Постанова

від 28.08.2018 по справі 619/69/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2018 року

м. Харків

Справа № 619/69/18

Провадження № 22-ц/790/3388/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів:

головуючого - Бровченко І.О.

суддів - Кіся П.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго - Івтушка Сергія Валентиновича на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року в складі судді Нечипоренко І.М. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача за ліцензійним договором № 02/12-2016 від 01 грудня 2016 року заборгованість в сумі 130895,99 грн., пені 30335,58грн, інфляційних втрат 16361,99грн, 3% річних 3507,29 грн., судовий збір в розмірі 1811,01 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 01 грудня 2016 року між ОСОБА_2, як ліцензіаром, та Товариством з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго ,як ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір № 02/12-2016 про передачу прав на використання знаків для товарів та послуг.

Відповідно до п. 2.1 такого договору ліцензіар надає ліцензіату за винагороду на строк дії договору дозвіл (видає невиключну ліцензію) на користування наступними правами на Знак: на умовах цього договору використовувати Знак для товарів 33 класу МКПІ на території України для виробництва та реалізації алкогольних напоїв на користь третіх осіб, у тому числі, але не виключно: ганусова (анісова) горілка (настоянка); горілка; напої алкогольні перегінні; настоянки гіркі.

Згідно з п. 5.1. Договору ліцензіат зобов'язаний виплатити ліцензіару ліцензійну винагороду. Порядок та розмір винагороди визначається у додатковій угоді до цього договору.

Так, відповідними пунктами додаткової угоди до договору від 01 грудня 2016 було передбачено наступне: цією додатковою угодою сторони визначають порядок розрахунку та сплати ліцензіатом передбаченого договором роялті за товар, що підлягає поставці за контрактом.

Під словом Контракт сторони розуміють контракт № 02/12/16 від 06 грудня 2016, укладений між ТОВ Лікеро-горілчаний завод Арго (Україна) та ALCO STORE ІС ve DIS TIC (Туреччина), який передбачає поставку ліцензійної продукції". За надання прав на використання знаку ГОРІЛКА КОСМОПОЛІС КЛАСИНИЙ РЕЦЕПТ 40% 1,0 л. / Vodka "COSMOPOLIS CLASSIC RECIPE" 40% 1,0 на продукції ліцензіата, ліцензіат сплачує ліцензіару Роялті у розмірі еквівалентному 0,53 USD за кожну одиницю реалізованої та оплаченої у повному обсязі відповідно до умов контракту ліцензійної продукції. Оплата роялті здійснюється шляхом перерахування ліцензіатом грошових коштів за реквізитами ліцензіара, вказаними в договорі, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту здійснення поставки партії ліцензійної продукції відповідно до умов контракту, але не раніше моменту повної оплати покупцем партії ліцензійної продукції за контрактом. Виплата роялті здійснюється в українській гривні за курсом долара США, за яким в обслуговуючому ліцензіара банку була продана валютна виручка, що надійшла у якості оплати ліцензійної продукції за контрактом. Наприкінці січня 2017 року ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Арго" поставив на користь компанії ALCO STORE ІС ve DIS TIC товар у вигляді горілки "КОСМОПОЛІС КЛАСИНИЙ РЕЦЕПТ" 40% 1,0 л., a ALCO STORE ІС ve DIS TIC 25 січня 2017 року оплатив його. На підтвердження факту оплати відповідач направив позивачу повідомлення про банківській переказ (single customer credit transfer), в якому чітко зазначено, що переклад здійснено 25 січня 2017 року.

Таким чином, згідно з п. 5 додаткової угоди, оплата роялті здійснюється не раніше повної оплати покупцем партії ліцензійної продукції за контрактом, то 25 січня 2017 року відповідач мав перерахувати позивачу роялті в сумі 130895,99 грн.

В той же час, незважаючи на те, що відповідач отримав кошти за поставлений ним товар на користь компанії ALCO STORE ІС ve DIS TIC, не провів позивачу оплату роялті, як те передбачено в договорі та додатковій угоді.

В свою чергу, пізніше відповідач направив ОСОБА_2 гарантійний лист № 78 від 20 лютого 2017 року, в якому підтвердив наявність невиконаних перед ним грошових зобов'язань за ліцензійним договором № 02/12-2016 від 01 грудня 2016 року.

Зокрема, підтвердив, що станом на 17 лютого 2017 року сума невиконаних грошових зобов'язань становила 130895,99 грн. Цим же листом відповідач в особі керівника ОСОБА_3 гарантував ОСОБА_2 сплату зазначеного грошового зобов'язання у повному обсязі до 03 березня 2017 року. В той же час, до зазначеного терміну жодного погашення існуючої заборгованості з боку ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Арго" здійснено не було. 03 березня 2017 відповідач направив ще одного листа №103, в якому зазначив, що через начебто складну фінансову ситуацію оплатить існуючу заборгованість частинами до 27 березня 2017 року. Крім того, на думку позивача до відповідача також застосовні та мають бути стягнуті наступні додаткові платежі, які вираховуються із наступного дня, коли відповідач мав здійснити оплату позивачу, а саме з 26 січня 2017 року (інфляційній втрати, пеня та 3 відсотки річних).

26 лютого 2018 представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 до суду подано заяву про зменшення суми позовних вимог, в якій посилається на те, що в судовому засіданні представник відповідача надав суду квитанцію на підтвердження сплати ним частини існуючої заборгованості в розмірі 20 000,00 грн.

Таким чином, сума заборгованості складає 110895,99 грн. В той же час, позивач не вважає за необхідне змінювати розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, так як відповідачем було сплачено зазначені 20000,00 грн лише 23 січня 2018 року, тобто після подачі позовної заяви.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго на користь ОСОБА_2 заборгованість за ліцензійним договором 02/12-2016 від 01 грудня 2016 в розмірі 106 615,27грн., яка складається з заборгованості в розмірі 86 745,99 грн., інфляційних втрат в розмірі 16 361,99грн, та 3% річних в розмірі 3 507,29 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ ЛГЗ Агро просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 86745, 99 грн. та задовольнити позов на суму 76051 грн. 27 коп.

Апелянт вважає вказане рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 86745, 99 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не прийнято до уваги, що відповідач сплатив за позивача податки, у зв'язку з чим сума боргу підлягає зменшенню; судом не прийнято інші докази та доводи, ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, не застосувавши норми закону, що підлягали застосуванню, а саме: п. п. 162.1.1, ст. 162, ст. 167, ст. 168, ст. 180 та п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Посилаючись на положення 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ст. ст. 167, 168, 170, 180 ПК України, зазначає, що сума заборгованості підприємства перед позивачем на день ухвалення рішення становила 76051, 27 грн., з врахуванням сплати ними податків та зборів з доходу та за рахунок позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго - Івтушка С.В. на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року в складі судді Нечипоренко І.М. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго про стягнення заборгованості.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 травня 2018 року призначено цивільну справу за ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго про стягнення заборгованості до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Харківської області на 12 год. 10 хв. 12 червня 2018 року.

02 липня 2018 року ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ Лікеро-горілчаний завод Арго залишити без задоволення, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Вказує на те, що після відкриття провадження у справі згідно платіжних доручень від 23 січня 2018 року та 04 квітня 2017 року відповідачем перераховано частину заборгованості в сумі 44150 грн., у зв'язку із чим, сума заборгованості, яка не сплачена підприємством та підлягає стягненню складає 86745, 99 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка не сплачена відповідачем складає 106615,27 грн., суд першої інстанції вірно визначив, що сплата податків є іншими платежами, які не стосуються предмету спору.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи відповідно до статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 01 грудня 2016 року між ОСОБА_2, як ліцензіаром, та Товариством з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго , як ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір № 02/12-2016 про передачу прав на використання знаків для товарів та послуг (а.с.14-18).

Відповідно до п. 2.1 договору ліцензіар надає ліцензіату за винагороду на строк дії договору дозвіл (видає невиключну ліцензію) на користування наступними правами на Знак: на умовах цього договору використовувати Знак для товарів 33 класу МКПІ на території України для виробництва та реалізації алкогольних напоїв на користь третіх осіб, у тому числі, але не виключно: ганусова (анісова) горілка (настоянка); горілка; напої алкогольні перегінні; настоянки гіркі.

Згідно з п. 5.1. договору ліцензіат зобов'язаний виплатити ліцензіару ліцензійну винагороду. Порядок та розмір винагороди визначається у додатковій угоді до цього договору.

01 грудня 2016 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго укладено додаткову угоду до договору від 01 грудня 2016, якою сторони визначили порядок розрахунку та сплати ліцензіатом передбаченого договором роялті за товар, що підлягає поставці за контрактом.

