Постанова

від 25.09.2018 по справі 903/1304/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року Справа № 903/1304/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І. Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, представник згідно ордеру серії РН-276 №195

від відповідачів:

- ТОВ "Поларт-Інвест": не з'явився

- Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед": не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест", м.Київ

на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 17.01.18р. суддею Кравчук А. М. о 10:15 год. у м.Луцьку, повний текст складено 23.01.18р.

у справі № 903/1304/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестконд", м.Рівне

до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест", м.Київ

- Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед", ОСОБА_2, ОСОБА_2

про визнання недійсним договору застави від 10.09.2014 року та акту приймання-передачі права власності на майно від 31.12.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестконд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" та Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед" про визнання недійсним договору застави від 10.09.2014р. та акту приймання-передачі права власності на майно від 31.12.2014р. - задоволено.

Визнано недійсними договір застави від 10.09.2014р. та акт приймання-передачі права власності на майно від 31.12.2014р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" (м.Київ, вул.Миру, буд.3, код ЄДРПОУ 35963631) та Компанією "Кентресса Холдінгз Лімітед" (#1, Mapp Street, Beliz City, Belize, реєстраційний номер 137,415).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестконд" 1218,00грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Видано наказ.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що судом не взято до уваги те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестконд" не є належним позивачем у даній справі;

- вказує, що судом встановлено, що 04.11.2016р. між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ ФК "Арбо Фінанс" укладено договори відступлення права вимоги №39/393, №39/393-2, згідно умов яких новому кредитору відступлено право вимоги за кредитним договором №1-4 від 18.02.2009р. про надання кредиту на умовах овердрафту, договором застави №2-5 від 18.02.2009р.. 04.11.2016р. між ТОВ "ФК "Арбо Фінанс" та ТОВ "Вестконд" укладено договори відступлення права вимоги №22, №22-2, згідно умов яких новому кредитору відступлено право вимоги за кредитним договором №1-4 від 18.02.2009р. про надання кредиту на умовах овердрафту, договором застави №2-5 від 18.02.2009р.. Таким чином, згідно укладених договорів суд визначив, що права та обов'язки кредитора за кредитним договором №1-4 від 18.02.2009р. про надання кредиту на умовах овердрафту, договором застави №2-5 від 18.02.2009р., укладеними між ПАТ "Промінвестбанк" та відповідачем 1 передані позивачу. Оскільки відповідачами набуто право вимоги за договором банківського кредиту (ст.1054 ЦК України), то такі особи, як нові кредитодавці, повинні мати дозвіл (ліцензію) на надання фінансових послуг з кредитування. Отже, особа, яка набуває прав кредитора у кредитних правовідносинах повинна мати тотожну правосуб'єктність з особою, від якої таке право набуто (наявність дозволу на здійснення діяльності, ліцензії тощо). При цьому у даному випадку для визначення характеру спірних правовідносин вирішальним є саме зміст та сутність набутого позивачем зобов'язання (повернення кредиту), а не шлях (правові підстави), за яким це зобов'язання такими кредиторами набуто (за допомогою укладення договорів доручення, комісії, цесії тощо);

- посилаючись на інформацію, яка розміщена на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, скаржник зауважує, що позивач не є включеним до Державного реєстр фінансових установ, у позивача відсутня банківська ліцензія, а відтак, у позивача відсутня спеціальна правосуб'єктність та останній не має права на укладення такого роду договорів. Додає, що дана позиція також підтверджується інформаційним листом Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 29.01.2016р. №3/28/1172, відповідно до якого роз'яснюється, що нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за договором, що забезпечує виконання кредитного договору, на користь фізичної особи та юридичної особи, що не є фінансовою установою, оскільки ст.1054 ЦК України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних відносинах. Отже, ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями / заставодержателями за договорами іпотеки/ застави, який забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором;

- констатує, що суд першої інстанції не мав права заміняти позивача на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестконд".

- обґрунтовує, що на момент укладення оскаржуваного договору застави між відповідачами у даній справі, ПАТ "Промінвестбанк" не було зареєстровано обтяження на дане майно і відповідач відповідно не знав і не міг знати про наявність договорів застави, а тому він набув право власності на це майно без відповідних обтяжень як добросовісний набувач;

- вважає висновки суду першої інстанції про те, що на майно скаржника було накладено арешт та останній не мав права відчужувати таке майно є протиправним та необґрунтованим жодним доказом;

- додає, що судом не перевірено перелік майна, що було додатком до договорів застави від 18.02.2009р. та №2-5 від 18.02.2009р. та майна, до передавалося між відповідачами. Судом винесено рішення про визнання недійсним договору застави від 10.09.2014р. та акту приймання-передачі права власності на майно від 31.12.2014р.. Разом з тим перелік майна що було додатком до договорів застави від 18.02.2009р. та № 2-5 від 18.02.2009р. в повному обсязі не співпадає з тим переліком, що було передано Відповідачу 2 відповідно до оскаржуваного договору.

Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2018р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідні докази.

22.03.2018р. до Рівненського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" надійшов супровідний лист від 19.03.2018р.р. з додатком про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 та справу №903/1304/15 призначено до розгляду на 25.09.2018р. об 14:30 год.. Зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15. Крім того, зобов'язано скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" у десятиденний термін з дня отримання копії даної ухвали здійснити нотаріально посвідчений переклад на англійську мову: апеляційної скарги з доданими до неї документами та ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. у справі №903/1304/15 про відкриття апеляційного провадження (по два примірника) та надати суду вказані документи з відповідним перекладом для направлення їх до Міністерства юстиції України з подальшим скеруванням Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами. Також, апеляційне провадження у справі №903/1304/15 - зупинено до 25.09.2018р..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2018р. провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 поновлено.

25.09.2018р. на електронну адресу Рівненського апеляційного господарського суду від ТОВ "Поларт-Інвест" надійшло клопотання від 25.09.2018р. про відкладення розгляду справи, на обґрунтування якого покликається на те, що представникам ТОВ "Поларт-Інвест" 25.09.2018р., призначена робоча зустріч з Міністром ОСОБА_3 Петренко, за участю представників Омбудсмена, яку Керівництво Міністерства ОСОБА_3 прийняло рішення провести після отримання їм Доручення від Прем'єра України (додаємо лист-доручення, отриманий внаслідок особового прийому 04.09.2018р.) додатково, окрім підтвердженого вже прийому, призначеного на 28.09.2018р. (офіційний лист-призначення прийому додаємо). Присутність юристів, які володіють матеріалами справи, на зустрічі є обов'язковою, враховуючи заплановані для зустрічі питання "чорного" нотаріального продажу прав вимог від факторингової компанії ТОВ "Арбо- Фінанс" до ТОВ "Вестконд" прав вимог до компанії ТОВ "Поларт-Інвест". Наслідки цієї зустрічі є важливими для справи, що слухається об 14-30. Очікує прийняття рішення про скасування реєстрації прав вимог, які надали компанії "Вестконд" статус позивача у цьому процесі. До того ж просить шановний суд взяти до уваги, що у представників Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед" наявна інформація, що позивач по цій справі вже перепродав влітку 2018 року рухоме майно, власність на яке оскаржується у межах цієї справи, на свою ж іншу фіктивну компанію під виглядом майна, що належить ТОВ "Поларт-Інвест", проігнорувавши той факт, що рухоме майно належало у 2014 році компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед", та було давно продано іншій іноземній компанії, яка має поки що тільки статус потерпілого у справі про крадіжку майна. Про що Компанія "Кентресса Холдінгз Лімітед" звернулася з відповідним протестом до Міністерства ОСОБА_3 України через Омбудсмена, а також з листом до компанії-власника майна, яке вкрали представники компанії позивача. Питання статусу позивача, який задовольнив свої вимоги отаким "чорним" методом, ми плануємо також прояснити під час Прийому у Міністра ОСОБА_3, отримавши інформацію стосовно підстав проведення аукціону по продажу майна.

В судовому засіданні 25.09.2018р. представник ТОВ "Вестконд" заперечила проти клопотання скаржника від 25.09.2018р. про відкладення розгляду справи.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів відхиляє його та зазначає наступне.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

За приписами ч.ч.1-3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку, скаржником не надано жодних доказів, які унеможливлюють вирішення спору в даному судовому засіданні, та доказів на підтвердження неможливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

Крім того, суд призначаючи справу до розгляд, надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для задоволення поданого скаржником клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Стосовно повідомлення Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед", слід зазначити наступне.

Як же зазначалось, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. про відкриття апеляційного провадження, між іншим, було зобов'язано скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" у десятиденний термін з дня отримання копії даної ухвали здійснити нотаріально посвідчений переклад на англійську мову: апеляційної скарги з доданими до неї документами та ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. у справі №903/1304/15 про відкриття апеляційного провадження (по два примірника) та надати суду вказані документи з відповідним перекладом для направлення їх до Міністерства юстиції України з подальшим скеруванням Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" вимоги ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. про відкриття апеляційної скарги не виконало.

Водночас, як свідчать матеріли справи, апеляційним судом було направлено ухвалу від 26.03.2018р. про відкриття апеляційного провадження безпосередньо на адресу Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед", підтвердженням отримання вказаної ухвали суду є повідомлення про вручення з відповідною відміткою на ньому.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед" до суду не надійшло.

Згідно зі ст.1 Конвенції "Про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 15.11.1965р. (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася 19.10.2000р., ця конвенція застосовується у цивільних або комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Відповідно до статті 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.

Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках (стаття 3 Конвенції).

Проте відповідно до інформації, розміщеної на веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права, ОСОБА_2 не є членом Конвенції, однак 08.09.2009р. ратифікував Конвенцію й вона вступила в дію для нього 01.05.2010р..

Разом з тим, відповідно до ст.10 Конвенції, якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.

Згідно ст.15 Конвенції, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі закордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, не зважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави. Незважаючи на положення попередніх частин, суддя може в термінових випадках прийняти рішення про застосування будь-яких тимчасових чи охоронних заходів.

Відповідно до інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Гаазької Конференції з міжнародного приватного права, доступної на посиланням: http://www.hcch.net/en/instruments/conventions/status-table/?cid=17, ОСОБА_2 жодних зауважень щодо цієї Конвенції не здійснив.

Враховуючи ту обставину, що з моменту призначення судом справи до розгляду сплинув термін, який суд визначив як достатній для даної справи і який становить шість місяців, а також з огляду на вимоги чинного в Україні процесуального законодавства, яким визначено, що справа повинна бути розглянута в межах розумного строку, а сторони зобов'язані добросовісно користуватись наданими їм процесуальними правами, не порушуючи при цьому прав інших учасників судового процесу, а також те, що Компанія "Кентресса Холдінгз Лімітед" отримало ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. про відкриття апеляційного провадження, судова колегія вважає, що Компанія "Кентресса Холдінгз Лімітед" є повідомленою належним чином, відтак, апеляційна скарга розглядається за наявними матеріалами.

Представник ТОВ "Вестконд" в судовому засіданні 25.09.2018р. та у письмовому відзиві від 05.09.2018р. на апеляційну скаргу заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення господарського суд Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники ТОВ "Поларт-Інвест" та Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед" в судове засідання 25.09.2018р. не з'явились.

Компанія "Кентресса Холдінгз Лімітед" не скористалася своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надала суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника ТОВ "Вестконд", проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 18.02.2009р. між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (заставодержатель) та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" (засаводавець) укладено договори застави №2-5, №122, які забезпечують вимоги за кредитним договором №1-4 про надання кредиту на умовах овердрафту від 18.02.2009 року (а.с.14-33, т.1).

