Рішення

від 19.09.2018 по справі 383/827/18

БОБРИНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 383/827/18

Номер провадження 2/383/347/18

ЗАОЧНЕ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Адаменко І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Одінцової Н.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області, в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу № 383/827/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг та Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг Плюс про захист прав споживача та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг та Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг Плюс , в якому просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №01865 від 24.07.2018 року, укладений між ним та ТОВ Максус Лізинг , стягнути з ТОВ Максус Лізинг Плюс на його користь безпідставно набуті кошти в розмірі 30000 грн. та три відсотки річних за час користування безпідставно набутими коштами в розмірі 54,24 грн., а також стягнути з ТОВ Максус Лізинг моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в мережі інтернет побачив оголошення про продаж міні трактора Zoomlion, вартістю 90000 грн. та в телефонному режимі дізнався про наявність даного транспортного засобу. 24 липня 2018 року він звернувся до відповідача ТОВ Максус Лізинг , де йому запропонували сплатити аванс за транспортний засіб в сумі 30000 грн., вказану суму він вніс на рахунок за реквізитами, які йому надав відповідач, після чого йому запропонували підписати договір з іншими надрукованими документами, посилаючись на те, що без підписання всіх заяв неможлива передача транспортного засобу. Транспортний засіб відповідач зобов'язався передати йому в день сплати авансу та підписання договору, однак в цей день транспортний засіб не прибув. Через декілька днів йому зателефонував представник відповідача ТОВ Максус Лізинг та повідомив, що не можуть надати транспортний засіб, оскільки на нього прострочені сертифікати та запропонували написати заяву про розірвання договору та повернення сплачених коштів, що він і зробив. Однак сплачені кошти йому повернуті не були. Вважає, що договір містить несправедливі умови, що порушують його права як споживача, а також договір нотаріально не посвідчений, а тому просить визнати його недійсним. Крім того, вказав, що кошти сумі 30000 грн., які він сплатив в рахунок авансового внеску за транспортний засіб, були набуті ТОВ Максус Лізинг Плюс без достатньої правової підстави, оскільки з товариством жодних договорів не укладав та переговорів не вів, та при сплаті коштів не звернув уваги на те, що перерахував їх на рахунок ТОВ Максус Лізинг Плюс . В зв'язку з чим просить стягнути зазначені кошти з відповідача ТОВ Максус Лізинг Плюс на його користь та три відсотки річних в розмірі 54,24 грн. за користування безпідставно набутими коштами. Також вважає, що внаслідок неправомірних дій ТОВ Максус Лізинг йому завдана моральна шкода, яка полягає в несправедливих умовах договору, ненаданням транспортного засобу за договором, введення в оману щодо сплати коштів на користь іншої особи, не поверненням сплачених коштів, що спричинило душевні страждання, погіршенні стану здоров'я, необхідністю зміни способу життя. Моральну шкоду оцінює в розмірі 5000 грн., яку просить стягнути з ТОВ Максус Лізинг на його користь.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15.08.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.48-49).

В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, не заперечив відносно винесення судом заочного рішення.

Представник відповідача ТОВ Максус Лізинг в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.76, 78), про причини неявки не повідомив. Заяв про можливість розгляду справи у його відсутність, відзиву на позов не надавав.

Представник відповідача ТОВ Максус Лізинг Плюс в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.75, 77), про причини неявки не повідомив. Заяв про можливість розгляду справи у його відсутність, відзиву на позов не надавав.

Згідно з ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача, який в наданій заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 липня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг укладено договір фінансового лізингу №01865, предметом якого є транспортний засіб міні трактор Zoomlion, вартістю 90000 грн. (а.с.16-23).

ОСОБА_1 24 липня 2018 року сплатив на рахунок ТОВ Максус Лізинг Плюс авансовий платіж за Договором в сумі 30000 грн., що підтверджується копією квитанції №4588/з8 від 24.07.2018 року (а.с.26).

Відповідно до п. 1.3 Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Пунктом 9.1 Договору передбачено сплата комісії за організацію договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Згідно з умовами Договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 25% від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному договорі та у Додатку №1 до даного договору (п.9.2).

Згідно з пунктом 12.1 Договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1 договору, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або його частини авансових платежів, а 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг .

Згідно із ч. 2 ст.1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів ).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч. 2 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів . Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним, що передбачено ч. 4 ст.18 цього Закону.

У оспорюваному договорі вказано, що лізингоодержувач має право розірвати даний Договір за власним бажанням, однак в такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається. Лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з лізингоодержувачем, в такому випадку, лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 10% від суми сплаченого авансового платежу. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає (п. 12.1, п. 12.2 Договору).

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень (п. 12.8, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено (п. 3.4 договору).

При цьому, у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 25% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоодержувач зобов'язаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені у новому додатку №1 до даного Договору, який сторони зобов'язані підписати на момент отримання предмету лізингу та який є його невід'ємною частиною (п. 9.4 договору).

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що пункти 12.1, 12.2, 12.8, 9.4 договору фінансового лізингу підпадають під несправедливі умови, встановлені п.4 ч.3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Вказаними нормами до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, зобов'язаний здійснення лізингоодержувача здійснювати одноразову доплату разі при зміні вартості предмета лізингу, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначені у вказаних пунктах умови договору є несправедливими в розумінні ст.18 Закону України Про захист прав споживачів .

Також, п.1.1 укладеного між сторонами договору не містить індивідуальних ознак транспортного засобу, тому цей пункт договору суперечить вимогам ч.1 ст. 3, ч.2 ст.6 Закону України Про фінансовий лізинг , ч.1 ст. 184, ч.1 ст.682, ч.1 ст.767 ЦК України, оскільки не містить суттєвих умов договору та надає можливість ТОВ Максус Лізинг в односторонньому порядку змінювати комплектність автомобіля, що є несправедливим відповідно до п.12 ч.3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів .

Крім того, укладаючи правочин, сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, взагалі не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Крім того, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини з приводу найму (оренди), то відповідно до ст.799 такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-5, 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено судом, укладений між сторонами спірний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було.

З урахуванням встановлених судом обставин, відсутності нотаріального посвідчення спірного договору, включення до нього несправедливих умов, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання договору фінансового лізингу недійсним підлягають задоволенню.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові від 19.10.2016 року у справі №6-1551цс16.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч. 1, 2 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи те, що спірний договір фінансового лізингу був укладений позивачем з ТОВ Максус Лізинг , та за умовами договору саме йому мав перерахувати кошти за договором позивач, тому суд дійшов до висновку про відсутність у співвідповідача ТОВ Максус Лізинг Плюс підстав отримати кошти від позивача в розмірі 30000 грн. згідно квитанції №4588/з8 від 24.07.2018 року, тобто вказані кошти були набуті товариством без достатньої правової підстави, в зв'язку з чим суд вважає за необхідне стягнути зазначені кошти з ТОВ Максус Лізинг Плюс на користь позивача. Крім того, на користь позивача з ТОВ Максус Лізинг Плюс підлягає стягненню 3% річних за час користування товариством безпідставно набутими грошовими коштами розмірі 54,24 грн., виходячи з розрахунку (30000*3*22 (кількість днів з дня перерахунку по день подачі позову)/365/100).

Що стосується позовних вимог про стягнення з ТОВ Максус Лізинг моральної шкоди в сумі 5000 грн., суд приходить до такого висновку.

Положеннями п.5 ст.4 та ч.2 ст.22 Закону України Про захист прав споживачів визначено, що споживач має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК України та передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Будь-якого підтвердження спричинення моральної шкоди (фізичних і моральних страждань, інших негативних наслідків) позивачеві в результаті винних дій відповідача суду не надано, а сам факт укладення недійсного договору сторонами не може свідчити про спричинення такої шкоди позивачеві. Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

З огляду на вищевикладене, безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням та встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 23, 184, 203, 215, 216, 628, 536, 682, 767, 799, 806, 1167, 1212-1214 ЦК України, ст.ст. 1, 6 Закону України Про фінансовий лізинг , ст.ст. 18, 22 Закону України Про захист прав споживачів , керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг та Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг Плюс про захист прав споживача та стягнення коштів - задовольнити частково.

Договір фінансового лізингу № 01865 від 24.07.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг , визнати недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг Плюс на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень та три відсотки річних за час користування безпідставно набутими грошовими коштами в розмірі 54,24 (п'ятдесят чотири) гривні 24 копійки.

В частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1.

Відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг , Код ЄДРПОУ 41597671, Юридична адреса: вул. Бориспільська, 11А, офіс 404-3, м. Київ, поштовий індекс 02093.

Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг Плюс , Код ЄДРПОУ 42277577, Юридична адреса: вул. Чигиринська, 48 кв.10 м. Черкаси Черкаська область, п.і. 18000.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення (окрім відповідача).

У відповідності до п.п. 15.5) п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Бобринецький районний суд Кіровоградської області).

Заочне рішення може бути переглянуте Бобринецьким районним судом Кіровоградської області за заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 24.09.2018 року.

Суддя І.М. Адаменко