Постанова

від 25.09.2018 по справі 823/1333/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №823/1333/18 Головуючий у 1-й інстанції: Гаращенко В.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Черкаситурист

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року

у справі №823/1333/18 (розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження)

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

до відповідача Дочірнього підприємства Черкаситурист

про стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області звернулось до суду з позовом до Дочірнього підприємства Черкаситурист , в якому просило стягнути кошти з розрахункових рахунків Дочірнього підприємства Черкаситурист (код 02661036) на користь державного бюджету через Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області в рахунок погашення податкового боргу на суму 291 370,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог контролюючий орган зазначив, що у відповідача утворився зазначений податковий борг у зв'язку з несплатою узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та пені.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з рахунків у банках, обслуговуючих Дочірнє підприємство Черкаситурист Приватного акціонерного товариства Укрпрофтур на користь бюджету через Головне управління ДФС у Черкаській області податковий борг у сумі 291 370, 90 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач не дотримався встановленого у статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України порядку і строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу: протягом 24 годин, з моменту встановлення обставин, що зумовлюють таке звернення, а суд - залишив поза увагою ці обставини і вирішив справу у загальному порядку. Вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою подані відповідачем докази щодо того, що головний бухгалтер підприємства Гуриненко О.А. не могла отримувати податкову вимогу форми Ю від 08.05.2013 № 655-19, оскільки згідно з наказом та трудовою книжкою звільнена із займаної посади з 30.04.2013. Оскільки податкова вимога відповідачем не отримана, то підстави для вжиття заходів, направлених на стягнення коштів у платника податків, у контролюючого органу відсутні. Позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, визначений у статті 102 Податкового кодексу України, зокрема щодо стягнення податкового боргу за податковою декларацією від 17.03.2015 № 9040908622 в сумі 1180 грн та за податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 № 0003431502 в сумі 3602,00 грн. Відповідач сплатив суми самостійно задекларованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість у визначений законом термін, що підтверджується копіями платіжних доручень, доданих до апеляційної скарги, утім ці кошти у відповідності до п. 87.9 Податкового кодексу України могли бути зараховані контролюючим органом в рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів і платник податку не може нести відповідальності за такі дії контролюючого органу. Про наявність пені, як і про податкові повідомлення-рішення, відповідач дізнався лише під час ознайомлення представника з матеріалами справи і не міг оскаржити їх у встановленому порядку.

Позивачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом позову в цій справі є вимоги контролюючого органу (позивача) про стягнення з платника податків (відповідача) податкового боргу в сумі 291 370,90 грн.

Податковий борг утворився у зв'язку з несплатою відповідачем у встановлений Податковим кодексом України строк узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 288 738,19 грн та з податку на прибуток підприємств в сумі 2632,71 грн, а саме:

1) податковий борг з податку на додану вартість в сумі 288 738,19 грн. утворився у зв'язку з несплатою відповідачем цього податку за:

податковою декларацією від 20.02.2016 № 9019568307 в сумі 1366 грн.;

податковою декларацією від 17.03.2015 № 9040908622 в сумі 1180 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 № 0003431502 в сумі 3602,62 грн;

податковою декларацією від 17.04.2015 №9071724346 в сумі 1222 грн;

податковою декларацією від 14.05.2015 №9095523294 в сумі 94 грн;

податковою декларацією від 16.06.2015 №9125770779 в сумі 168 грн;

податковою декларацією від 16.07.2015 №9149177651 в сумі 9622 грн;

податковою декларацією від 19.08.2015 №9174574911 в сумі 1597 грн;

податковою декларацією від 22.09.2015 №9195632421 в сумі 27143 грн;

податковою декларацією від 15.10.2015 №9211710359 в сумі 192 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 19.10.2015 №0013671502 в сумі 1020 грн.;

податковим повідомленням-рішенням від 19.10.2015 №0013641502 в сумі 8828,04 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 19.10.2015 №0013651502 в сумі 1101,91 грн;

податковою декларацією від 13.11.2015 №9232554183 в сумі 1819 грн;

податковою декларацією від 15.12.2015 №9253687263 в сумі 310 грн;

податковою декларацією від 15.01.2015 №9272788953 в сумі 1933 грн;

податковою декларацією від 16.02.2016 №9017520762 в сумі 1862 грн;

податковою декларацією від 15.03.2016 №9035215669 в сумі 1390 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 05.04.2016 №0003561502 в сумі 2596,13 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 13.04.2016 №0003871502 в сумі 578 грн.;

податковою декларацією від 13.04.2016 №9054461351 в сумі 1312 грн;

уточнюючим розрахунком за березень 2016 року у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 19.05.2016 №9080739092, відповідно до якого самостійно нараховано зобов'язання, що сплачується до бюджету, в сумі 551 грн. та задекларовано штрафні санкції у зв'язку із виправленням помилок в сумі 17 грн.;

податковою декларацією від 19.05.2016 №9080769896 в сумі 1311 грн;

податковою декларацією від 16.06.2016 №9100413843 в сумі 42 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 02.07.2016 №0009431202 в сумі 7000 грн.;

податковим повідомленням-рішенням від 02.07.2016 №0009131202 в сумі 8,40 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 02.07.2016 №0008581202 в сумі 1124,60 грн;

податковою декларацією від 18.07.2016 №9122685640 в сумі 9512 грн;

податковою декларацією від 15.08.2016 №9145254596 в сумі 1685 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 01.09.2016 №00123812020 в сумі 4239,40 грн;

податковою декларацією від 14.09.2016 №9167916336 в сумі 2195 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2016 №0015491202 в сумі 739 грн.;

податковою декларацією від 18.08.2017 №9166134282 в сумі 54 142 грн;

податковою декларацією від 18.10.2017 №9215844518 в сумі 18 037 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 13.11.2017 №0035921205 в сумі 7050,99 грн;

податковою декларацією від 20.11.2017 №9244299359 в сумі 3278 грн;

уточнюючим розрахунком за 01.10.2017 у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 11.01.2018 №9003698545, відповідно до якого самостійно нараховано зобов'язання, що сплачується до бюджету, в сумі 8550 грн;

за пенею, нарахованою у відповідності до вимог статті 129 Податкового кодексу України, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання з податку на додану вартість, в сумі 100 319,10 грн;

2) податковий борг з податку на прибуток підприємств в сумі 2632,71 грн утворився у зв'язку з несплатою цього податку за:

податковою декларацією від 11.03.2015 №9081590117 в сумі 27 грн;

податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2015 №0002361501 в сумі 1020 грн.;

податковим повідомленням-рішенням від 04.11.2015 №0008181501 в сумі 209,40 грн;

податковою декларацією від 26.02.2016 №9276195614 в сумі 182 грн;

податковою декларацією від 28.02.2017 №9270491633 в сумі 536 грн;

за пенею, нарахованою у відповідності до вимог статті 129 Податкового кодексу України, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, в сумі 658, 31 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач узгодив визначені ним у податкових деклараціях та контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях податкові зобов'язання та не сплатив такі зобов'язання у визначені законом терміни. У зв'язку з цим, у нього виникла податкова заборгованість. Позивач у відповідності до вимог пунктів 59.1, 59.4, 59.5 статті 59 Податкового кодексу України надіслав (вручив) відповідачу податкову вимогу, яка отримана головним бухгалтером відповідача Гуриненко О.А., що підтверджується підписом. До того ж факт отримання податкової вимоги встановлений в постанові Черкаського окружного адміністративного суду від 20.12.2013 у справі № 823/3640/13-а, тому у відповідності до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства доказуванню не підлягає. Окрім того, подана відповідачем звітність форми 1 ДФ за 2 квартал 2013 року підписана керівником та головним бухгалтером Гуриненко О.А., де зазначено дату фактичного звільнення з роботи 01.06.2013.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пунктів 36.1, 36.3 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

У пункті 36.3 статті 36 Податкового кодексу України визначено, що податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

За змістом підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин у 2015, 2016, 2017 роках) податковий борг визначається як сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 54.5 статті 54 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до абзацу другого підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Згідно з пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що самостійно обчислене платником податків грошового зобов'язання з податку, зазначене ним у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, поданому до контролюючого органу, вважається узгодженим таким платником.

