Постанова

від 18.09.2018 по справі 826/19814/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/19814/13-а Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Файдюка В.В.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Діамантбанк до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.12.2013 за № 0000744320.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у 2010-2011 роках він дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ Транспорт - Експрес за договорами лізингу, які мали реальний характер та за якими було отримано послуги використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Також позивач посилався на те, що в період в який у нього були фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ Транспорт - Експрес , директором та засновником вказаного товариства був ОСОБА_3, а не ОСОБА_4, на протокол допиту якого посилається відповідач, як на підтвердження фіктивної діяльності ТОВ Транспорт - Експрес .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000744320 від 04.12.2013 (а.с. 46-51, 78-80 Том II).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року - скасовано, справу № 826/19814/13 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва (а.с. 112-117 Том II).

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що засновник та директор контрагента ТОВ Транспорт-Експрес ОСОБА_4 у кримінальному провадженні надав пояснення про непричетність його до ведення фінансово-господарської діяльності Товариства та повідомив про те, що він зареєстрував це товариство на початку 2008 року за грошову винагороду без мети ведення господарської діяльності.

Оскільки ТОВ Транспорт-Експрес зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Відтак, в силу вимог наведених норм податкові накладні, виписані від імені підприємства не уповноваженою або невстановленою особою, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно і посвідчувати факт придбання товарів. Наведена правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду України, що висловлені останнім у постанові від 05 березня 2012 року по справі №21-421а11.

При цьому, Вищий адміністративний суд України зазначив, що суди передніх інстанцій при вирішенні даного спору ці обставини не врахували, як і те, що відсутність на момент розгляду адміністративної справи вироку у кримінальній справі не може спростовувати викладені обставини відносно характеру діяльності товариства контрагента, укладених з ним угод, фактичного здійснення господарських операцій та оформлення відповідних первинних документів.

Після направлення справи на новий розгляд, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2018 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 04.12.2013 №0000744320.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що відповідно до протоколу допиту свідка від 31.05.2013 ОСОБА_4, останній повідомив, що ТОВ Транспорт - Експрес зареєстрував на своє ім'я за грошову винагороду та ніякої господарської діяльності не здійснював та фінансово - господарських документів від імені товариства не підписував.

Вказані підстави свідчать про те, що документи, виписані та підписані ТОВ Транспорт-Експрес в особі директора ОСОБА_4 жодним чином не можуть підтверджувати факт здійснення господарських операцій з ПАТ Діамантбанк , а дані документи, підписані в особі ОСОБА_4 не мають ніякої юридичної сили.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем до суду апеляційної інстанції не надано.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 22.10.2013 по 11.11.2013 Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства Діамантбанк з питань дотримання вимог цивільного, податкового та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати податків до бюджету при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ Транспорт-Експрес за період з 01.10.2010 по 31.01.2013.

За результатами перевірки складено Акт від 18.11.2013 № 45/43-20/233627-11, яким встановлено порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , пунктів 200.1, 200.2, 200.3, статті 200 Податкового кодексу України з урахуванням пункту 4.1 статті 4, підпункту 3.1.1 пункту 3 статті 3 Закону України Про податок на додану вартість , пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 558725 грн 04 коп. (а.с. 20-37 Том I).

04 грудня 2013 року на підставі вказаного Акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0000744320, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 948 009 грн 42 коп., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 75 971 грн 61 коп. (а.с. 17-18 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в ході судового розгляду справи встановлено реальність та товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ Транспорт - Експрес , як підписання та складання податкових накладених від імені останнього особою, яка не заперечує здійснення фінансово - господарської діяльності від імені товариства, відтак у позивача було право на формування податкового кредиту по операціях з ТОВ Транспорт - Експрес , що свідчить про обгрунтованість позовних вимог.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно зі підпунктом 7.2.6 Закону України Про податок на додану вартість податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Підпунктом 7.4.1, пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ Транспорт - Експрес за наступними договорами лізингу: договір лізингу № 379 від 16.08.2010; договір лізингу № 380 від 25.08.2010; договір лізингу № 381 від 27.08.2010; договір лізингу № 382 від 01.09.2010; договір лізингу № 386 від 22.09.2010 (а.с. 46-51 Том I).

Згідно умов вказаних договорів позивач передавав ТОВ Транспорт - Експрес у лізинг транспортні засоби, що належали позивачу на праві власності, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі Предметів лізингу.

У зв'язку з невиконанням ТОВ Транспорт - Експрес своїх зобов'язань за укладеними з позивачем договорами лізингу їх було розірвано у відповідності до угод, а саме: Угода від 01.08.2011 про розірвання договору лізингу №379 від 16.08.2010 та акту прийому - передачі предмета лізингу; Угода від 31.01.2011 про розірвання договору лізингу №380 від 25.08.2010 та акту прийому - передачі предмета лізингу; Угода від 31.01.2011 про розірвання договору лізингу №381 від 01.09.2010 та акту прийому - передачі предмета лізингу; Угода від 31.01.2011 про розірвання договору лізингу №382 від 01.09.2010 та акту прийому - передачі предмета лізингу; Угода від 05.01.2011 про розірвання договору лізингу №386 від 22.09.2010 та акта прийому - передачі предмета лізингу (а.с. 55-81 Том I).

Враховуючи розірвання договорів лізингу, укладених між позивачем та ТОВ Транспорт-Експрес та укладення актів прийому-передачі предмета лізингу, ТОВ Транспорт-Експрес виписало позивачу наступні податкові накладні: від 31.01.2011 на суму 400 707 грн 75 коп., в т.ч. ПДВ - 66 784 грн 63 коп., від 21.06.2011 на суму 457113 грн 96 коп., в т.ч. ПДВ - 76 185 грн 66 коп., від 01.08.2011 на суму 451 775 грн 84 коп. в т.ч. ПДВ - 75 295 грн 97 коп., від 31.01.2011 на суму 799139 грн 11 коп. в т.ч. ПДВ - 133 189 грн 85 коп., від 21.06.2011 на суму 446 041 грн 02 коп. в т.ч. ПДВ - 74340 грн 17 коп., від 01.08.2011 на суму 468 363 грн 91 коп., в т.ч. ПДВ - 78 060 грн 65 коп., від 31.01.2011 на суму 354 748 грн 17 коп. в т.ч. ПДВ - 59124 грн 70 коп. та від 05.01.2011 на суму 1 941 748 грн 59 коп. в т.ч. ПДВ - 323 624 грн 77 коп. (а.с. 66-68, 83, 102-103, 118, 131 Том I).

Так, з аналізу як договорів лізингу так іншої вказаної первинної документації вбачається, що від імені ТОВ Транспорт - Експрес уся документація підписувалась директором ОСОБА_3, який діяв на підставі Статуту, що підтверджується Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 16.08.2010, 25.08.2010, 27.08.2010, 01.09.2010, 22.10.2010, 01.08.2011, отриманих на дату укладення кожного з договорів лізингу та останнього Акту прийому-передачі (а.с. 132-143 Том I).

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій протоколу № 01/02 Загальних зборів Учасників ТОВ Транспорт-Експрес від 28.02.2008, Статуту ТОВ Транспорт-Експрес , затвердженого протоколом Загальних зборів Учасників ТОВ Транспорт-Експрес № 01/02 від 28.02.2008, з відміткою про державну реєстрацію юридичної особи 05.03.2008, номер запису 10741020000029134, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - ТОВ Транспорт-Експрес від 05.03.2008, серія А01 № 454145, довідки АА № 154803 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, довідки про взяття на облік платника податків Форми 4-ОПП від 11.03.2008 № 32592/29-107, повідомлення про взяття на облік юридичної особи/відокремленого підрозділу від 06.03.2008, страхового свідоцтва № 2607124372 (керівником позначений ОСОБА_3.), заяви від 12.06.2008 про відкриття поточного рахунку, підписана ОСОБА_3, опитувального листа про юридичну особу-резидента від 12.06.2008, підписаного ОСОБА_3, договору банківського рахунку № 08-06-12-000033 від 12.06.2008, підписана ОСОБА_3, додаткової угоди № 1 до Договору банківського рахунку № 08-06-12-000033 від 12.06.2008, підписана ОСОБА_3, заяви від 12.06.2008 про переведення рахунку ТОВ Транспорт-Експрес на інше відділення, підписана ОСОБА_3, заявки від 27.08.2010 на виклик спеціаліста по системі Клієнт-Банк , підписана ОСОБА_3 засновником та керівником ТОВ Транспорт-Експрес на момент його реєстрації та взяття на облік як платник податку на додану вартість, а також відкриття банківських рахунків був ОСОБА_3, а не ОСОБА_4 (а.с. 13-55 Том III).

Згідно протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що являвся засновником та керівником ТОВ Транспорт - Експрес з 2008 року до вересня 2011 року, у цей час здійснював діяльність від імені товариства, а у вересні 2011року продав товариство невідомій особі і цього часу не має жодного відношення до господарської діяльності товариства (а.с. 132-134 Том II).

Однак, відповідачем доказів на підтвердження факту того, що в період протягом якого позивач мав фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ Транспорт - Експрес директором, засновником чи бухгалтером вказаного товариства був ОСОБА_4, а не ОСОБА_3 суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості їх надання.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ТОВ Транспорт-Експрес не відобразило у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій, що свідчить про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Транспорт-Експрес .

При цьому, суд апеляційної інстанції критично відноситься до протоколу допиту ОСОБА_4 як засновника та директора контрагента ТОВ Транспорт-Експрес ОСОБА_4 у кримінальному провадженні (а.с. 130-131 Том II), оскільки на момент розгляду справи щодо такої посадової особи не було постановлено жодного вироку.

Вказані обставини не були спростовані відповідачем відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки позивачем надано до суду документи на підтвердження факту, що директором та засновником ТОВ Транспорт - Експрес на момент його реєстрації, взяття на облік як платника податку на додану вартість та фінансово - господарських взаємовідносин з позивачем був ОСОБА_3, який не заперечує здійснення від імені вказаного товариства господарської діяльності до вересня 2011 року, у той час, як відповідачем крім вказаного протоколу допиту ОСОБА_4 інших доказів та обґрунтувань на підтвердження того, що на момент реєстрації та здійснення взаємовідносин з позивачем директором та засновником ТОВ Транспорт - Експрес був ОСОБА_4 надано не було, відтак підстави вважати, що ОСОБА_4 у перевіряємий період мав будь-яке відношення до ТОВ Транспорт - Експрес відсутні.

Враховуючи викладене та той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ Транспорт - Експрес відповідачем надано не було, відтак господарські операції між позивачем та ТОВ Транспорт - Експрес мали реальний характер.

Колегія звертає увагу на те, що відповідно до ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарської діяльності ТОВ Транспорт - Експрес було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Окрім того, слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Відповідачем у апеляційній скарзі не наведено доводів, які б спростовували надані позивачем пояснення та докази, на наведено доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем витрат по дослідженим господарським операціям до складу податкового кредиту, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягає визнанню протиправними та скасуванню.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Л.О. Костюк

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено: 24 вересня 2018 року.