Рішення

від 13.09.2018 по справі 806/2546/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м.Житомир справа № 806/2546/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Токаревої М.С.,

секретар судового засідання Мельниченко О.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1П,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області викладену у листі № Г-4357/0-2893/0/22-18 від 24 травня 2018 року в наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння за кадастровим номером 1820881500:01:000:2571 на території Бердичівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду на 49 років;

- стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подати до суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про його виконання.

В обґрунтування позову зазначає, що він 03 травня 2018 року звернувся з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим №1820881500:01:000:2571, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду строком на 49 років. Листом від 24.05.2018 йому відмовлено у задоволенні клопотання з таких підстав: неможливість ідентифікації особи, яка звернулась із клопотанням; земельні ділянки для сінокосіння передаються в користування лише за результатами земельних торгів і не більше, ніж на 7 років. Вважає відмову протиправною, оскільки вона не містить підстав, передбачених ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.

Ухвалою судді від 15.06.2018 відкрито загальне позовне провадження у адміністративній справі. Призначено підготовче засідання на 24.07.2018 10:50.

05.07.2018 до суду надійшов відзив та доповнення до відзиву на позовну заяву від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому останнє просило відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що під час розгляду клопотання було встановлено, що воно не містить копій документів, які б підтверджували особу, яка звернулась із заявою. Крім того, фактично ОСОБА_2 повідомлено про необхідність визначення строку оренди земельної ділянки. У задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу просить відмовити, оскільки їх склад та розмір не підтверджені належними доказами, у договорі про правову допомогу не вказано конкретну справу, у якій вона надається. З приводу позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою зазначає, що це є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а отже є неприпустимими.

24 липня 2018 року у судовому засіданні закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.09.2018 10:40.

10 вересня 2018 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Вислухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.

03 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням, у якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з послідуючою орендою строком на 49 років, кадастровий №1820881500:01:000:2571 площею 11,6000 га, розташованої на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння.

Листом від 24 травня 2018 року № Г-4357/0-2893/0/22-18 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання. Зазначено наступні підстави відмови:

1) частиною 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено перелік документів, що посвідчують особу. Під час розгляду клопотання встановлено відсутність копій документів, що унеможливлює ідентифікацію заявника;

2) відповідно до постанови КМУ від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними":

- Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в користування (оренда, емфітевзис) у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва повинні передавати в користування (оренда, емфітевзис) лише за результатами земельних торгів;

- пріоритетом управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними є передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності переважно на умовах оренди на строк не більш як сім років. Натомість позивач вказав бажаний строк оренди 49 років.

Не погодившись із відмовою, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Суд зазначає, що у оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 24.05.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- вимогам генерального плану населених пунктів;

-вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, із матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області відмовлено у позивачу наданні дозволу на проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із посиланням на вимоги постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017.

Однак постанова Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 "Про деякі питання удосконалення в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", на яку посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності у користування громадянам, а лише затверджує стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.

Крім того, відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, керувався частиною 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", що також не є підставою, передбаченою ч.3 ст.123 Земельного кодексу України для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування. Більш того, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області взагалі не вказано, які документи необхідно подати позивачу для того, щоб ідентифікувати його як особу. Натомість у клопотанні позивача вказано його прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання, засіб зв'язку.

Враховуючи вищевикладене, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 та Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", вийшов за межі наданих Земельним кодексом України повноважень.

Слід також зазначити, що рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляються розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Отже у цій справі має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті відповідачем рішення у встановленій законодавством формі. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2208/17.

За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом № Г-4357/0-2893/0/22-18 від 24 травня 2018 року, у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки кадастровий номер 1820881500:01:000:2571, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018.

Щодо вимог позивача в частині зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння за кадастровим номером 1820881500:01:000:2571 на території Бердичівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду на 49 років, суд зазначає наступне.

Повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою слід відмовити.

Одночасно, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч. 2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 03.05.2018 та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Вирішуючи вимогу позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу викладених норм слідує, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути:

- пов'язаними з конкретною справою;

- співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги;

- підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

В контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі, суд зазначає, що з договору № 23 від 30.05.2018 та розрахунку оплати праці адвоката неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавались правничі послуги.

В матеріалах справи відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких би вбачався обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем. Відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2978,40 грн адвокатом ОСОБА_4 від ОСОБА_2, що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травень 2018 року. При цьому сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера №110 від 30.05.2018 на суму 2978,40 грн, підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.

Крім того, слід зауважити, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин, а отже не потребує понесення значних правових витрат позивачем.

З огляду на вказане та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо їх стягнення в сумі 2978,40 грн.

Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області подати до суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про його виконання.

Частиною 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246,371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642) задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 24 травня 2018 року № Г4603/0-2894/0/22-18 та скасувати її.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (код ЄДРПОУ 39765513, вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002) повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642) від 3 травня 2018 року.

У задоволенні позовних вимог, в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою та стягнення понесених витрат на правову допомогу в сумі 2978,40 грн., відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.С. Токарева

Повне судове рішення складене 26 вересня 2018 року