Рішення

від 14.09.2018 по справі 910/6739/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.09.2018Справа №  910/6739/18 Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом                          Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР» (67570, Одеська обл., Лиманський район, селище міського типу Чорноморське, ВУЛИЦЯ ГВАРДІЙСЬКА, будинок 63) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» (03127, м.Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 108) стягнення заборгованості у розмірі 152 526 грн. 28 коп. Представники: без повідомлення представників сторін ОБСТАВИНИ СПРАВИ Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФОР»» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 152 526 грн. 28 коп. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором поставки №04/09П від 04.09.2015 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» про стягнення заборгованості у розмірі 152 526 грн. 28 коп. залишено без руху. 25.06.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків. Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/6739/18 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Мельника В.І. Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/6739/18 передано до розгляду судді Чинчин О.В. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.07.2018 року була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 24.07.2018 року уповноваженій особі Позивача та поверненням поштового конверту, надісланого на адресу Відповідача. Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» є 03127, м.Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 108. Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/6739/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України. Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не   пізніше  наступного дня  після  їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що 04.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФОР» (Покупець) було укладено Договір поставки №04/09П, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця гранітну продукцію, а Покупець зобов'язався приймати у власність й оплачувати товар відповідно до умов даного Договору. (а.с. 13-15) У п.1.2 Договору зазначено, що кількість, ціна, строки поставки, асортимент та одиниці виміру Товару обумовлюються у відповідних заявках Покупця, рахунках та видаткових накладних. Видаткові накладні після підписання їх сторонами набувають юридичну силу специфікацій у розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. Поставка товару здійснюється на обумовлених Сторонами умовах відповідно до Правил «Инкотермс» в редакції 2010 р. протягом 5 календарних днів з моменту отримання передоплати Постачальником. Датою поставки вважається дата прийому товару Покупцем за накладною. (п.4.2 Договору) Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у разі порушення строків поставки товару Постачальник зобов'язується сплатити Покупцю за вимогою останнього неустойку за кожен день прострочки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у той період, від вартості не поставленого в строк товару. У випадку прострочки поставки товару понад 7 календарних днів, Постачальник зобов'язаний за вимогою Покупця повернути передоплату протягом 3 банківських днів з дати вимоги Покупця. У випадку прострочки повернення передоплати, Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми неповернутих грошових коштів за кожен день прострочки. Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами і діє до 31.12.2016 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання. (п.7.1 Договору) Специфікацією №1 до Договору поставки №04/09П від 04.09.2015 року Сторони узгодили найменування, кількість, ціну товару, загальну вартість – 354 246 грн. 00 коп. (а.с.16) Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФОР» рахунок – фактуру №СФ-0000006 від 07.09.2015 року на суму в розмірі 354 246 грн. 00 коп. (відсів гранітний 0-70 (ШПС) (а.с.17) 08.09.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФОР» здійснило перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» грошових коштів у розмірі 247 972 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №1038 від 08.09.2015 року із зазначенням призначення платежу: «оплата за відсів зг.рах. №6 від 07.09.2015р.» (а.с.18) 13.09.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФОР» відсів гранітний 0-70 на суму в розмірі 122 961 грн. 22 коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000002 від 13.09.2015 року. (а.с.19) 30.06.2017 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №01-07/47/СФ від 16.06.2017 року з вимогою здійснити повернення суми попередньої оплати у розмірі 125 010 грн. 78 коп., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення 30.06.2017 р. (а.с.25-28) Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФОР» 125 010 грн. 78 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» 3% річних у розмірі 2 424 грн. 87 коп., інфляційні у розмірі 8 599 грн. 49 коп., пеню у розмірі 16 491 грн. 14 коп. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України   зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог   Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою   статті 193 Господарського кодексу України   встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7   статті 193 Господарського кодексу України). Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що 04.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФОР» (Покупець) було укладено Договір поставки №04/09П, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця гранітну продукцію, а Покупець зобов'язався приймати у власність й оплачувати товар відповідно до умов даного Договору. (а.с. 13-15) Однак, Суд зазначає, що вказаний договір підписаний з боку Постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» та скріплений його печаткою, проте не підписаний з боку Покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР» та не скріплений його печаткою. Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі. Таким чином, слід відзначити, що наявність печатки на спірному договорі є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу. Враховуючи вищевикладене, а також те, що на Договорі поставки №04/09П від 04.09.2015 року не міститься підпису уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР», він не скріплений печаткою Позивача, Суд приходить до висновку, що Договір поставки №04/09П від 04.09.2015 року, визначений Позивачем в якості підстави позову, між Сторонами фактично не укладався. Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФОР» рахунок – фактуру №СФ-0000006 від 07.09.2015 року на суму в розмірі 354 246 грн. 00 коп. (відсів гранітний 0-70 (ШПС) (а.с.17) 08.09.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФОР» здійснило перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» грошових коштів у розмірі 247 972 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №1038 від 08.09.2015 року із зазначенням призначення платежу: «оплата за відсів зг.рах. №6 від 07.09.2015р.» (а.с.18) 13.09.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФОР» відсів гранітний 0-70 на суму в розмірі 122 961 грн. 22 коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000002 від 13.09.2015 року. (а.с.19) Судом встановлено, що вказана видаткова накладна від 13.09.2015 року підписана та скріплена печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015», проте не підписана та не скріплена печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР». Однак, враховуючи те, що Позивачем не заперечувався факт здійснення поставки Відповідачем на суму в розмірі 122 961 грн. 22 коп., а відповідно до ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, Суд приходить до висновку, що 13.09.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФОР» відсів гранітний 0-70 на суму в розмірі 122 961 грн. 22 коп., а Позивачем в свою чергу прийнято вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000002 від 13.09.2015 року. (а.с.19) Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу – одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з поставки товару шляхом підписання видаткової накладної, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф). При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Проте, як встановлено Судом, Відповідачем всупереч нормам чинного законодавства України не був поставлений Позивачу товар на суму в розмірі 125 010 грн. 78 коп. Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13. Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем. Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання. Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. 30.06.2017 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №01-07/47/СФ від 16.06.2017 року з вимогою здійснити повернення суми попередньої оплати у розмірі 125 010 грн. 78 коп., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення 30.06.2017 р. (а.с.25-28) Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, Суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих Позивачем коштів у розмірі 125 010 грн. 78 коп. Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФОР» в розмірі 125 010 грн. 78 коп. Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив поставку товару та не здійснив повернення перерахованих грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 125 010 грн. 78 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 06.07.2017 р. по 26.02.2018 р. у розмірі 2 424 грн. 87 коп. та інфляційні у розмірі 8 599 грн. 49 коп. Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року). Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем повернення грошових коштів за загальний період прострочки з 06.07.2017 р. по 26.02.2018 р. у розмірі 2 424 грн. 87 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку періоду прострочки Відповідача. Так, в даному випадку підлягає застосуванню ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому оскільки Відповідачем вимога була отримана 30.06.2017 року, прострочка Відповідача розпочалась з 08.07.2017 року. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 08.07.2017 р. по 26.02.2018 р. у розмірі 2 404 грн. 32 коп. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від  17.12.2013 року) Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 06.07.2017 р. по 26.02.2018 р. у розмірі 8 599 грн. 49 коп., що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі за період з 08.07.2017 року по 26.02.2018 року, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог. Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 06.07.2017 р. по 06.01.2018 р. у розмірі 16 491 грн. 14 коп. Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України) Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов»язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування. Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 16 491 грн. 14 коп. задоволенню не підлягають. Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 125 010 грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 2 404 грн. 32 коп., інфляційні у розмірі 8 599 грн. 49 коп. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 – 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР» - задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДПОСТАЧАННЯ-2015» (03127, м.Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 108, Ідентифікаційний код юридичної особи 39569598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФОР» (67570, Одеська обл., Лиманський район, селище міського типу Чорноморське, ВУЛИЦЯ ГВАРДІЙСЬКА, будинок 63, Ідентифікаційний код юридичної особи 19220618) заборгованість у розмірі 125 010 (сто двадцять п'ять тисяч десять) грн. 78 (сімдесят вісім) коп., 3% річних у розмірі 2 404 (дві тисячі чотириста чотири) грн. 32 (тридцять дві) коп., інфляційні у розмірі 8 599 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 49 (сорок дев'ять) коп. та судовий збір у розмірі 2 040 (дві тисячі сорок) грн. 22 (двадцять дві) коп. 3. В іншій частині позову – відмовити. 4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14 вересня 2018 року. Суддя                                                                                          О.В. Чинчин