Визначене контролюючим органом податкове зобов'язання вважається узгодженим з моменту отримання податкового повідомлення-рішення, якщо платник податків не оскаржив таке податкове повідомлення-рішення до контролюючого органу чи суду у межах визначених в законі строків. Тільки у разі звернення платника податків до контролюючого органу зі скаргою про перегляд податкового повідомлення-рішення або оскарження його до суду грошове зобов'язання вважається неузгодженим відповідно до дня закінчення процедури адміністративного оскарження або до розгляду справи судом по суті та прийняття судом рішення.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що про наявність податкових повідомлень-рішень він дізнався тільки після ознайомлення з матеріалами справи.

Досліджуючи зазначені доводи відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до пунктів 58.2, 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час винесення податкових повідомлень-рішень у 2015, 2016 роках) податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно до пунктів 58.2, 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час винесення податкового повідомлення-рішення у 2017 році) податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Кодексу документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Суд апеляційної інстанції дослідив наявні в матеріалах справи докази (корінці податкових повідомлень-рішень, рекомендовані повідомлення про вручення, поштові конверти із зазначеними поштовою службою в повідомленнях причинами невручення), і за результатом їх оцінки дійшов висновку про непереконливість доводів позивача щодо невручення йому податкових повідомлень-рішень. Так, на деяких повідомленнях-рішеннях є підписи бухгалтера або керівника про отримання, щодо деяких повідомлень-рішень є поштові конверти, з яких вбачається, що поштові відправлення здійснювалися за місцезнаходженням відповідача, що значилося у контролюючого органу, однак були невручені через відсутність відповідача за таким місцезнаходженням, про що поштовою службою в повідомленнях вказано причини невручення.

У суду відсутні підстави вважати, що контролюючий орган не виконав вимог зазначених вище норм закону щодо надіслання (вручення) податкових повідомлень-рішень відповідачу за його місцезнаходженням, відомості про яке обліковується в контролюючому органі.

Таким чином, визначені відповідачем грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств в податкових деклараціях, а також визначені контролюючим органом в податкових-повідомленнях рішеннях, які не оскаржені відповідачем у межах визначеного в законі строку давності та не скасовані контролюючим органом чи судом, є узгодженими відповідачем.

Після узгодження грошового зобов'язання у відповідача виник обов'язок його сплатити у встановлений законом строк (протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації та протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення) і за закінченням такого строку несплачене узгоджене податкове зобов'язання стало податковим боргом.

В суді першої інстанції відповідач не наводив аргументів щодо фактичної сплати ним зазначених узгоджених податкових зобов'язань у встановлені законом терміни, зокрема щодо фактичної сплати самостійно задекларованих ним таких зобов'язань, та не надавав доказів такої сплати.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суми самостійно задекларованих грошових зобов'язань за податковими деклараціями, зазначеними в рішенні суду першої інстанції, ним були сплачені у визначені Податковим кодексом України терміни, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень.

Суд апеляційної інстанції дослідив зазначені докази і встановив, що суми податку на додану вартість, зазначені у платіжних дорученнях, не збігаються із сумами податкового боргу, що виникли у зв'язку з несплатою узгоджених податкових зобов'язань за зазначеними контролюючим органом податковими деклараціями, окрім двох сум: 9 512 грн за податковою декларацією від 18.07.2016 № 9122685640 та в сумі 1 685 грн від 15.08.2016 № 9145254596.