Застава зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 19.02.2009р. (а.с.34-35, 37, 39, т.1).

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.03.2015р. №903/90/15, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2015р., у рахунок стягнення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" в сумі 2 835 953,51грн., з них: 2 000 000,00грн. заборгованість за кредитом; 394 104,45грн. заборгованість за процентами за користування кредитом 239 342,47грн. пеня за несплату кредиту, 129 711,84грн. пеня за несплату процентів, 12 440,98грн. інфляційні втрати, 60 353,77грн. річні за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р. стягнення звернено на рухоме майно товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" згідно з договорами застави №2-5, №122 від 18.02.2009р., згідно переліку.

Також, згідно рішення суду 27.01.2015р. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" зареєструвало в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави згідно з договорами застави №2-5, №122 від 18.02.2009 року, що стверджується витягами про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Надалі, на виконання рішення господарського суду Волинської області від 23.03.2015р. та постанови Вищого господарського суду України від 16.09.2015р. видано наказ від 01.10.2015р. №903/90/15-1.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В подальшому, 05.10.2015р. Першим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по виконанню наказу суду №903/90/15-1 від 01.10.2015р. (а.с.56-57, т.1).

Листом від 15.10.2015р. №31 ТОВ "Поларт-Інвест" повідомила Перший ВДВС Луцького МУЮ про неналежність йому на момент розгляду справи в суді майна, зазначеного у виконавчому документів (а.с.58, т.1), з огляду на наступне:

21.08.2014р. загальними зборами учасників ТОВ "Поларт-Інвест" прийнято рішення про укладення між Компанією"Кентресса Холдінгз Лімітед" та ТОВ "Поларт-Інвест" договору позики в сумі 7 000 євро на строк по 25.09.2014р. зі сплатою 0,038% річних, відповідного договору застави (протокол №2014-8) (а.с.59-60, т.1).

22.08.2014р. між Компанією"Кентресса Холдінгз Лімітед" та ТОВ "Поларт-Інвест" укладено договір позики на поповнення обігових коштів та ведення господарської діяльності в сумі 7 000 євро на термін з 15.09.2014р. по 25.09.2014р. з оплатою 0,038% річних (а.с.62-64, т.1).

Додатковою угодою №1 від 25.09.2014р. до договору позики сторонами встановлено, що позика надається на термін з 02.10.2014р. по 11.10.2014р., але не раніше реєстрації договору в Управлінні НБУ у Волинській області (а.с.65-66, т.1).

30.09.2014р. Управління НБУ в Волинській області повідомлено про договір, укладений резидентом-позичальником, який не є банком (а.с.67-69, т.1).

Надалі, як свідчать матеріали справи, 10.09.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" (заставодавець) та Компанією"Кентресса Холдінгз Лімітед" (заставодержатель) укладено договір застави (далі - договір застави), згідно умов якого, заставодавець з метою забезпечення повного виконання зобов'язання, зазначеного в п.2 даного, договору, передає в заставу заставодержателю, а заставодержатель приймає від заставодавця в заставу на умовах, визначених цим договором, майно, зазначене в п.5 цього договору; даним договором забезпечується виконання зобов'язань заставодавця перед заставодержателем, за договором позики від 22.08.2014р. укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" та Компанією"Кентресса Холдінгз Лімітед" зі всіма додатковими угодами, змінами і доповненнями до нього (договір позики), а саме: повернення позики у розмірі 7 000,00 евро в строк до 25.09.2014р. зі сплатою 0,038 % річних (п.п.1, 2 договору) (а.с.131-166, 198-221, т.1).

Відповідно до п.3 договору застави, погашення заборгованості заставодавцем за договором позики здійснюється на умовах, визначених договором позики.

У відповідності до п.4 договору застави, за рахунок заставленого майна, визначеного в п.5 цього договору, застоводержитель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі, що визначається на момет фактичного задоволення, а саме вимоги за основним зобов'язанням включаючи нараховані за договором позики відсотки, неустойку (штраф, пеню), основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми інших платежів на користь заставодержателя. передбачених договором позики:

- вимоги щодо відшкодування витрат на утримання та збереження майна; витрат на страхування заставленого манна (якщо заставодержатель поніс такі витрати); збиток, заподіяний простроченням виконання, витрати понесені заставодержителем по зверненню стягнення і реалізації заставленого майна, включаючи судові втрати, виграти на оплату винагороди залученим експертам, інших документально підтверджених витрат заставодержателя, якщо вони будуть мати місце;

- розмір забезпечених вимог за договором позики включає суму позики, суму нарахованих процентів, штрафних санкцій та витрат по зверненню стягнення, переоформлення права власності та реалізації заставленого майна.

Згідно п.5 договору застави, предметом застави за цим договором є визначене у додатку №1 до даного договору майно (предмет застави), що шалежить заставодавцеві на праві приватної власності.

Предмет застави залишається у володінні заставодавця та знаходиться у приміщенні заставодавця за адресою:43001, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Володимирська, 57А. Засаводавець не має права без згоди заставодержателя змінювати місцезнаходження предмету застави, передавати предмет застави на зберігання третім особам (п.7 договору застави).

За домовленістю сторін на момент укладання даного договору оціночна вартість предмету застави складає 973640,73грн.. При цьому, сторони згодні з тим, що при зверненні стягнення та реалізації предмету застави заставодержатель не буде зв'язаний або будь-яким чином обмежений зазначеною оціночною вартістю предмету застави (п.8 договору застави).

Відповідно до п.11 договору застави, заставодавець свідчить, що дійсно є власником предмета застави, він не має обмежень щодо свого права розпорядження предметом застави. Предмет застави, на момент укладення цього договору нікому іншому не переданий, не подарований, не відчуджений іншим способом, не наданий в заставу, не переданий в оренду чи безоплатне користування, не є предметом обтяження, в податковій заставі і під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб (права наймача, право застави, право довічного утримання, тощо) предмета застави відсутні, питання права власності на предмет застави не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно предмета застави відсутні. Предмет застави не внесений до статутного капіталу юридичних осіб.

