Рішення

від 14.09.2018 по справі 910/4732/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2018Справа № 910/4732/18

За позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача 1. ОСОБА_3

2. Товариство з обмеженою відповідальністю Унірем-Агро

про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційного запису

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників справи:

Від позивача: ОСОБА_5

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи 1: ОСОБА_6

Від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл про визнання недійсним з 07.12.2006р. ухваленого загальними зборами засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл рішення з питання шостого порядку денного, яке оформлено протоколом №1 від 07.12.2006р., а саме обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл терміном на п'ять років ОСОБА_3; скасування з 07.12.2006р. державної реєстрації призначення директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл ОСОБА_3, що зареєстрована 19.12.2006р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису №12231020000002694.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на підроблення ОСОБА_3 протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл №1 від 07.12.2006р., що свідчить про порушення норм чинного законодавства України, а тому є підставою для визнання останнього недійсним.

Відповідач відзиву на позов не подав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ст.ст.42, 165, не скористався, правової позицію по суті спору не висловив.

06.08.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.08.2018р.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 31.08.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 03.09.2018р. розгляд справи було призначено на 14.09.2018р.

Представником позивача у судовому засіданні 14.09.2018р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Представником третьої особи у судовому засіданні було надано пояснення по суті спору.

Представники відповідача та третьої особи 2 у судове засідання 14.09.2018р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду спору були повідомлені належним чином, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ухвала від 03.09.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідача та третьої особи 2, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа мала право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою від 03.09.2018р. та з попередніми судовими рішеннями по справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Наразі, за висновками суду, неявка вказаних учасників судового процесу не перешкоджає вирішенню спору у судовому засіданні 14.09.2018р. При цьому, судом враховано наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка представників відповідача та третьої особи 2 не перешкоджає розгляду спору по суті у судовому засіданні 14.09.2018р.

В судовому засіданні 14.09.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи 1, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

За приписами ст.1 Закону України Про господарські товариства (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарськими товариствами за цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Відповідно до ст.50 Закону України Про господарські товариства товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За змістом ст.97 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.58 Закону України Про господарські товариства , ст.145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтею 10 Закону України Про господарські товариства визначено, що учасники товариства мають право, в тому числі, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Виходячи зі змісту приписів ст.ст.41, 59 Закону України Про господарські товариства до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії.

07.12.2006р. загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл були прийняті рішення, які оформлені протоколом №1 від 07.12.2006р., про: організацію товариства з обмеженою відповідальністю з метою одержання прибутку для задоволення інтересів учасників; затвердження назви товариства; встановлення розміру статутного капіталу товариства, розподіл часток статутного капіталу між учасниками; затвердження статуту товариства; обрання директора товариства.

Зокрема, вищим органом управління відповідача було прийнято рішення про обрання директором терміном на п'ять років ОСОБА_3.

Відповідно до рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл від 07.12.2006р. учасниками товариства (станом на момент виникнення спірних правовідносин) були ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталів в розмірі 1 287 750 грн. (255 000 доларів США), що складало 51% статутного капіталу, та Товариство з обмеженою відповідальністю Унірем-Агро з часткою в сумі 1 237 250 грн. (245 000 доларів США), що становило 49% статутного капіталу відповідача.

На підставі рішень загальних зборів, оформлених протоколом №1 від 07.12.2006р., до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 19.12.2006р. було внесено запис №12231020000002694 про держану реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи та визначено на підставі змісту проколу, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл є ОСОБА_3.

Наразі, за твердженнями позивача наявний в матеріалах реєстраційної справи та поданий ОСОБА_3 в межах розгляду іншої справи судом примірники протоколу №1 від 07.12.2006р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл ОСОБА_1 не підписував. Одночасно, позивачем наголошено, що у порядку денному загальних зборів від 07.12.2006р. було відсутнє питання щодо призначення керівником товариства ОСОБА_3, а отже, позивачем як учасником товариства, не приймалось рішення про призначення останнього директором третьої особи 1.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно п.2.12 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин рішення загальних зборів учасників товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

У п.2.13 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин вказано, що під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України Про господарські товариства , статті 41 та 42 Закону України Про акціонерні товариства , стаття 15 Закону України Про кооперацію ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України Про акціонерні товариства ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п'ята статті 61 Закону України Про господарські товариства ); відсутність протоколу загальних зборів товариства з обмеженою відповідальінстю (частина шоста статті 60 Закону України Про господарські товариства ); відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України Про акціонерні товариства ). Аналогічні підстави, що безумно ви для визнання недійсним рішення загальних зборів наведено у Постанові №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами корпоративних спорів .

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Пунктом 19 Постанови №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами корпоративних спорів визначено, що суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт порушення рішенням прав та законних інтересів акціонера товариства не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 29.05.2018р. по справі 920/432/17 та від 12.06.2018р. по справі №910/10134/17.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами порушення вимог закону або установчих документів товариства з під час скликання та проведення зборів вищого органу товариства, а також факт порушення його прав та законних інтересів, як учасника господарського товариства з боку відповідачів.

Як вказувалось судом, обґрунтовуючи поданий позов заявник посилався на те, що наявний в матеріалах реєстраційної справи та поданий ОСОБА_3 в межах розгляду іншої справи судом примірники протоколу №1 від 07.12.2006р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл ОСОБА_1 не підписував. Одночасно, позивачем наголошено, що у порядку денному загальних зборів від 07.12.2006р. було відсутнє питання щодо призначення керівником товариства ОСОБА_3, а отже, позивачем як учасником товариства, не приймалось рішення про призначення останнього директором третьої особи 1.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Судом зазначалось, що фактично підставою позову у розглядуваній справі є справжність протоколу, на підставі якого до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 19.12.2006р. було внесено запис №12231020000002694 про держану реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи та визначено на підставі змісту протоколу №1 від 07.12.2006р., що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл є ОСОБА_3.

Як вбачається зі змісту копії протоколу, яку додано до матеріалів справи позивачем, пунктом шостим порядку денного було визначено питання обрання директора товариства, за наслідками розгляду якого керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл обрано ОСОБА_3. При цьому, в означеному примірнику зазначено про присутність обох учасників товариства.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, та встановлення справжності протоколу, яким оформлено оспорюване рішення, судом ухвалою від 24.04.2018р. витребувано у Печерської районної в місті Києві державної адміністрації реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл (код ЄДРПОУ 34827428).

Ухвалою від 21.05.2018р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл про витребування доказів та зобов'язано Дніпропетровську місцеву прокуратуру №2 надати протокол №1 від 07.12.2006р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , який було вилучено на підставі ухвали від 07.02.2013р. слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська (справа №200/1672/13-к) у межах кримінального провадження №12013040460000012.

Ухвалою від 22.06.2018р. задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів: повторно зобов'язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію надати реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл надати оригінал протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл №1 від 07.12.2006р.

Проте, всупереч приписів ст.129 Конституції України, ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та ст.18 Господарського процесуального кодексу України, якими унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, вимоги ухвали суду відповідачем виконано не було, оригінал протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл 07.12.2006р. надано до матеріалів справи не було.

Ухвалою від 16.07.2018р. судом було частково задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів: зобов'язано третьою особу 1 надати оригінал протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл №1 від 07.12.2006р.; зобов'язано Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію надати оригінал протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл №1 від 07.12.2006р.

На виконання ухвали від 22.06.2018р. Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією надано копію реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Ойл".

Зі змісту наданих матеріалів реєстраційної справи вбачається, що для проведення державної реєстрації юридичної особи було подано нотаріально посвідчену копію протоколу №1 від 07.12.2006р., в якій вказано, що шостим пунктом порядку денного було визначено питання обрання директора товариства, за наслідками розгляду якого керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл обрано ОСОБА_3. Означені обставини підтверджуються познакою Копія у верхніх правих кутах кожного аркушу.

Судом також прийнято до уваги, що зі змісту протоколу №1 від 07.12.2006р. полягає, що під час проведення загальних зборів був присутнім учасник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл в особі директора ОСОБА_3.

Проте, незважаючи на норми Конституції України, Закону України Про судоустрій і статус суддів та Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості судових рішень, ОСОБА_3 вимог ухвали суду про витребування доказів виконано не було, оригіналу протоколу, рішення оформлене яким є предметом спору, до матеріалів справи не надано.

З приводу відсутності оригіналу протоколу №1 від 07.12.2006р. суд зазначає наступне.

За приписами ч.6-9 ст.81 Господарського процесуального кодексу України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами , а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Проте, ані відповідачем, ані третьою особою належних причин невиконання вимог суду повідомлено не було, відсутність можливості надати оригінал протоколу №1 від 07.12.2006р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл у визначеному чинним господарським процесуальним законодавством України не обґрунтовано.

Наразі, ненадання до матеріалів справи оригіналу протоколу, яким оформлено оспорюване рішення, нівелює можливість суду призначити по справі судову експертизу (почеркознавчу) з метою визначення справжності підпису ОСОБА_1 на протоколі №1 від 07.12.2006р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , згідно якого керівником товариства обрано ОСОБА_3.

При цьому, судом прийнято до уваги, що згідно матеріалів реєстраційної справи відповідача підставою для проведення реєстраційної дії за номером №12231020000002694 від 19.12.2006р. стала копія протоколу №1 від 07.12.2006р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , посвідчена державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Полянським Ю.М. 19.12.2006р.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача та інших учасників судового процесу належними та допустимими у розумінні ст.ст.76,79 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, ОСОБА_1 протоколу, в якому б було визначено пунктом шостим порядку денного питання обрання директора товариства, за наслідками розгляду якого керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл обрано ОСОБА_3, не підписувалось та рішення про обрання третьої особи 1 директором відповідача не приймалось.

Виходячи з пояснень позивача, змісту протоколу №1 від 07.12.2006р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , копія якого наявна в матеріалах реєстраційної справи відповідача, приймаючи до уваги, що ані відповідачем, ані третьою особою 1 не було надано оригіналу вказаного вище протоколу на виконання вимог суду, що унеможливило проведення почеркознавчої експертизи в межах розглядуваного спору, суд вважає встановленими, у порядку ч.9 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, обставини визначення у спірному рішенні пунктом шостим порядку денного питання обрання директора товариства, за наслідками розгляду якого керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл обрано ОСОБА_3, та не підписання такого примірника протоколу, яким оформлено рішення вищого органу управління відповідача ОСОБА_1

Тобто, з урахуванням наведеного вище, суд вважає встановленими обставини, які покладені позивачем в якості підстави розглядуваного позову.

Отже, виходячи з всього вище викладеного, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не було здійснено волевиявлення як учасника товариства, частка якого складає 51% статутного капіталу, до обрання директором юридичної особи третьої особи 1 та не підписувалось примірнику протоколу, в якому пунктом шостим порядку денного визначено питання обрання директора товариства, за наслідками розгляду якого керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл обрано ОСОБА_3, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , яке оформлено протоколом №1 від 07.12.2006р., в частині обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл терміном на п'ять років ОСОБА_3

При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від №6-147цс17 від 03.03.2017р.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, суд звертає увагу на те, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , яке оформлено протоколом №1 від 07.12.2006р., в частині обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл терміном на п'ять років ОСОБА_3 є недійсним з моменту його прийняття, що нівелює необхідність визначення в резолютивній частині судового рішення по справі моменту недійсності оспорюваного акту органу управління відповідача.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині скасування реєстраційної дії щодо призначення директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл ОСОБА_3. При цьому, суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

За приписами п.2 ч.1 ст.25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу.

З огляду на висновки суду щодо наявності підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , яке оформлено протоколом №1 від 07.12.2006р., в частині обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл терміном на п'ять років ОСОБА_3, доцільним та такими, що направлено на дійсне відновлення прав та законних інтересів позивача у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (зокрема, права на участь в управлінні товариством) є скасування державної реєстрації призначення директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл ОСОБА_3, що вчинена 19.12.2006р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань номер реєстраційної дії №12231020000002694.

Правову позицію щодо доцільності скасування реєстраційної дії у разі задоволення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів наведено у постанові від 20.06.2018р. Верховного Суду по справі №910/13036/17.

До того ж, суд звертає увагу на те, що зазначення про скасування вказаного реєстраційного запису з певної дати є безпідставним, оскільки за приписами ст.25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу.

Наразі, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Наразі, суд вважає за необхідне в резолютивній частині судового рішення стилістично змінити формулювання прохальної частини позовної заяви з урахуванням висновків щодо її задоволення, що у даному випадку ніяким чином не є виходом суду за межі позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 126, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл , яке оформлено протоколом №1 від 07.12.2006р., в частині обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл терміном на п'ять років ОСОБА_3

3. Скасувати державну реєстрацію призначення директором Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл (01004, м.Київ, вул.Дарвіна, будинок 3, квартира 6/1, ЄДРПОУ 34827428) ОСОБА_3, що вчинена 19.12.2006р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань номер реєстраційної дії №12231020000002694.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Унірем-Ойл (01004, м.Київ, вул.Дарвіна, будинок 3, квартира 6/1, ЄДРПОУ 34827428) на користь ОСОБА_1 (01025, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір в сумі 3524 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2018р.

Суддя Спичак О.М.