Контролюючий орган у відзиві на апеляційну скаргу щодо аргументу позивача про сплату ним сум податку на додану вартість зазначив, що згідно до облікових даних платника податків станом на березень 2015 року за відповідачем обліковувався податковий борг, зокрема з податку на додану вартість, у зв'язку з чим сплачені позивачем поточні зобов'язання у відповідності до вимог пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України спрямовані на погашення податкового боргу попередніх періодів.

Суд апеляційної інстанції знаходить такі дії позивача правомірними, оскільки вони вчинені на виконання вимог пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Відповідно, суд апеляційної інстанції не погоджується з аргументом позивача щодо відсутності в нього податкового боргу через сплату податку на додану вартість за наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Позивач надав розрахунок податкового боргу, в якому відобразив підстави виникнення податкових зобов'язань (податкові декларації, податкові повідомлення-рішення), суми податкових зобов'язань, дати виникнення податкових зобов'язань та податкову заборгованість в загальній сумі 291 370,90 грн, яка обліковується за відповідачем як не погашена.

Станом на час вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанцій зазначена податкова заборгованість не погашена.

Таким чином, обставина щодо наявності податкового боргу, що обліковується за позивачем в контролюючому органі та наведений контролюючим органом в розрахунку до позовної заяви, є підтвердженою та не спростована позивачем.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Стягнення коштів платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Разом з тим відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

При цьому пунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Таким чином, надіслана платникові податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, є дійсною.

Якщо податковим органом направлено податкове повідомлення щодо раніше існуючого податкового боргу (незалежно від того з якого податкового зобов'язання: визначеного контролюючим органом чи самостійно платником податків та від виду податків), а після цього сума податкового боргу збільшилася на суму новоствореного податкового боргу, у податкового органу не виникає обов'язку надсилати платникові податку податкову вимогу на суму новоствореного боргу.

У такому разі право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги, надісланої на раніше існуючий податковий борг, а право на стягнення новоствореного податкового боргу - на наступний день, що настає за днем граничного строку сплати, у даному випадку, самостійно узгодженого грошового зобов'язання.

Відповідач вручив позивачу податкову вимогу форми Ю від 08.05.2013 № 655-19 на суму податкового боргу 12 365,61 грн 28.05.2013, що підтверджується підписом бухгалтера Гуриненко О.А.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що Гуриненко О.А. не була уповноваженою особою отримувати зазначену податкову вимогу, оскільки згідно з наказом від 26.04.2013 № 17-к була звільнена, у підтвердження чого надав копію наказу та трудової книжки Гуриненко О.А.

Натомість позивач наголошує на тому, що бухгалтер Гуриненко О.А. була повноважною особою на отримання податкової вимоги, оскільки підписувала податкову звітність, зокрема 17.07.2013 підписала податкову звітність форми 1 ДФ за 2 квартал 2013 року як головний бухгалтер. У підтвердження цих доводів позивач надав копію такого звіту.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи зазначені доводи і докази, дійшов висновку про переконливість доводів позивача, оскільки підписання поданої до контролюючого органу податкової звітності головним бухгалтером свідчить, що такий бухгалтер виконував свої обов'язки на підприємстві, був уповноваженою особою на ведення бухгалтерського і податкового обліку, а відтак, у контролюючого органу були підстави вручити таку вимогу зазначеній особі. При цьому суд надав перевагу доказу позивача перед доказами відповідача з огляду на те, що у даній справі вирішується спір, що виникає з податкових відносин, а зазначений доказ позивача підтверджує саме взаємовідносини між позивачем та контролюючим органом, що виникають у зв'язку з адмініструванням податків та зборів позивача, звітуванням позивача перед контролюючим органом.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на сплив строку давності у 1095 днів станом на час звернення позивача з позовом, у зв'язку з чим вважає, що він є вільним від грошових зобов'язань за податковою декларацією від 17.03.2015 № 9040908622 в сумі 1180 грн та за податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 № 0003431502 на суму 3602 грн.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи зазначені доводи, виходить з такого.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності.

