Рішення

від 18.09.2018 по справі 910/4205/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2018Справа № 910/4205/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Жука В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Олександрійської міської ради

до Кабінету Міністрів України

треті особи Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування "Асоціація міст України", Міністерство фінансів України

про 203106,96грн.,

за участі представників :

від позивача - Ришков В.О. (представник за довіреністю);

від відповідача - Новіцька Л.О. (представник за довіреністю);

від третьої особи 1 - Логінов О.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи 2 - Гавриляко О.М. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Олександрійська міська рада звернулась до суду з позовом до відповідача, Кабінету міністрів України, треті особи - Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування "Асоціація міст України", Міністерство фінансів України про стягнення 203106,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправної бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає у тому, що Законом України Про державний бюджет України на 2016 рік не було передбачено видатків, у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, на компенсацію перевізникам витрат на пільгове перевезення окремих категорій громадян, чим порушено права та законні інтереси територіальної громади міста Олександрії, позивачу завдано шкоди у розмірі 203106,96 грн. яка полягає у фактично сплачених грошових коштах на компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян. У зв'язку з викладеним вказані грошові кошти в розмірі 203106,96 грн. позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши про відсутність у позивача бюджетних призначень на взяття відповідного бюджетного зобов'язання щодо компенсації за пільговий проїзд. Також, відповідач вказав, що реалізація норм законодавства, що встановлюють пільгове перевезення пасажирів різними видами транспорту здійснюється не лише з державного бюджету, а й з місцевого, та виходячи з наявних фінансових ресурсів. Відповідач у відзиві стверджує, що бюджетним законодавством не встановлено підстав для обов'язкового включення до Державного бюджету України на відповідний рік субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам пільги щодо здійснення компенсаційних виплат на пільгове перевезення окремих категорій громадян автомобільним транспортом. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження суми завданої йому шкоди, а також, що заявлене до стягнення відшкодування понесених позивачем збитків є по суті є компенсацією з державного бюджету місцевому бюджету за надання пільг з перевезення окремих категорій громадян автомобільним транспортом, а тому не може бути здійснене, адже буде відбуватись поза межами відповідного бюджетного періоду, в свою чергу дані дії будуть належати до порушення відповідачем норм бюджетного законодавства, а саме нецільового використання бюджетних коштів.

На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа 1 у письмових поясненнях по справі зауважила, що право окремих категорій громадян на надання пільг на проїзд гарантується та фінансується державою за рахунок коштів державного бюджету шляхом надання відповідним місцевим бюджетам субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту. А відтак позовні вимоги є обґрунтованими та мають бути задоволені судом.

Третя особа 2 в ході розгляду справи, жодних пояснень по суті спору не надала, разом з тим, в ході розгляду справи Міністерством фінансів України було подано клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого судом було протокольно відмовлено в судовому засіданні 21.06.2018.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні в повному обсязі заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши на їх безпідставність та необґрунтованість, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Представник третьої особи-2 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників процесу, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 16.01.2018 №175/21, за 2016 рік перевізниками на міських маршрутах загального користування здійснено перевезення пільгових категорій населення на суму 2250000 грн., з яких 203106,96 грн. відшкодовано перевізникам за рахунок місцевого бюджету.

Таким чином, позивач вважає, що через протиправну бездіяльність відповідача він зазнав шкоди у розмірі фактично сплачених коштів за пільгове перевезення в сумі 203106,96 грн., які підлягають відшкодуванню відповідачем, оскільки при прийнятті Закону України Про Державний бюджет України на 2016 рік відповідач не включив до нього субвенції місцевим бюджетам з державного бюджету на здійснення державних програм соціального захисту.

При цьому, позивач вказує на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі №826/8975/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017, визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, що полягає у невжитті заходів щодо розробки проекту закону про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2016 рік в частині надання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Соціальні пільги на отримання послуг з перевезення пасажирів для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України, як: Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу , Про жертви нацистських переслідувань , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про автомобільні перевезення , Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист , Про охорону дитинства , Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні.

Норми вказаних законів закріплюють, зокрема, реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян на пільговий проїзд в міських транспортних засобах.

Відповідно до статті 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Разом з тим, пільговий проїзд окремим категоріям громадян передбачений зокрема: статтями 12-16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; статтями 20-22 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Згідно зі статтею 17 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , статтею 63 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , статтею 6 Закону України Про жертви нацистських переслідувань , фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даних Законів, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Тобто, вищевказаними нормами законодавства передбачено можливість надання пільг за рахунок як державного, так і місцевих бюджетів.

Статтями 89, 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету .

Відповідно до п. 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (п. 5 Порядку).

Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у місті Олександрія є Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Олександрійської міської ради, а відшкодування витрат, понесених внаслідок надання послуг з пільгового проїзду, здійснюється останнім за рахунок державних субвенцій.

Водночас, у п. 3 ч. 1 ст. 97 Бюджетного кодексу України зазначено, що в Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам, як субвенції на здійснення державних програм соціального захисту. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Отже, із аналізу норм чинного законодавства не вбачається обов'язку включення до Державного бюджету України субвенцій місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту, а зазначено лише про можливість їх включення до Державного бюджету України.

У той же час, як вбачається із Закону України Про Державний бюджет України на 2016 рік , останнім відповідні субвенції місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту не передбачені, що, однак, вищенаведеним нормам бюджетного законодавства не суперечить.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Одночасно, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Утім, оскільки приписами чинного законодавства не передбачено обов'язку відповідача зі включення до Державного бюджету України субвенцій місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, а тому, враховуючи що Закон України Про Державний бюджет України на 2016 рік таких субвенцій не передбачає, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності факту неправомірних дій відповідача та завдання таким чином позивачу матеріальної шкоди. Одночасно, доказів визнання в установленому законодавством порядку дій чи бездіяльності відповідача протиправними матеріали справи також не містять.

При цьому, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі № 826/8975/16 не спростовує викладеного, оскільки нею визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, що полягає у невжитті заходів щодо розробки проекту закону про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2016 рік в частині надання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а не з невключення до Державного бюджету України субвенцій місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.

Ураховуючи викладене, за відсутності необхідних елементів цивільного правопорушення, правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди відсутні, що зумовлює суд у задоволенні позову відмовити.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, з урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплату судового збору залишаються за позивачем.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 24.09.2018

Суддя Я.В. Маринченко