06, згідно з умовами якого контрагент позивача зобов'язувався виконати ремонтно-будівельні роботи резервуарів на нафтобазі, яку позивач на підставі договору оренди від 01.03.2012 №013/12-Ор передав у тимчасове користування орендарю - Товариству з обмеженою відповідальністю Ватра-Тер .

Згідно зі змістом пункту 6.2.1 договору оренди від 01.03.2012 №013/12-Ор обов'язок зі здійснення капітального та поточного ремонту резервуарів на нафтобазі покладено саме на орендаря, а не на орендодавця, у зв'язку з чим судами попередніх інстанцій обґрунтовано поставлено під сумнів придбання таких робіт позивачем.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивача на здійснення ремонтно-будівельних робіт на нафтобазі Товариством з обмеженою відповідальністю Гамастрой на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю ДОРСЕТ договору субпідряду від 19.06.2013 №13-12/06.

Так, судами встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю Гамастрой відсутній відповідний дозвільний документ на здійснення таких робіт.

Крім того, згідно з пунктом 4.3 договору підряду від 12.06.2013 №12/06 замовник (позивач) здійснює оплату за виконані роботи протягом 90 (дев'яносто) банківських днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт на підставі акту приймання-передачі виконаних робіт, який складається з урахуванням фактично виконаних Підрядником (ТОВ ДОРСЕТ ) обсягів робіт та підписується Сторонами.

Враховуючи встановлений судами факт підписання акта приймання-передачі виконаних робіт 31.07.2013, то надані позивачем у підтвердження здійснення розрахунків платіжні доручення від 25.04.2014 №40 та №41 та банківська виписка від 25.04.2014, судами правильно оцінені як такі, що не підтверджують виконання умов договору. При цьому, судами не встановлено обставин щодо наявності між сторонами договору підряду спору чи претензій щодо несвоєчасності виконання розрахунків.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Атіква без задоволення, а оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 , 349 , 350 , 355 , 356 , 359 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Атіква залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 у справі №825/1433/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Р.Ф. Ханова В.В.Хохуляк