Рішення

від 29.05.2007 по справі 9-30/161-05-5173

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" травня 2007 р.

Справа  № 9-30/161-05-5173

За позовом: Товариства  сприяння обороні України

Третя особа,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1  

До відповідачів: Приморського

районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України,

Товариства з обмеженою відповідальністю „Картинг-клуб „Дюк”

Про  визнання договору оренди недійсним та

зобов'язання вчинити певні дії

Суддя  Бакланова Н.В.

Представники:

Від

позивача:  - Петренко С.В. дов. №2/54 від

09.11.2006р.

Від

третьої особи -ОСОБА_2 дов.НОМЕР_1 від 29.05.2007 р.

Від відповідача: Приморського

районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні

України-ОСОБА_2 дов. № б/н від 02.04.2007р.;

Товариства

з обмеженою відповідальністю „Картинг-клуб „Дюк”- Фарська О.В. дов. № б/н від

25.12.2006р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач Товариство

сприяння обороні України звернулось до відповідачів Приморського районного

спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, Товариства з

обмеженою відповідальністю „Картинг-клуб „Дюк” з позовом про визнання недійсним

договору оренди від 03.09.1996р., укладеного між Приморським районним

спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та Товариством з

обмеженою відповідальністю „Картинг-клуб „Дюк”, та виселення ТОВ „Картинг-клуб

„Дюк” з частини не житлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду

Одеської області від 13.07.2005р. по справі №30/161-05-5173 позовну заяву

Товариства  сприяння обороні України

задоволено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського

суду України від 01.03.2007р. рішення господарського суду Одеської області від

13.07.2005р. по справі №30/161-05-5173 скасовано, справу передано на новий

розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 20.03.2007р., на підставі резолюції заступника голови

господарського суду Одеської області Могила С.К., справу прийнято до свого

провадження  суддею Баклановою Н.В.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 16.05.2007р. до участі у справі у якості третьої особи,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

залучено  ОСОБА_1, яка є власником спірного

приміщення згідно договору міни від 20.07.2006 р.

При новому розгляді справи позивач

уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним договір від 03.09.1996

р.

          Відповідач Приморський районний

спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України позов  визнає та повідомив суд, що 25.04.2007р.

проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи -Приморського

районного спортивно-технічного клубу ТСО України.

          Відповідач Товариство з обмеженою

відповідальністю „Картинг-клуб „Дюк” позов не визнає з підстав, викладених у

відзиві.

Розглянувши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.1996р. між

Спортивно-технічним клубом Приморського району (орендодавець) та ТОВ

"Картинг-клуб "Дюк" (орендар) був укладений договір оренди не

житлового приміщення, згідно якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в

строкове платне володіння і користування частину не житлової будівлі ,

розташованої за адресою АДРЕСА_1, а саме: бокси, прибудовані до основної

будівлі, площею 269 кв.м та частину приміщень другого поверху площею 93,3 кв.м,

згідно плану орендованого майна. Термін дії договору  до 03.09.2026 р.

Позивач по справі просить визнати

зазначений договір недійсним, посилаючись на наступне.

Товариство сприяння обороні України

(в особі Одеського обласного комітету) є засновником Приморського районного

спортивно-технічного клубу, який згідно статуту вправі розпоряджатися переданим

йому на умовах повного господарського відання майном лише за наявності дозволу

про це Центрального комітету Товариства сприяння обороні України.

Оскаржуваний договір був укладений

Приморським районним спортивно-технічним клубом без наявності такого дозволу, а

про наявність оскаржуваного договору позивач дізнався лише у квітні 2005р. і не

надав погодження цієї угоди.

За таких обставин, позивач вважає,

що начальник Приморського районного спортивно-технічного клубу не мав

повноважень на підписання договору оренди від 03.09.1996р. і ця угода має бути

визнана недійсною на підставі ст.48 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент

укладення оскарженої угоди.

Крім того, з урахуванням того, що

оскаржуваний договір на даний час є чинним, на думку позивача, судом мають

застосовуватися норми чинного Цивільного кодексу України, відповідно до ч.2

ст.203 якого особа, яка вчиняє правочин, повинна мати обсяг цивільної

дієздатності.