Також, договором застави сторони у відповідних його пунктах передбачили права і обов'язки заставодавця та заставодержателя.

Договір застави від 10.09.2014р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

У додатку №1 до договору застави від 10.09.2014р. сторони визначили перелік майна, що становить предмет застави та передається у заставу.

Додатковою угодою від 25.09.2014р. до договору застави від 10.09.2014р., сторони виклали п.2 договору застави в наступній редакції: "даним договором забезпечується виконання зобов'язань заставодавця перед заставодержателем за договором позики від 22.08.2014р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" та Компанією "Кентресса Холдінгз Лімітед", зі всіма додатковими угодами , змінами і доповненнями до нього, а саме: повернення позики у розмірі 7 000,00 евро в строк до 11.10.2014р. зі сплатою 0,038 % річних " (а.с.70, 220, т.1).

Додаткова угода від 25.09.2014р. до договору застави від 10.09.2014р. підписана сторонами та скріплена відтисками їх печаток.

В подальшому, 31.12.2014р. на підставі п.п.20, 25, 31 договору застави від 10.09.2014р. між ТОВ "Поларт-Інвест" та Компанією "Кентресса Холдінгз Лімітед" складено та підписано останніми акт приймання-передачі права власності на майно (а.с.72-80, 170-185, т.1).

За вказаних обставин, ОСОБА_4 акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" та Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед" про визнання недійсними договору застави від 10.09.2014р., укладеного між ТОВ "Поларт-Інвест" і компанією "Кентресса Холдінгз Лімітед", акту приймання-передачі права власності на майно від 31.12.2014р., укладеного між відповідачами, та стягнення судових витрат по справі.

Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_4 акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" посилається на те, що 18.02.2009р. між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (правонаступником якого є ПАТ "Промінвестбанк") та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" укладено договір застави №2-5, який забезпечує вимоги заставодержателя за кредитним договором №1-4 від 18.02.2009р. про надання кредиту на умовах овердрафту. Предметом застави є майно, перелічене у додатку №1 до договору та оцінюється сторонами у 4920000,00грн.. Рішенням господарського суду Волинської області №903/90/15 від 23.03.2015р., залишеним без змін постановою ВГС України від 16.09.2015р. стягнення заборгованості ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Луцьккондитер» в сумі 2835953,51грн., з них: 2000000,00грн. заборгованість за кредитом; 394104,45грн. заборгованість за процентами за користування кредитом 239 342,47грн. пеня за несплату кредиту, 129 711,84грн. пеня за несплату процентів, 12 440,98грн. інфляційні втрати, 60 353,77грн. річні за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р. звернуто на рухоме майно ТОВ "Поларт-Інвест" згідно з договорами застави №2-5, №122 від 18.02.2009р. 22.08.2014р. між Компанією "Контресса Холдінгз Лімітед" та ТОВ "Поларт-Інвест" укладено договір позики, згідно умов якого останньому надано позику в сумі 7 000 євро на термін з 15.09.2014р. по 25.09.2014р.. Позика забезпечується заставою майна, яке належить позичальнику на праві власності та передається в заставу шляхом укладення договору застави. 10.09.2014р. між ТОВ "Поларт-Інвест" та Компанією "Контресса Холдінгз Лімітед" укладено договір застави в забезпечення вимог за договором позики від 22.08.2014р.. Вважаючи, що зазначене в договорі від 10.09.2014р. майно вже було передане в заставу в забезпечення кредитного договору, банк звернувся до суду про визнання цього договору недійним.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 21.12.2015р. порушено провадження у справі №903/1304/15 та справу призначено до розгляду.

Ухвалою суду господарського суду Волинської області від 17.05.2017р. у даній справі замінено позивача ОСОБА_4 акціонерне товариство "Промінвестбанк" його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестконд", тощо.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 позов задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Також, за ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст.215 ЦК України.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно ч.1, ч.2 ст.209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин

Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст.204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому, пред'явлення позову про визнання недійсним правочину не є універсальним способом захисту прав, а застосовується з метою припинення для сторін правочину встановлених у ньому зобов'язань, проведення реституції сторін правочину, або відшкодування шкоди, заподіяної сторонам недійсного правочину.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Обов'язком позивача, відповідно до ст.74 ГПК України, є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Договір застави є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання. За його змістом відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Тобто, застава як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між заставодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та заставодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від заставодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до ст.4 Закону України "Про заставу", предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Згідно ч.2 ст.17 Закону України "Про заставу" (в редакції Закону, що діяла на момент укладення спірного договору), заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

В силу ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про заставу" (в редакції Закону, що діяла на момент укладення спірного договору), наступні застави вже заставленого майна допускаються в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави; якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу.

Приписи ч.2 ст.586 ЦК України також узгоджуються з положеннями Закону України "Про заставу" та передбачають право заставодавця на відчуження предмету застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, за законом та відповідно до умов договору застави, заставодержатель наділений правом контролю за предметом застави. Тому у разі відчуження заставодавцем предмета застави, право заставодержателя є порушеним.

Як роз'яснено у п. 4.3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", що за змістом частини другої статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України "Про заставу" та частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку" відчуження майна, що є предметом застави (іпотеки), можливе лише за згодою заставодержателя (іпотекодержателя). Договір про відчуження заставленого майна, укладений з порушенням цих правових норм, може бути визнаний господарським судом недійсним згідно зі статтею 215 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання зобов'язань за кредитним договором №1-4 про надання кредиту на умовах овердрафту від 18.02.2009р. між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" (заставодавець) були укладені договори застави №2-5 та р. №122, згідно п.1.1 яких останні забезпечують вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р..

Предметом застави є основні засоби - обладнання в кількості 435 та 129 найменувань, яке знаходиться за адресою м.Луцьк, вул.Володимирська, 57а та є власністю заставодавця, облікується на його балансі.

Сторони оцінили майно у 4 920 000,00грн. та 1 509 181,98грн. (п. п. 1.4 договорів застави).

Відповідно до п.4.1.3 договорів застави №2-5 від 18.02.2009р., №122 від 18.02.2009р. заставодавець зобов'язаний не надавати майно, що є предметом застави під заставу, а також не обтяжувати його іншими зобов'язаннями на користь третіх осіб без дотримання попередньої письмової згоди на це заставодержателя.

У відповідності до п.5.1 договорів застави заставодержатель набуває право звернення стягнення на майно та його реалізацію у випадку, якщо у момент настання строку виконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповернені, у встановлені п. 2.3 кредитного договору, строки суми кредиту, та/або при несплаті або частковій несплату сум процентів за користування кредитом, та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу) та інших грошових зобов'язань, які можуть виникнути за кредитним договором.

19.02.2009р. відомості про передачу спірного майна в заставу за вказаними договорами застави зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що свідчать відповідні витяги.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.03.2015р. №903/90/15, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2015р., у рахунок стягнення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" в сумі 2835953,51грн., з них: 2000000,00грн. заборгованість за кредитом; 394104,45грн. заборгованість за процентами за користування кредитом 239342,47грн. пеня за несплату кредиту, 129711,84грн. пеня за несплату процентів, 12440,98грн. інфляційні втрати, 60353,77грн. річні за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р. стягнення звернено на рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" згідно з договорами застави №2-5, №122 від 18.02.2009р., згідно переліку.

Як зазначено у судових рішеннях, зокрема у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2015р. у справі №903/90/15, що "У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 18 лютого 2009 року між позивачем (заставодержатель) та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" (заставодавець) укладено договори застави № 2-5 та р. № 122, згідно п. 1.1 яких договори забезпечують вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору про надання кредиту на умовах овердрафту № 1-4 від 18 лютого 2009 року.

Предметами застав є основні засоби - обладнання в кількості 435 та 129 найменувань, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Володимирська, 57а, є власністю заставодавця та обліковується на його балансі.

Сторони оцінили майно у 4920000 гривень 00 коп. та 1509181 гривень 98 коп. відповідно (п. п. 1.4 договорів застави).

За приписом ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За п. п. 5.1 договорів застави заставодержатель набуває право звернення стягнення на майно та його реалізацію у випадку, якщо у момент настання строку виконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповернені у встановлені п. 2.3 кредитного договору строки суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплату сум процентів за користування кредитом, та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу) та інших грошових зобов'язань, які можуть виникнути за кредитним договором.

Згідно ч. 1 ст. 585 ЦК України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

За вимогами ст. 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

19 лютого 2009 року відомості про передачу спірного майна в заставу за вказаними договорами застави зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Встановлено, що на виконання зобов'язань за кредитним договором банк перерахував кредитні кошти на позичковий рахунок позичальника, відкритий ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" для обліку боргу за кредитом.

ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" не виконало зобов'язання з повернення кредитних коштів та відсотків за користування ними, у зв'язку з чим у нього утворився борг перед позивачем: за кредитом у розмірі 2000000 гривень 00 коп.; несплаченими відсотками за користування кредитом у сумі 394104 гривні 45 коп., пенею - 369054 гривень 31 коп., 12440 гривень 98 коп. втрат коштів від інфляції та 60353 гривні 77 коп. річних.

На час розгляду спору судами кредитний договір № 1-4 про надання кредиту на умовах овердрафту від 18 лютого 2009 року не оспорений, не розірваний, недійсним не визнаний.

У відповідності з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що 22 грудня 2009 року ухвалою господарського суду Волинської області у справі № 7/105-Б за заявою ТОВ "Друкарня "Новий світ" та ТОВ "Торговий дім "Віойл" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого ОСОБА_5

18 січня 2011 року ухвалою суду у вказаній справі затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", до якого включено, зокрема, зобов'язання за договорами застави від 18 лютого 2009 року № 2-5 та р. №122.

Грошові вимоги включають в себе заборгованість відповідача за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18 лютого 2009 року, зокрема, 2000000 гривень 00 коп. боргу за кредитом, 394104 гривні 45 коп. боргу зі сплати процентів, 369054 гривні 31 коп. пені, 12440 гривень 98 коп. втрат коштів від інфляції, 60353 гривні 77 коп. річних.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, встановлено, що ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" не виконано зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у останнього наявний борг перед позивачем у розмірі 2000000 гривень 00 коп. боргу за кредитом, 394104 гривень 45 коп. боргу зі сплати процентів, 369054 гривень 31 коп. пені, 12440 гривень 98 коп. втрати коштів від інфляції, 60353 гривень 77 коп. річних.

31 липня 2012 року Господарським судом Волинської області у справі №7/105-Б прийнято постанову про визнання банкрутом ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором товариства призначено арбітражного керуючого ОСОБА_6.

У ході провадження ліквідаційної процедури листом № 1/118-12 від 4 лютого 2013 року ліквідатор ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" повідомив ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про те, що під час виїзду на підприємство встановлено наявність лише наступного майна: котел Е 6,5-14, заводський № 3257, реєстраційний № В-0305; котел Е 6,5-14ГМ, заводський № 81585, реєстраційний № В-0874; економайзер ЕП-236, заводський № 408, реєстраційний № 0306; економайзер, заводський № 140, реєстраційний № В-0875; автомобіль КАМАЗ 5320, номер двигуна НОМЕР_1, номер шасі 2075713, днз 2397 ВНО; причіп, номер шасі 13718, днз 2551 ВЧ.

За результатами інвентаризації активів і зобов'язань ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" встановлено нестачу, що складає 53294228 гривень 42 коп.

28 січня 2013 року до Луцького МВ УМВС України у Волинській області та прокуратури м. Луцька направлено заяви за № 1/116-12 та № 1/117-12 щодо перевірки діяльності посадових осіб ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", пов'язаної з відмовою передати документацію підприємства, матеріальні цінності, нестачею матеріальних цінностей та розкраданням майна тощо, на наявність складу злочину.

Крім того, ліквідатор запропонував ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" ініціювати перед правоохоронними органами питання щодо розшуку майна, яке знаходиться в забезпеченні (іпотеці) банку та притягнення до відповідальності винних у нестачі осіб.

18 листопада 2014 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201319013000036 щодо службових осіб ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", до якого ПАТ "Промінвестбанк" залучено як потерпілого, було з'ясовано, що майно, яке є предметом застави відповідно до договорів застави № 2-5, р. № 122, укладених 18 лютого 2009 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту № 1-4 від 18 лютого 2009 року, без згоди банку було відчужене ТОВ "Торговий дім "Поларт-Трейд" відповідно до договору комісії від 12 грудня 2005 року та договору купівлі-продажу від 20 травня 2009 року.

Слідче управління УМВС України у Волинській області у листі № 12/2-465 від 28 січня 2015 року повідомило ПАТ "Промінвестбанк", що рухоме майно, яке перебуває у заставі банку за договорами р. №238 від 27 січня 2006 року, № 3-5 від 30 січня 2006 року, р.№122 від 18 лютого 2009 року та № 2-5 від 18 лютого 2009 року, укладеними з ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", відповідно до рішення позачергових зборів засновників ТОВ "Поларт-Інвест" від 11 січня 2010 року передано як внесок до статутного капіталу останнього.

До вказаного листа долучено світлокопії акту приймання-передачі майна, що вносилось до статутного капіталу ТОВ "Поларт-Інвест", протоколу №1 зборів засновників ТОВ "Поларт-Інвест", договору оренди від 04 січня 2014 року, акту приймання-передачі до договору оренди від 4 січня 2014 року.

Крім того, слідче управління УМВС України у Волинській області листом №12/2-487 від 29 січня 2015 року надало ПАТ "Промінвестбанк" світлокопії документів щодо відчуження ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" рухомого майна ТОВ "Торговий дім "Поларт-Трейд", яке передавалося в заставу банку, зокрема, договір комісії від 12 грудня 2005 року, договор купівлі-продажу від 20 травня 2009 року з додатком №1, акт приймання-передачі рухомого майна від 2 листопада 2009 року згідно договору комісії від 12 грудня 2005 року, акт приймання-передачі рухомого майна від 2 листопада 2009 року згідно договору купівлі-продажу від 20 травня 2009 року, акт приймання-передачі векселя від 5 жовтня 2009 року.

Так, встановлено, що 12 грудня 2005 року між ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" (комітент) та ТОВ "Новітні крохмальні технології" (комісіонер) укладено договір комісії, відповідно до умов якого комітент доручив комісіонерові, а комісіонер зобов'язався за дорученням комітента укладати від свого імені та за рахунок комітента один або кілька договорів купівлі-продажу майна, визначеного сторонами у додатку №1, який є невід'ємною частиною договору, зазначивши, що майно знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Володимирська, 57а.

20 травня 2009 року між ТОВ "Новітні крохмальні технології" (продавець) та ТОВ "Торговий дім "Поларт-Трейд" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупцеві, а покупець зобов'язався сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до п.п.2.2, 2.3 договору продавець передав покупцеві майно за ціною 1400000 гривень 00 коп., визначене у договорі комісії від 12 грудня 2005 року, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Володимирська, 57а, та належить ТОВ "ВКФ "Луцьккондитер" на праві власності.

2 листопада 2009 року за актом приймання-передачі рухоме майно за договором комісії від 12 грудня 2005 року в кількості 862 найменувань ТОВ "ВКФ "Луцьккондитер" (комітент) передано ТОВ "Новітні крохмальні технології" (комісіонер), яке за актом приймання-передачі передало майно у тій самій кількості ТОВ "Торговий дім "Поларт-Трейд" - покупцю за договором від 20 травня 2009 року.

У подальшому вказане рухоме майно у кількості 862 найменувань передано ТОВ "Торговий дім "Поларт-Трейд" як внесок учасника до статутного капіталу ТОВ "Поларт-Інвест", що підтверджується рішенням загальних зборів останнього, оформленим протоколом № 1 від 11 січня 2010 року.

Вказані обставини стали підставою звернення ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ТОВ "Поларт-Інвест" з позовом про звернення стягнення на предмет застави.".

Також, у вказаних судових рішеннях зазначено, що 27.01.2015р. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" зареєстровано в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави згідно договорів застави №2-5 та №122 від 18.02.2009р., що підтверджується витягами про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

На виконання рішення господарського суду Волинської області від 23.03.2015р. та постанови ВГС України від 16.09.2015р. видано наказ від 01.10.2015р. №903/90/15.

05.10.2015р. Першим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по виконанню наказу суду №903/90/15-1 від 01.10.2015р.

Попередньо, 22.08.2014р. між Компанією "Кентресса Холдінгз Лімітед" та ТОВ "Поларт-Інвест" укладено договір позики на поповнення обігових коштів та ведення господарської діяльності в сумі 7 000 євро на термін з 15.09.2014р. по 25.09.2014р. з оплатою 0,038% річних.

10.09.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" (заставодавець) та Компанією"Кентресса Холдінгз Лімітед" (заставодержатель) укладено договір застави (далі - договір застави), згідно умов якого заставодавець з метою забезпечення повного виконання зобов'язання, зазначеного в п.2 даного договору, передає в заставу заставодержателю, а застиводержатель приймає від заставодавця в заставу на умовах, визначених цим договором, майно, зазначене в п.5 цього договору; даним договором забезпечується виконання зобов'язань заставодавця перед заставодержателем за договором позики від 22.08.2014р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" та Компанією "Кентресса Холдінгз Лімітед" зі всіма додатковими угодами, змінами і доповненнями до нього (договір позики), а саме: повернення позики у розмірі 7 000,00 евро в строк до 25.09.2014р. зі сплатою 0,038% річних (п.п.1, 2 договору) (а.с.131-166, 198-221, т.1).

Надалі, 31.12.2014р. на підставі п.п.20, 25, 31 договору застави від 10.09.2014р. між ТОВ "Поларт-Інвест" та Компанією"Кентресса Холдінгз Лімітед" складено та підписано акт приймання-передачі права власності на майно (а.с.72-80, т.1).

Водночас, як встановлено судом та свідчать матеріали справи, рухоме майно, на яке рішенням суду №903/90/15 від 23.03.2015р. звернено стягнення та щодо якого органами ДВС проводяться дії з метою фактичного виконання вказаного рішення суду, без повідомлення позивача у даній справі, Товариством з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на виконання спірного договору застави від 10.09.2014р. згідно акту приймання-передачі власності на майно передано Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед".

Однак, у матеріалах справи відсутній та сторонами не надано відповідний дозвіл первинного заставодержателя ПАТ "Промінвестбанк" на наступну заставу вже заставленого майна.

Тобто, судами встановлено, що згоди заставодержателя ПАТ "Промінвестбанк" на укладення спірного договору та акту приймання-передачі права власності на майно отримано не було, в зв'язку з чим останні укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Поряд із цим, як вбачається з матеріалів справи, на все майно ТОВ "Поларт-Інвест" було накладено арешт та заборону на його відчуження, що підтверджується відповідними постановами ДВС, зокрема від 01.02.2012р. ВП №30975864, від 02.04.2013р. ВП №37273584, 19.02.2014р. ВП №42116011 (а.с.81-83, т.1).

Отже, враховуючи відсутність згоди ПАТ "Промінвестбанк" на укладення договору застави від 10.09.2014р., укладеного між ПАТ "Поларт-Інвест" та Компанією"Кентресса Холдінгз Лімітед", предметом якого є рухоме майно, яке перебувало в заставі ПАТ "Промінвестбанк", що підтверджено ТОВ "Поларт-Інвест" у листі №15.10.2015 року №31 (а.с.58, т.1), відповідно до договорів застави №2-5, №122 від 18.02.2009р., спірний договір застави від 10.09.2014р. вважається таким, що укладений з порушенням норм ЦК України та Закону України "Про заставу" та є недійсним.

Також, у зв'язку з визнанням договору застави від 10.09.2014р. недійсним акт приймання-передачі права власності на майно від 31.12.2014р. також є недійсним.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивач - ТОВ "Вестконд" є неналежним оскільки начебто не мав права на укладення з ТОВ "ФК "Арбо Фінанс" договору відступлення прав вимоги за кредитним договором №1-4 від 18.02.2009р. про надання кредиту на умовах овердрафту, слід зазначити наступне

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом;

Стаття 516 ЦК України встановлює, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, можливість заміни боржника в зобов'язанні встановлена у ст.520 ЦК України, зокрема, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згоди кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Матеріали справи свідчать, що 04.11.2016р. між ОСОБА_4 акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" було укладено договір відступлення права вимоги №39/393, за яким банком було відступлено для Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" право вимоги за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту від 18.02.2009р. №1-4, укладеним між ОСОБА_4 акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер".

04.11.2016р. між ОСОБА_4 акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" було укладено договір відступлення права вимоги №39/393-2, за яким банком було відступлено для Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" право вимоги за договором застави від 18.02.2009р. №2-5, укладеним між ОСОБА_4 акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер".

Також, 04.11.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестконд" було укладено з ТОВ "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" договір відступлення права вимоги №22, у відповідності до якого ТОВ "Вестконд" було придбано право вимоги за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р., укладеним між ОСОБА_4 акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", разом із додатковими договорами щодо змін та доповнень до такого кредитного договору.

Згідно п.1.4 та п.4.1 договору відступлення права вимоги №22 від 04.11.2016р. з моменту укладення цього договору до ТОВ "Вестконд" як нового кредитора перейшли всі без винятку права та обов'язки первісного кредитора за вищевказаним кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р..

Відповідно до п.5.3 договору відступлення права вимоги №22 від 04.11.2016р. після переходу права вимоги за договором ТОВ "Вестконд" як новий кредитор набуває усіх прав як процесуального правонаступника первісного кредитора за будь-якими та всіма цивільними, господарськими спорами між первісним кредитором і боржником або по відношенню до особи боржника та/або третім особам, що випливають з переданих прав вимоги за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р. і договорами забезпечення, які знаходяться на стадії судового розгляду або виконавчого провадження, у відповідності до чинного законодавства України.

Також, 04.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестконд" та ТОВ "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" було укладено договір відступлення права вимоги за договором застави №22-2 від 04.11.2016р., згідно з умовами якого ТОВ "Вестконд" набуло право вимоги за договором застави №2-5 від 18.02.2009р., укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), повним правонаступником якого є ОСОБА_4 акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", що забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р..

Таким чином, згідно укладених договорів права та обов'язки кредитора за кредитним договором №1-4 від 18.02.2009 року про надання кредиту на умовах овердрафту, договором застави №2-5 від 18.02.2009 року, укладеними між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Поларт-Інвест", передані ТОВ "Вестконд".

З матеріалів справи вбачається, що вищевказані договори відступлення права вимоги №22 від 04.11.2016р. та про відступлення права вимоги за договором застави №22-2 від 04.11.2016р. у встановленому законом порядку визнані недійсними не були, зворотнього сторонами не доведено.

Таким чином, як на час прийняття рішення суду першої інстанції у цій справі, так і під час перегляду його судом апеляційної інстанції зазначені вище договори є чинними, а відповідно такими, що створюють для його сторін правові наслідки, одним з яких є право на заміну кредитора у зобов'язанні.

Враховуючи вказані обставини суд першої інстанції правомірно здійснив заміну позивача з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТОВ "Вестконд" згідно ухвали від 17.05.2017р..

Також, судом першої інстанції у даній справі було вірно враховано і ухвалу господарського суду Волинської області від 20.02.2017р. у справі №903/90/15, яка набрала законної сили, та якою було замінено стягувача у виконавчому провадженні №48924247 та у виконавчому провадженні №49528646 (що приєднані до зведеного виконавчого провадження №49184625) з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТОВ "Вестконд". Також, як було зазначено вище, вказане виконавче провадження стосується виконання рішення господарського суду Волинської області від 23.03.2015р. у справі №903/90/15, яким було вирішено у рахунок стягнення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" в сумі 2 835 953,51грн. за кредитним договором про надання кредиту на умовах овердрафту №1-4 від 18.02.2009р. звернути стягнення на рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" згідно з договорами застави №2-5, №122 від 18.02.2009р..

Тобто, обставини, встановлені господарським судом Волинської області у справі №903/90/15 та викладені в ухвалі від 20.02.2017р. є такими, що безпосередньо стосуються даної справи, а тому вірно враховані при постановленні процесуального рішення про заміну позивача його правонаступником.

Покликання скаржника на те, що у ТОВ "Вестконд" була відсутня спеціальна правосуб'єктність, а саме те, що воно не є включеним до реєстру фінансових установ, а тому не могло укладати вищевказані договори, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки на укладення договорів відступлення прав вимоги боргу законодавством не встановлено вимоги щодо перебування особи у Державному реєстрі фінансових установ. Також, слід зазначити, що за вказаними вище договорами відступалися не обов'язки по наданню кредиту або його обслуговуванні, а права вимоги боргу (тобто заборгованості, яка вже існувала на момент укладення договорів відступлення), що свідчить по безпідставність тверджень скаржника щодо обов'язкової наявності у особи ліцензії на здійснення банківської діяльності. Крім того, чинне законодавство України не містить норми за якою відступлення прав вимоги боргу відносилося б до фінансових послуг як це стверджує скаржник.

Крім того, доводи апеляційної скарги стосовно того, що на момент укладення оскаржуваного договору застави між відповідачами у дані справі не було зареєстровано обтяження, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки реєстрація обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна по договорах застави №2-5 та №122 від 18.02.2009р. (укладених між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), повним правонаступником якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер") була здійснена 19.02.2009р. (що підтверджується копіями витягів про реєстрацію обтяжень, наявними в матеріалах справи), а не 27.01.2015р. як про це вказує скаржник.

Слід також зазначити, що ст.15 та ст.16 Закону України "Про заставу" встановлюють, що реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави, а відповідно це вказує на те, що вже з моменту укладення сторонами вищевказаних договорів застав у заставодавця виник обов'язок не здійснювати продажу або передачі у наступні застави об'єктів без згоди заставодержателя (ст.17 Закону України "Про заставу").

Зокрема, як свідчать матеріли справи та встановлено судом, відповідачами було укладено між собою договір застави від 10.09.2014р., предметом застави за яким було те саме майно, яке вже перебувало у заставі за договорами №2-5 та №122 від 18.02.2009р..

Тобто, укладення 10.09.2014р. оспорюваного договору застави було здійснено після того як було укладено договори застави №2-5 та реєстраційний №122 від 18.02.2009р., так і після того, як 19.02.2009р. до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено інформацію про реєстрацію обтяжень за такими договорами, а тому твердження скаржника про відсутність реєстрації обтяжень на момент укладення оспорюваного договору застави є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Водночас, покликання скаржника про те, що перелік майна, яке було передано в заставу за договорами застави №2-5 та реєстраційний №122 від 18.02.2009р. (укладених між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), повним правонаступником якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер") начебто в повному обсязі не співпадає з переліком майна, що було передано в заставу, а в подальшому у власність за оскаржуваним договором застави віл 10.09.2014р., не підтверджуються зібраними по справі доказами та судовими рішеннями. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі не наводить жодного аргументу або доказу, який би підтвердив такий аргумент.

Крім того, слід звернути увагу на те , що ТОВ "Поларт-Інвест" у дану справі було подано за підписом його директора клопотання про витребування доказів (датоване 14.09.2017р.), в якому останнє стверджує наступне:

"...згідно акта приймання-передачі права власності на майно від 31.12.2014р., заставне майно, що є предметом даного спору перейшло у власність Компанії "Кентресса Холдінгз Лімітед";

"В рамках виконавчого провадження №4894247 державним виконавцем складено акт від 23.11.2016, яким також встановлено, що майно на яке необхідно звернути стягнення в межах вказаного виконавчого провадження вибуло у власність Компанії "КентрессаХолдінгз Лімітед"...".

Також, зазначене підтверджується і листом ТОВ "Поларт-Інвест" від 15.10.2015р. вих.№31 на адресу Першого відділу ДВС Луцького МУЮ у виконавчому провадженні №4894247.

Тобто, скаржник у даній справі зазначає про те, що рухоме майно, яке є предметом оскаржуваних договору та акту приймання-передачі права власності є тим самим майном, що було предметом застави за договорами застави №2-5 та реєстраційний №122 від 18.02.2009р. та було предметом виконавчого провадження №4894247.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

За наведених обставин, рішення господарського суд Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест", м.Київ залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2018р. у справі №903/1304/15 - без змін.

2. Справу №903/1304/15 повернути до господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.09.2018р.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Миханюк М.В.