Рішення

від 20.09.2018 по справі 910/9289/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.09.2018Справа №  910/9289/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Біолонг»    до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Борекс»    про стягнення 37002,44 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Біолонг» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Борекс»  (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 37 002, 44 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за дистриб'юторським договором № 4/11-2016 в частині оплати наданих послуг. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності). Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч.    6 ст.   242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Так, з метою повідомлення відповідача    про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.07.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 07060, м. Київ, вул. Олега Ольжича, буд. 35, офіс 31. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2018 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 20.07.2018, з відміткою «фірми немає». Згідно з ч.   6 ст.   242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до ч. 2   ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень»   усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Крім того, частинами 1, 2   ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень»   визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1   ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.07.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 03.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Біолонг»   (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-консультаційне медіа агенство «ЕКМА»   (далі – дистриб'ютор), яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПК Борекс», укладено дистриб'юторський договір № 4/11-2016, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується проводити поставку (продаж) дистриб'ютору у власність товар, відповідно до замовлення дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору (п.2.1. договору). Асортимент, найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначаються у документах продавця: рахунках-фактурах ,видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п.2.2. договору). Згідно п.3.1. договору поставка товару за даним договором здійснюється продавцем на підставі письмових замовлень дистриб'ютора. Замовлений товар має бути зібраний та поставлений протягом 7 (семи) робочих днів з моменту прийняття заявки продавцем (п.3.3. договору). Відповідно до п.3.7. договору підписання дистриб'ютором видаткової накладної є підтвердженням  того, що дистриб'ютор отримав товар належної якості і в належній кількості і він не має будь-яких претензій до продавця щодо поставленого товару. Датою поставки товару є дата підписання видаткових накладних на приймання-передачу товару (п.3.9. договору). Загальною ціною договору є загальна сума вартості товару за всіма належним чином оформленими з обох сторін видатковими накладними, виданими протягом всього строку дії даного договору (п.5.2. договору). Згідно з п.5.5. договору розрахунок за поставлений дистриб'ютору товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування дистриб'ютором грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначений в п.14 цього договору. Розрахунок за товар здійснюється дистриб'ютором по факту його реалізації. Оплата реалізованого товару має бути проведена дистриб'ютором кожного поточного місяця за попередній звітний місяць, в якому відбулась реалізація, на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури. Оплата за одержаний дистриб'ютором товар вважається проведеною належним чином з моменту зарахування грошових коштів банківською установою на поточний рахунок продавця у розмірі, зазначеному у відповідних видаткових документах (п.5.7. договору). Відповідно до п.6.3.3. договору дистриб'ютор зобов'язаний проводити оплату за одержаний товар в повному розмірі  та в термін, відповідно до умов цього договору. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2017, але в будь-якому разі до повного фактичного виконання кожною стороною своїх зобов'язань за цим договором. Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором № 4/11-2016 від 03.11.2016 в частині поставки товару виконав у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №403 від 03.07.2017 на суму 2988,00 грн., №425 від 17.07.2017 на суму 1788,00 грн., №449 від 31.07.2017 на суму 3294,00 грн., №468 від 15.08.2017 на суму 3570,00 грн., №496 від 04.09.2017 на суму 4056,00 грн., №511 від 12.09.2017 на суму 2766,00 грн., 522 від 19.09.2017 на суму 1788,00 грн., №551 від 10.10.2017 на суму 2466,00 грн., №614 від 25.10.2017 на суму 2628,00 грн., №639 від 07.11.2017 на суму 2676,00 грн., №669 від 14.11.2017 на суму 3390,00 грн., №681 від 22.11.2017 на суму 2550,00 грн., №749 від 13.12.2017 на суму 5292,00 грн., які підписані сторонами договору та скріплені печатками. Проте, відповідач в порушення умов договору за поставлений товар розрахувався не у повному обсязі, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 37 002, 44 грн., що також підтверджується актом звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 26.04.2018, який підписаний представниками сторін договору та скріплений печатками підприємств. Листами вих. №25/01 від 25.01.2017 та вих. №1/15-03 від 15.03.2018  позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-консультаційне медіа агенствто «Екма»  про наявність заборгованості у розмірі 37 002, 44 грн. та просив відповідача погасити зазначену заборгованість. Відповідач на вищезазначені листи відповіді не надав, заборгованість не погасив. Листом вих. №0505-01 від 05.05.2018 відповідач повідомив позивача про зміну свого найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПК Борекс». Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема щодо погашення заборгованості у розмірі 37 002, 44  грн. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами дистриб'юторський договір № 4/11-2016 від 03.11.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки. Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором № 4/11-2016 від 03.11.2016 в частині поставки товару виконав у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №403 від 03.07.2017 на суму 2988,00 грн., №425 від 17.07.2017 на суму 1788,00 грн., №449 від 31.07.2017 на суму 3294,00 грн., №468 від 15.08.2017 на суму 3570,00 грн., №496 від 04.09.2017 на суму 4056,00 грн., №511 від 12.09.2017 на суму 2766,00 грн., 522 від 19.09.2017 на суму 1788,00 грн., №551 від 10.10.2017 на суму 2466,00 грн., №614 від 25.10.2017 на суму 2628,00 грн., №639 від 07.11.2017 на суму 2676,00 грн., №669 від 14.11.2017 на суму 3390,00 грн., №681 від 22.11.2017 на суму 2550,00 грн., №749 від 13.12.2017 на суму 5292,00 грн., які підписані сторонами договору та скріплені печатками. Проте, відповідач в порушення умов договору за поставлений товар розрахувався не у повному обсязі, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 37002,44 грн., що також підтверджується актом звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 26.04.2018, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Таким чином, враховуючи умови договору, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, оскільки на дату винесення судового рішення заборгованість не погашена. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України,    належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови дистриб'юторського договору № 4/11-2016 від 03.11.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 37 002, 44 грн. підлягають задоволенню. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. Керуючись    статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва. ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Біолонг» задовольнити. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Борекс» (07060, м. Київ, вул. Олега Ольжича, буд. 35, офіс 31,  ідентифікаційний код - 35530169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Біолонг» (04073, м. Київ, вул. Рилеєва, буд. 10-А, ідентифікаційний код - 40846595) 37 002 (тридцять сім тисяч дві) грн. 44 коп. – заборгованості та 1   762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. – судового збору. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом   17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.     Суддя                                                                                                   С. О.  Щербаков