У даному випадку, представник

орендодавця не мав такого обсягу дієздатності, який надавав би йому

повноваження щодо передачі об'єкту в оренду, тому такий договір має бути

визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Відповідач ТОВ „Картинг-Клуб „Дюк”

позовні вимоги не визнає, оскільки, на дату подання позовної заяви

(17.05.2005р.) ТСО України не було власником зазначеного нежитлового

приміщення.  Зазначене майно належало на

праві приватної власності Приморському районному спортивно-технічному клубу ТСО

України на підставі рішення Господарського суду Одеської області по справі

№30/180-04-5963 від 16.11.2004 р.

Суд, розглянувши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі

фактичних обставин повноту їх  з'ясування

і доведеність, дійшов до висновку про 

обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 1

Господарського процесуального кодексу України, юрисдикція судів поширюється  на всі правовідносини , що виникають у

державі. Згідно ст. 2 Закону України „Про судоустрій”, суд здійснює правосуддя

на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією

України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. П.3 ст. 3

зазначеного закону встановлено, що 

судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в

порядку встановленому Конституцією  

України та законами. Відповідно до п. 1 ст. 6 Закону України „Про

судоустрій”, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і

законних інтересів незалежним та неупередженим судом. Відповідно до п. 3  ст. 6 зазначеного закону, ніхто не може бути

позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона

віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду

України від 09.07.2002р. по справі №1-2/2002 визначено, що частина 2 ст. 124

Конституції України передбачає право юридичною особи  на захист судом своїх прав, встановлює

юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права

будь-якими не забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не

заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Право на

судовий захист своїх прав не може бути обмежене. Суб'єкти правовідносин у тому

числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його

вирішенням.  Держава має забезпечувати

захист прав усіх суб'єктів права власності, в тому числі у судовому порядку.

Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути

обмежено законом, іншими нормативно - правовими актами.

За змістом положень зазначених норм

правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема,

юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист

осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Верховний Суд України у своїх

Постановах неодноразово зазначав, що якщо законом не визначено коло осіб, які

можуть бути позивачами у справах, пов'язаних із визнанням угод недійсними, слід

виходити із правил ст..2 ГПК щодо права будь-якого підприємства звернутися до

господарського суду із позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом

інтересів.

При цьому позивач самостійно

визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та

інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і залежно від

встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для

правового захисту.

Приморський РСТК ТСОУ створений за

рішенням бюро Одеського обласного комітету ТСОУ, протокол № 10 від 10.01.1995

р. та діє на підставі Статуту, зареєстрованого виконавчим комітетом

Приморського району м. Одеси, рішення № 101 від 10.02.1995 р.

Згідно п.1.1. Статуту Приморський

РСТК ТСОУ є учбово-спортивним закладом, який здійснює професійну учбово-виховну

діяльність та належить до системи освіти, є правонаступником Приморського

районного спортивно-технічного клубу ДТСААФ УРСР.

Згідно п.1.3. цього Статуту

Приморський РСТК ТСОУ є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунку в

установах банків, печатку та штамп зі своїм найменуванням.

Згідно п.1.5. засновником

Приморського РСТК ТСОУ є Одеський обласний комітет ТСОУ, який затверджує Статут

клубу, контролює його виконання, приймає рішення про реорганізації та

ліквідацію клубу.

Як вбачається з п.  6.3. 

Статуту Приморського РСТК ТСО України  

майно, що передане клубу засновником Одеським  обласним 

комітетом   ТСО  України  

належить  йому  на умовах 

повного господарського  

відання,   є   колективною  

власністю   ТСО   України, не підлягає приватизації, продажу

та передачі без рішення Центрального комітету ТСО України.

Таким чином, до прийняття рішення

господарським судом Одеської області по справі 

№ 30/180-04-5963 від 16.11.2004р., всі дії які вчинялись стосовно майна

Приморського РСТК ТСО України повинні були погоджуватись з засновником. 

До матеріалів справи рішення

Центрального комітету ТСО України щодо передачі у орендне користування ТОВ

"Картинг -клуб "Дюк" частини нежилої будівлі по пров.

Бісквітний  16-а у м.Одесі  не надано.

У судовому засіданні та у своїх

письмових поясненнях представник   

Приморського РСТК ТСО України підтвердив, що такого рішення не було

взагалі і оскаржуваний  договір  укладався 

без  наявності такого  рішення. Отже   на момент укладання договору оренди не

житлового приміщення від 03.09.1996р. з ТОВ 

“Картинг -клуб "Дюк" керівник Приморського РСТК ТСО України  не мав такого об'єму цивільної дієздатності,

який дозволяв би йому укласти договір оренди з ТОВ "Картинг -клуб

"Дюк" , отже перевищив свої повноваження.

Таким чином, доводи відповідача ТОВ

“Картинг-клуб”Дюк” щодо відсутності права у позивача на звернення в суд з даним

позовом спростовуються матеріалами справи.

Відповідність чи невідповідність

угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно того законодавства,

яке діяло на момент укладення спірної угоди.

На момент укладення договору оренди

діяв Цивільний кодекс України від 18.07.1963р., але оскільки договір оренди

продовжує свою дію, то згідно прикінцевих та перехідних положень Цивільного

кодексу України від 16.01.2003р. та Господарського кодексу України від

16.01.2003р., що набрали чинності 01.01.2004р., до правовідносин слід застосувати

положення цих кодексів.

Згідно Роз'яснень ВГСУ від 12.03.99

р. № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з

визнанням угод недійсними” (з подальшими змінами та доповненнями) вирішуючи

спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих

обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання

відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону,

додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою та інші

обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до  ст.203 Цивільного кодексу України зміст

правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного

законодавства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України

підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину

стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1ст.203 Цивільного кодексу

України.

Ст. 15 ЦК України передбачає право

кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не

суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним з способів захисту

цивільних прав та інтересів, відповідно до ст.16 цього ж Кодексу, є визнання

правочину недійсним.

Договір оренди нежитлового

приміщення був укладений сторонам 03.09.1996р. Відповідно до ст.48 Цивільного

кодексу УРСР (1963р.). недійсною є угода, яка не відповідає нормам

законодавства. Ця норма кореспондується з ст. 215 Цивільного кодексу України,

відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, зокрема, щодо необхідного обсягу

цивільної дієздатності особи, яка вчиняє правочин. Крім того, відповідно

до  цієї ж статті, якщо недійсність

правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша

заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним

Відповідно до ст.29 Цивільного

кодексу УРСР, що діяв на момент укладення оскаржуваного договору, юридична

особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої

органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом.

У відповідності до вимог ч. 3 ст.

207 Господарського кодексу України у разі якщо за змістом зобов'язання воно

може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і

припиняється на майбутнє.

Відповідно до ст. 216 Цивільного

кодексу України  недійсний правочин не

створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі

недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у

натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Оскільки при

первісному розгляді справи були видані накази про виселення відповідача з приміщень,

які виконані, відсутні правові підстави для застосування цих наслідків.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний

судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Але в разі неможливості

повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього

правочину, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, такий

правочин може бути визнаний судом недійсним на майбутнє.

За таких обставин, у суду є всі

підстави для визнання договору оренди не житлового приміщення  від 

03.09.1996р., укладеного між Приморським районним  спортивно-технічним клубом Товариства

сприяння обороні України та ТОВ "Картинг -клуб “Дюк” недійсним на

майбутнє, адже договори оренди відносяться до того виду договорів, за якими неможливо

повернути все отримане за угодою, зокрема , неможливо повернути користування

майном.         

Судові витрати віднести  на рахунок відповідача на підставі ст.44.49

ГПК України.

          Керуючись ст.ст. 44, 49,  п. 6 ст. 80, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним на майбутнє договір

оренди нежитлового приміщення від 03.09.1996р., укладений між Приморським

районним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та

Товариством з обмеженою відповідальністю „Картинг-клуб „Дюк”.

3.          Стягнути з Товариства  з обмеженою відповідальністю „Картинг-клуб

„Дюк” (м. Одеса пров. Бісквітний,16-а, код 23869640) на користь Товариства

сприяння обороні України (03057 м. Київ проспект Перемоги, 52/2, код

00014311)  витрати по сплаті державного

мита в сумі 85 /вісімдесят п'ять / грн. 00 грн., витрати на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 /сто

вісімнадцять/ грн.

4.          Припинити провадження у справі до

Приморського районного спортивно-технічного клубу ТСО України на п.6 ст.80 ГПК

України.

Рішення підписано 15 червня 2007р.

Рішення набирає чинності в порядку

ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання

рішенням законної сили.

Суддя