Під словом "Контракт" сторони розуміють контракт №02/12/16 від 06 грудня 2016, укладений між ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Арго" (Україна) та ALCO STORE ІС ve DIS TIC (Туреччина), який передбачає поставку ліцензійної продукції". За надання прав на використання знаку ГОРІЛКА "КОСМОПОЛІС КЛАСИНИЙ РЕЦЕПТ" 40% 1,0 л. / Vodka "COSMOPOLIS CLASSIC RECIPE" 40% 1,0 на продукції ліцензіата, ліцензіат сплачує ліцензіару Роялті у розмірі еквівалентному 0,53 USD за кожну одиницю реалізованої та оплаченої у повному обсязі відповідно до умов контракту ліцензійної продукції. Оплата роялті здійснюється шляхом перерахування ліцензіатом грошових коштів за реквізитами ліцензіара, вказаними в договорі, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту здійснення поставки партії ліцензійної продукції відповідно до умов контракту, але не раніше моменту повної оплати покупцем партії ліцензійної продукції за контрактом. Виплата роялті здійснюється в українській гривні за курсом долара США, за яким в обслуговуючому ліцензіара банку була продана валютна виручка, що надійшла у якості оплати ліцензійної продукції за контрактом.

Згідно платіжного доручення № 42 від 23 січня 2018 ТОВ Лікеро-горілчаний завод Арго на ім'я ОСОБА_2 перерахувало 20000,00 грн (а.с. 45), крім того, згідно платіжного доручення від 04 квітня 2017 відповідачем перераховано 24 150,00грн. (а.с.70), які були визнані представником позивача та не враховані при розрахунку заборгованості, у зв'язку з чим, сума заборгованості складає 86 745,99 грн. (130895,99-20000,00-24150,00).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами виникли грошові зобов'язання до даних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Розрахунок суми боргу з врахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Відповідно до інформації офіційного сайту Міністерства фінансів України індекс інфляції за період січень 2017 - листопад 2017 складає 112,5 %.

Таким чином, сума інфляційних втрат складає: 130895,99грн.х112,5%= 16361,99грн.

Розрахунок 3 % річних проводиться по формулі: сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де

С- сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Матеріали справи свідчать про 326 прострочених днів, таким чином 3% річних від простроченої суми складає: 130895,99х3%х326/365/100 = 3507,29грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що станом на 17 лютого 2017 сума невиконаних грошових зобов'язань становить 130895,99грн, враховуючи, що згідно платіжного доручення № 42 від 23 січня 2018 ТОВ Лікеро-горілчаний завод Арго на ім'я ОСОБА_2 перерахувало 20000,00 грн., згідно платіжного доручення від 04.04.2017 відповідачем перераховано 24150,00грн., які були визнані представником позивача та не враховані при розрахунку заборгованості, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума заборгованості складає 86745,99 грн. (130895,99-20000,00-24150,00).

Так суд першої інстанції дійшов висновку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго на користь ОСОБА_2 заборгованості за ліцензійним договором 02/12-2016 від 01 грудня 2016 в розмірі 106 615,27грн., яка складається з заборгованості в розмірі 86745,99 грн., інфляційних втрат в розмірі 16361,99 грн., та 3% річних в розмірі 3 507,29 грн.

При цьому, суд не вбачав підстав для стягнення неустойки (пені) за неналежне виконання зобов'язання в сумі 30335,58грн., виходячи з наступного.

Позивач посилається як на підставу стягнення пені на ст.ст. 549, 550 ЦК України та ст.1 та ст.3 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Як передбачено ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , на який посилається позивач, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду як фізична особа, тому не відноситься до суб'єктів правовідносин, на яких поширюється зазначений вище Закон, а умовами укладеного між сторонами договору не передбачено розмір пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо незгоди з сумою заборгованості в розмірі суми заборгованості в розмірі 86745,99 грн., про те, що сума боргу підлягає зменшенню; і заборгованість підприємства перед позивачем на день ухвалення рішення становила 76051, 27 грн., з врахуванням сплати ними податків та зборів з доходу та за рахунок позивача, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Як було встановлено судом, згідно платіжних доручень від 23 січня 2018 року та 04 квітня 2017 року відповідачем перераховано частину заборгованості в сумі 44150 грн., у зв'язку із чим, сума заборгованості, яка не сплачена підприємством та підлягає стягненню складає 86 745, 99 грн.

Таким чином, сума інфляційних втрат складає: 130895,99грн.х112,5%= 16361,99грн.

Розрахунок 3 % річних проводиться по формулі: сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де

С- сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Матеріали справи свідчать про 326 прострочених днів, таким чином 3% річних від простроченої суми складає: 130895,99х3%х326/365/100 = 3507,29 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка не сплачена відповідачем складає 106 615,27 грн.,

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до ст. 420 ЦК України торговельна марка (знаки для товарів і послуг) належать до об'єктів права інтелектуальної власності.

Як передбачено ч.1 ст. 494 ЦК України обсяг правової охорони торговельної марки визначається, зокрема, наведеним у свідоцтві переліком товарів і послуг.

Відповідно до ч. 8, 9 ст. 16 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Згідно з нормами статті 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених угодою сторін з урахуванням вимог законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Судовим розглядом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго визнало суму заборгованості в розмірі 76051,27 грн. інша частина, на його думку, не підлягає стягненню, оскільки останній є податковим агентом по відношенню до позивача та сплатив ПДФО та військовий збір.

Умовами договору було встановлено, що за надання прав на використання знаку ГОРІЛКА "КОСМОПОЛІС КЛАСИНИЙ РЕЦЕПТ" 40% 1,0 л. / Vodka "COSMOPOLIS CLASSIC RECIPE" 40% 1,0 на продукції ліцензіата, ліцензіат сплачує ліцензіару Роялті у розмірі еквівалентному 0,53 USD за кожну одиницю реалізованої та оплаченої у повному обсязі відповідно до умов контракту ліцензійної продукції. Оплата роялті здійснюється шляхом перерахування ліцензіатом грошових коштів за реквізитами ліцензіара, вказаними в договорі, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту здійснення поставки партії ліцензійної продукції відповідно до умов контракту, але не раніше моменту повної оплати покупцем партії ліцензійної продукції за контрактом. Виплата роялті здійснюється в українській гривні за курсом долара США, за яким в обслуговуючому ліцензіара банку була продана валютна виручка, що надійшла у якості оплати ліцензійної продукції за контрактом. Наскільки позивачу стало відомо в кінці січня 2017 року ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Арго" поставив на користь компанії ALCO STORE ІС ve DIS TIC товар у вигляді горілки "КОСМОПОЛІС КЛАСИНИЙ РЕЦЕПТ" 40% 1,0 л., a ALCO STORE ІС ve DIS TIC 25 січня 2017 року оплатив його. На підтвердження факту оплати відповідач направив позивачу повідомлення про банківській переказ (single customer credit transfer), в якому чітко зазначено, що переклад здійснено 25 січня 2017 року. Таким чином, слідуючи вищезазначеному п.5 додаткової угоди, що оплата роялті здійснюється не раніше повної оплати покупцем партії ліцензійної продукції за контрактом, то 25 січня 2017 року відповідач мав перерахувати позивачу роялті в сумі 130895,99грн.

Товариство отримало кошти за поставлений ним товар на користь компанії ALCO STORE ІС ve DIS TIC, проте не провів позивачу оплату роялті, як те передбачено в договорі та додатковій угоді. В свою чергу, пізніше відповідач направив ОСОБА_2 гарантійний лист № 78 від 20 лютого 2017, в якому підтвердив наявність невиконаних перед ним грошових зобов'язань за ліцензійним договором № 02/12-2016 від 01 грудня 2016. Зокрема, підтвердив, що станом на 17 лютого 2017 року сума невиконаних грошових зобов'язань становить 130 895,99 грн.

Таким чином, між сторонами виникли та існували договірні зобов'язання, судовим розглядом встановлено, що товариство порушило умови ліцензійного договору.

Порядок сплати податків , зборів та обов'язкових платежів не входить до сфери цивільних правововідносин, які за своєю правовою природою є податковими правовідносинами, та не впливають на зміст цивільних правовідносин, тобто, не зменшують та/або не розширюють обсяг цивільних прав та обов'язків особи.

Отже, сплата податків є іншими платежами, з огляду на характер зобов'язальних спірних правовідносин, які склалися між сторонами, не стосується предмету спору у даній справі, тому посилання апелянта на застосування відповідних положень податкового законодавства, зокрема, про те, що податки та збори з доходу позивача в розмірі 10694,72 грн. підлягають вирахуванню із зазначеної суми заборгованості, є помилковими.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю Лікеро-горілчаний завод Арго - Івтушка Сергія Валентиновича залишити без задоволення.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки у випадках передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді