Постанова

від 18.09.2018 по справі 465/5229/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 465/5229/17 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.

Провадження № 22-ц/783/7094/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1Б.

Категорія:47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого судді: Струс Л.Б.

суддів: Левика Я.А., Шандри М.М.

секретаря: Бадівської О.О.

за участі: представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал на ухвалу Франківського районного суду м.Львова у складі судді Ванівського Ю.М. від 12 вересня 2017 року про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" з участю третіх осіб відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування речового права на користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 0, 0724 га розташовану за адресою : м.Львів, вул.Академіка Лазаренка, 25; кадастровий номер 4610136900:05:006:0026 шляхом позбавлення ЛМКП Львівводоканал та Львівської міської ради права на розпорядження та користування зазначеним майном, передачі у володіння та користування будь-яким способом третім особам, а також заборонити пошкодження та знищення даного об`єкту.

Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0, 0724 га розташовану за адресою : м.Львів, вул.Академіка Лазаренка, 25; кадастровий номер 4610136900:05:006:0026.

Ухвалу суду оскаржила Львівська міська рада подавши апеляційну скаргу. Вважає ухвалу незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права, а тому такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що як вбачається з витягу реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позивачу належить на праві власності нежитлове приміщення площею 132,7 кв.м. з 31.03.2017 року, водночас, оскаржувана ухвала Львівської міської ради прийнята 04.10.2016 року, тобто до моменту реєстрації права власності на нежитлові приміщеня за позивачем. Таким чином, на момент прийняття оскаржуваної ухвали Львівська міська рада не могла порушити право власності позивача, оскільки позивач не мала жодних прав на приміщення за адресою м.Львів, вул. Ак.Лазаренка, 25. Крім того, зазначає, що за вказаною адресою у комунальні власності перебуває будинок площею 106,4 кв.м. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 20560537 від 07.04.2015 року, реєстраційний номер нерухомого майна - 615006246101. Таким чином, накладення арешту на земельну ділянку а також заборони відповідачу користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою позбавляє права ЛМР на користування та розпорядження майном, яке знаходиться на земельній ділянці та перебуває у комунальній власності. Вважає, що судом порушено норму ст..152 ЦПК України щодо співмірності виду забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Просять скасувати ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 12 вересня 2017 року та ухвалити нову, якою у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Ухвалу суду також оскаржило Львівське міське комунальне підприємство Львівводоканал подавши апеляційну скаргу.

Вказує, що як вбачається з витягу реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позивачу належить на праві власності нежитлове приміщення площею 132,7 кв.м. з 31.03.2017 року. Проте, за вказаною адресою, згідно витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, власником будинку площею 106.4 кв.м. є Львівська міська рада на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Ухвалою ЛМР №1042 від 04.10.2016 року, затверджено ЛМКП Львівводоканал проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0723 га на вул.Ак.Лазаренка, 25 у постійне користування для обслуговування існуючої споруди. Таким чином, вважає, що ОСОБА_3 не має жодного відношення до земельної ділянки 0,0723 га на вул.Ак.Лазаренка, 25 на яку накладено арешт. Також вказує, що позивачем не заявлялись вимоги щодо визнання недійсною реєстрації права власності на будинок, який належить на праві комунальної власності. Тобто, накладення арешту на земельну ділянку а також заборони відповідачу користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою позбавляє права ЛМР на користування та розпорядження майном, яке знаходиться на земельній ділянці та перебуває у комунальній власності.

Просять скасувати ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 12 вересня 2017 року та ухвалити нову, якою у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, хоча про розгляд справи повідомлялась належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за її відсутності.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд Львівської області здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст..263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

ОСОБА_3 11 вересня 2017 року звернулась з заявою про забезпечення позову , а саме просила накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0723 га розташовану за адресою: м.Львів, вул.Академіка Лазаренка, 25; кадастровий номер 4610136900:05:006:0026 шляхом позбавлення ЛМКП Львівводоканал та Львівської міської ради права на розпорядження та користування зазначеним майном, передачі у володіння та користування будь-яким способом третім особам, а також заборонити пошкодження та знищення даного об`єкту.

Заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0, 0724 га розташовану за адресою : м.Львів, вул.Академіка Лазаренка, 25; кадастровий номер 4610136900:05:006:0026.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову районний суд вважав що між сторонами існує спір про право та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 151 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій по вжиттю судом, на прохання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом заходів, які гарантують в майбутньому реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). Інститут забезпечення позову в цивільному процесі дозволяє гарантувати дійсне і ефективне виконання судового рішення, а тим самим і здійснення реального захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав, свобод та інтересів осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача.

Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали), забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ст. 152 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) , позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Згідно із роз'ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову покликане забезпечити належне виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вплинути на можливе утруднення його виконання чи сприяти уникненню можливості його невиконання.

Суд при розгляді справи має дотримуватися принципу верховенства права (ч.3 ст.2 ЦПК України), який включає в себе забезпечення ефективного засобу захисту порушених прав.

Відповідно до ч.1 ст.. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст..13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції , було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційний Суд України у п.9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як вбачається з виділених матеріалів справи , ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" з участю третіх осіб відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування речового права на користування земельною ділянкою.

ОСОБА_3 не заявлялися вимоги щодо визнання недійсною реєстрації права власності на будинок, який належить на праві комунальної власності. Тобто накладення арешту на земельну ділянку , а також заборона відповідачам користуватися та розпоряджатись земельною ділянкою позбавляє їх права на користування та розпорядження майном, яке знаходиться на земельній ділянці та перебуває у комунальній власності.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи у провадженні слідчого управління ГУНП у Львівській області перебувають матеріали досудового розслідування №42016141040000088 відомості про яке 25.08.2016 р. внесені до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст.190, ст.. 356 КК України щодо незаконного вибуття з комунальної власності нежитлових приміщень, в тому числі і приміщення, яке як зазначає ОСОБА_3 у її власності.

Колегія суддів вважає що в оскаржуваній ухвалі не зазначено мотивів, з яких суд зробив висновок про необхідність застосування зазначених заходів забезпечення позову та не вказав на підстави передбачені ч.2 ст.151 ЦПК України.

Підстав для висновку про те, що обраний заявником вид забезпечення позову є співмірним із заявленими в даній справі позовними вимогами та що не вжиття цього виду забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся немає.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг слід визнати підставними та задовольнити їх скасувавши ухвалу суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ст..376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал - задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 12 вересня 2017 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 24.09.2018 року.

Головуючий

Судді