У пункті 101.1 статті 101 Податкового кодексу України визначено, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Відповідно до підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу цієї статті, під терміном безнадійний податковий борг розуміється податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.

У пункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено строк давності - 1095 календарних днів.

Відповідно до пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Таким чином, перебіг зазначеного строку давності розпочинається з наступного дня після дня, в якому виник податковий борг.

Така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16 (касаційне провадження № К/9901/99/17, 807/2097/16).

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач звернувся до суду з позовом 23.03.2018, тобто в межах 1095 днів, наступних за днем виникнення податкового боргу. Так, за податковою декларацією від 17.03.2015 № 9040908622 в сумі 1180 грн та за податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 № 0003431502 в сумі 3602 грн податковий борг виник у квітні 2015 року.

За змістом підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакціях, чинних на час виникнення податкового боргу) пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення податкового боргу у 2015, 2016 роках) пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня (підпункт 129.1.1).

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Відповідно до пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення податкового боргу у 2017, 2018 роках) нарахування пені розпочинається:

при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (підпункт 129.1.1);

при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (підпункт 129.1.3).

Таким чином, на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки, нараховується сума коштів у вигляді відсотків.

Відповідач не спростовує правильності суми нарахованої пені, однак в апеляційній скарзі зазначає, що про наявність нарахованої пені він дізнався під час ознайомлення з матеріалами справи. Окрім того, вчинення контролюючим органом передбачених у пункті 87.9 статті 87 Податкового кодексу України дій щодо зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, не може мати наслідком застосування до платника податку відповідальності у вигляді пені.

Суд апеляційної інстанції вважає, що такі аргументи відповідача не є підставою для звільнення платника податків від сплати пені, нарахованої на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки. При цьому суд виходить з такого.

Відповідно до пунктів 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

У пункті 36.3 статті 36 Податкового кодексу України визначено, що податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 109.2 статті 109 Податкового кодексу України вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У пункті 111.1 статті 111 Податкового кодексу України визначено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (пункт 111.2 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 131 статті 131 Податкового кодексу України нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків.

Таким чином, обов'язок сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, є податковим обов'язком платника податку і виникає у платника за кожним податком та збором. Платник податків несе відповідальність за своєчасне та повне погашення визначеного ним чи нарахованого контролюючим органом узгодженого грошового зобов'язання.

У разі несплати платником податків узгоджених сум грошових зобов'язань у встановлені законом терміни, що призвело до виникнення податкового боргу, такий платник зобов'язаний нести фінансову відповідальність у вигляді пені, нараховану на суму такого податкового боргу.

Виконання контролюючим органом визначеного в абзаці першому пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України зобов'язання щодо зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу, не може бути підставою для звільнення платника податків від фінансової відповідальності у вигляді пені. Такі дії контролюючого органу зумовлені вчиненням платником податку правопорушення, що полягало у невиконанні вимог закону щодо безумовної сплати податкових зобов'язань у встановлені законом терміни, тому ці дії не можуть бути підставою для звільнення платника податків від фінансової відповідальності у вигляді пені, нарахованої на податковий борг.

Досліджуючи доводи відповідача про те, що спір за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податків сум податкового боргу слід розглядати в порядку, визначеному статтею 183-3 КАС України, шляхом звернення до суду із відповідним поданням, а не у позовному порядку, а також про те, що позивач пропустив 24-х годинний строк на звернення з таким поданням, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

У підпункті 19-1.1.22 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України визначено, що до функцій контролюючих органів належить здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

У пункті 95.3 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених у пункті 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу.

При цьому положення Податкового кодексу України не встановлюють обов'язку звернення контролюючого органу з вимогами про стягнення податкового боргу тільки в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України Особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів .

Пункт 102.4 статті 102 Податкового кодексу України надає контролюючому органу право на стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов'язання, протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Така позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у справі № 826/13744/15 (провадження №К/9901/9671/18).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам статті 86 КАС України.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Черкаситурист - залишити без задоволення .

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2018 року.