Рішення

від 25.09.2018 по справі 910/9799/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2018Справа № 910/9799/18 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Майнінг Сервіс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Тоя Плюс"

про стягнення заборгованості в розмірі 119 231,44 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Майнінг Сервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Тоя Плюс" про стягнення заборгованості в розмірі 119 231,44 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки товару № 1 від 30.01.2018 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 247 ГПК України суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у зв'язку з її малозначністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.07.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тоя Плюс", зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Віскозна,буд.3, м. Київ 94, 02094.

Станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103047127606, згідно якого ухвала суду від 27.07.2018 була вручена представнику відповідача за довіреністю 06.08.2018.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

30.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Майнінг сервіс , в особі Романа Вікторовича Витищенко, що діяв на підставі Статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю Тоя плюс , в особі директора Олега Васильовича Геращенко, що діяв на підставі Статуту, було укладено Договір поставки товару № 1.

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю Майнінг сервіс , як Постачальник, зобов'язався поставити та передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Тоя плюс , як Покупця, Товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, у строки та в порядку, що визначаються цим Договором і чинним законодавством України.

Відповідно до п. 3.1. зазначеного Договору, вартість товару за цим Договором визначається у відповідних Специфікаціях.

Пунктом 4.1. вказаного Договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW на склад Постачальника, м. Київ, відповідно до Правил інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС 2010) та у строки, вказаних у Специфікаціях.

Відповідно до п. 2 Специфікації № 1 до Договору поставки товару № 1 від 30.01.2018 року, загальна вартість товару в гривні складає Двісті тисяч п'ятсот дев'яносто одна гривня нуль копійок з ПДВ.

Відповідно до п. 4 вказаної Специфікації, оплата за Товар здійснюється Покупцем в 2 етапи: 1 етап - авансовий платіж в розмірі 50% від загальної вартості Товару протягом 1 (одного) банківського дня з дати виставлення рахунку, 2 етап - остаточний розрахунок в розмірі 50% від загальної вартості Товару протягом 30 календарних днів з дати поставки Товару.

31.01.2018 року на виконання умов Договору поставки товару № 1 від 30.01.2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Тоя плюс , як Покупцем, було здійснено авансовий платіж у розмірі 104 795,50 грн. (50% від загальної вартості товару), що підтверджується платіжним дорученням № 456 від 31 січня 2018.

Як встановлено судом, 31.01.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю Майнінг сервіс , як Постачальником, було поставлено Товар відповідно до вказаної Специфікації та виставлено рахунок на загальну суму 209 591,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 57551 від 31.01.2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.12.2017 - 11.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Майнінг сервіс та Товариством з обмеженою відповідальністю Тоя плюс , сума несплаченої Покупцем заборгованості за поставлений та переданий Постачальником Товар складає 104 795,50 грн.

Проте, за твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, всупереч умовам, зазначеним у п. 4 Специфікацій до Договору поставки товару № 1 від 30.01.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю Тоя плюс , як Покупцем, досі не було здійснено остаточного розрахунку за поставлений Товар відповідно до етапів платежів, затверджених Специфікацією, чим було порушено умови вказаного Договору та законодавства України.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з поставки (купівлі-продажу), тому, права і обов'язки сторін підпадають під регулювання загальних положень про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, як встановлено судом, Покупець (Відповідач) свої обов'язки не виконав, не здійснив в повному обсязі розрахунки за поставлений товар у строк, вказаний у п.п. 3.1., 4.1. Договору, чим порушив умови Договору та статті 526 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений договором строк.

Таким чином, судом встановлено, що сума основного боргу Відповідача перед позивачем становить 104 795,50 грн.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 104 795,50 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

Приймаючи до уваги вищезазначене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки товару № 1 від 30.01.2018 у розмірі 104 795,50 грн. належним чином доведена, документально підтверджена, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 104 795,50 грн.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційної складової в розмірі 838,36 грн., трьох процентів річних в розмірі 1 102,51 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме інфляційних втрат у розмірі 838,36 грн. та трьох процентів річних в розмірі 1 102,51 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені у розмірі 12 495,07 грн.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно п. 7.3 Договору у разі порушення строків оплати Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від загальної суми боргу за кожен день прострочення включаючи день оплати.

Суд відзначає, що згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, погоджується з наданими розрахунками та приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 12 495,07 грн.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тоя Плюс" про стягнення заборгованості в розмірі 119 231,44 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Тоя Плюс" (вул. Віскозна, буд.3, м. Київ 94, 02094; ідентифікаційний код 40506520) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Майнінг Сервіс" (бул. Кольцова, буд. 14-Є, кв.77, м. Київ, 03194; ідентифікаційний код 39267616) 104 795 (сто чотири сімсот дев'яносто п'ять) грн. 50 коп. основного боргу, 12 495 (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто п'ять) грн. 07 коп. пені, 1 102 (одну тисячу сто дві) грн. 51 коп. 3% річних, 838 (вісімсот тридцять вісім) грн. 36 коп. інфляційних втрат та 1 788 (одну тисячу сімсот вісімдесят вісім) грн. 47 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий