Рішення

від 24.09.2018 по справі 826/6276/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2018 року № 826/6276/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМБУД

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2018,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРПРОМБУД (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00003511402 від 04.04.2018 та № 00003501402 від 04.04.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, чим порушено законні інтереси ТОВ УКРПРОМБУД .

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що за спірними операціями між ТОВ УКРПРОМБУД та ТОВ ТАРКОММ лише оформлювалися окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірність формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого було отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

ГУ ДФС у м. Києві також посилається на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2017 по справі №756/14983/16-к, яким ОСОБА_1 (яка значиться засновником та директором ТОВ ТАРКОММ ) визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), що свідчить про ту обставину, що позивач самостійно відповідає за всі ризики при виборі контрагента.

Позивач у відповіді на відзив заперечив щодо викладених у відзиві заперечень та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Оцінивши подані сторонами документи і матеріали, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві згідно з наказом від 07.03.2018 № 3695 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПОМБУД з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю ТАРКОММ за період з 01.03.2015 по 31.03.2015.

За результатом перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПОМБУД з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю ТАРКОММ за період з 01.03.2015 по 31.03.2015 № 151/26-15-14-02-05/24373361 від 21.03.2018 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення: п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 19 080, 00 грн., в тому числі по періодам: 2015 - 19 080, 00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 21 200, 00 грн., в тому числі по періодам: березень 2015 - 21 200, 00 грн.

На підставі Акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2018 № 00003511402, згідно з яким до ТОВ УКПРОМБУД застосовано штрафні санкції у сумі 5 300, 00 грн., а також збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 21 200, 00 грн.

Також, ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2018 № 00003501402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 19 080, 00 грн.

Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеними за її результатом податковими повідомленнями-рішеннями № 00003511402 від 04.04.2018 та № 00003501402 від 04.04.2018, вважаючи їх протиправним та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ ТАРКОММ ґрунтувалися на Договорі поставки № 1/03 (далі - Договір) від 23.03.2015 та додатковій угоді від 27.03.2015.

Так, відповідно до умов Договору та додаткової угоди позивачу було поставлено стабілізатор асфальтобетонної суміші ВІАТОП-66 в кількості 4 000 кг., на загальну суму в розмірі 127 200, 00 грн., в тому числі 21 200, 00 грн. ПДВ.

Виконані договірні обов'язки підтверджуються первинними документами: Договором, накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними. Документація з боку контрагента - ТОВ ТАРКОММ підписана ОСОБА_1, яка значилася як засновник та директор товариства.

У той же час, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2017 у справі № 756/14983/16-к встановлено, що не зважаючи на те, що ТОВ ТАРКОММ зареєстроване в державних органах реєстраційної служби як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, ОСОБА_1 взяла участь у його придбанні не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченою Статутом підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, тобто вчинила злочин у сфері господарської діяльності при наступних обставинах.

Так, в кінці січня 2015 року ОСОБА_1, перебуваючи на території міста Києва, біля універмагу Україна на проспекті Перемоги, діючи з прямим умислом та з корисливих мотивів, вступила у змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою, з метою придбання та державної перереєстрації за матеріальну винагороду суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ТОВ ТАРКОММ на своє ім'я в органах державної влади без наміру здійснення статутної та господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.

Крім того, вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Викладене вище свідчить, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ УКПРОМБУД та контрагентом є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ ТАКРОММ адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Як вбачається з матеріалів справи позивач зазначає, що у разі якщо контрагент здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення має нести саме підприємство, а не ТОВ УКРПОМБУД , у зв'язку з чим суд зазначає наступне.

За звичаями ділового обороту при здійсненні вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та її комерційна привабливість, а й ділова репутація, платоспроможність контрагентів та ризики невиконання зобов'язань й надання гарантій їх виконання, наявність у контрагентів необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу та відповідного досвіду).

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених законодавством.

Крім того, суд звертає увагу на необхідність враховувати, що платник податків при виборі контрагентів та укладенні з ними договорів має керуватися і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, відшкодування сплаченого ПДВ у складі ціни придбаного товару. При цьому обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента чи про неналежну обачність з боку платника податків при виборі контрагента може свідчити, зокрема, і тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв'язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов'язку, інформація про відсутність таких контрагентів за місцезнаходженням, яка є загальнодоступною інформацією (вказану позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/4908/12).

За таких обставин, відповідачем надано суду належні та допустимі докази, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; докази того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 04.04.2018 № 00003511402 і № 00003501402 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач правомірність своїх дій та прийнятих рішень довів, натомість доводи позивача не знайшли свого підтвердження та обґрунтування.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМБУД (03680, м. Київ, вул. Ракетна, буд.26, кв. 214, код ЄДРПОУ 24373361).

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур