Рішення

від 24.09.2018 по справі 911/1513/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1513/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» (03142, м. Київ, пр-т Академіка Палладіна, буд. 20, кімн. 2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Облік» (07401, Київська обл., м. Бровари, вул. Ярослава Мудрого, буд. 90, оф. 24-2)

про стягнення 243583,18 грн. основної заборгованості, 31373,49 грн. інфляційних втрат та 7747,94 грн. 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р.

секретар судового засідання: Мамчур А.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 30.07.2018 р.);

від відповідача: не з'явився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техномер» (далі - ТОВ «Техномер» , позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Облік» (далі - ТОВ «Т-Облік» , відповідач) про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений останнім товар відповідно до договору поставки № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 243583,18 грн. основного боргу, 31373,49 грн. інфляційних втрат, 7747,94 грн. 3% річних, а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.07.2018 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 06.08.2018 р.

У судовому засіданні 06.08.2018 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі та клопотав про долучення до матеріалів справи акту звірки взаєморозрахунків, підписаного стороними; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.08.2018 р. було відкладено підготовче засідання у даній справі на 03.09.2018 р.

31.08.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 31.08.2018 р. (вх. № 17902/18 від 31.08.2018 р.), відповідно до якого позивач просить долучити до матеріалів справи копію акту звірки взаєморозрахунків між сторонами.

У судовому засіданні 03.09.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримував та заявив про надання до матеріалів справи усіх наявних доказів, які мають значення для вирішення спору, представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.09.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2018 р.

У судовому засіданні 24.09.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судовому засіданні 24.09.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

20.12.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техномер» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т-Облік» (покупець) було укладено договір поставки № ТМ-0000138, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю лічильник теплової енергії Multical (товар), а замовник зобов'язується прийняти та здійснити оплату за цей товар.

Згідно з п. 6.1 договору загальна сума договору складає 259562,40 грн.

У відповідності з п. 7.1 розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюватиметься покупцем у розмірі 100% на банківський рахунок постачальника на протязі 130 календарних днів від дня підписання видаткової накладної.

ТОВ «Техномер» та ТОВ «Т-Облік» було підписано специфікацію № 1 від 20.12.2016 р. до договору поставки № ТМ-0000138, якою було погоджено найменування та вартість товару, що поставляється.

Також ТОВ «Техномер» та ТОВ «Т-Облік» було підписано специфікацію № 2 від 28.12.2016 р. до договору поставки № ТМ-0000138, якою було погоджено найменування та вартість товару, що поставляється.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р. ТОВ «Техномер» здійснило поставку товару ТОВ «Т-Облік» на суму 285144,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними № ТМ-0001742 від 21.12.2016 р. на суму 259562,40 грн. та № ТМ-0001842 від 28.12.2016 р. на суму 25581,60 грн., оригінали яких були оглянуті судом.

ТОВ «Т-Облік» було частково оплачено поставлений ТОВ «Техномер» товар в сумі 41560,82 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 12.02.2018 р.

ТОВ «Техномер» та ТОВ «Т-Облік» було підписано акт звіряння взаємних розрахунків за 1 квартал 2018 року на суму 369059,58 грн., яка, за поясненнями представника позивача, включає заборгованість відповідача перед позивачем за двома договорами № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р. та № ТМ-0000103 від 06.02.2015 р.

Оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви не виконав взяті на себе зобов'язання і не сплатив ТОВ «Техномер» заборгованість за поставлений товар за договором поставки № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р., останнє і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач доказів оплати поставленого товару згідно договору поставки № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р. в сумі 243583,18 грн. суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № ТМ-0000138 від 20.12.2016 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 243583,18 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 7747,94 грн. 3% річних та 31373,49 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 7747,94 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за загальний період з 10.05.2017 р. до 31.05.2018 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 31373,49 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за загальний період з 10.05.2017 р. до 31.05.2018 р.

Слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції, визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 сума боргу, з урахуванням індексу інфляції, повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Як зазначено у п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням наведеного, згідно з вірним арифметичним розрахунком, розмір інфляційних втрат становить 28396,42 грн. за період з 01.06.2017 р. до 31.05.2018 р. на суму 243583,18 грн.

У зв'язку з наведеним заявлені позивачем інфляційні втрати підлягають частковому стягненню з відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» .

Решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Облік» (07401, Київська обл., м. Бровари, вул. Ярослава Мудрого, буд. 90, оф. 24-2, код 39230544) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» (03142, м. Київ, пр-т Академіка Палладіна, буд. 20, кімн. 2, код 32530538) -243583 (двісті сорок три тисячі п'ятсот вісімдесят три) грн. 18 коп. основного боргу, 7747 (сім тисяч сімсот сорок сім) грн. 94 коп. 3% річних, 28396 (двадцять вісім тисяч триста дев'яносто шість) грн. 42 коп. інфляційних втрат, 4195 (чотири тисячі сто дев'яносто п'ять) грн. 91 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 25.09.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна