Рішення

від 20.09.2018 по справі 761/14240/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/14240/15-ц

Провадження № 2/761/84/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Малашевського О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач у добровільному порядку умов договору позики не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість. Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 1 337 719,92 грн., відсотки за невиконання умов договору на суму 88 949, 21 грн., 961 972,66 грн. інфляційних втрат та 3654,00 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 29.05.2015 року відкрито провадження по справі.

20.07.2015 року позивач звернулась до суду з заявою про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 20.07.2015 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на майно, а саме: земельну ділянку, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га., реєстраційний номер: 552995846258, кадастровий номер: НОМЕР_3, яка відповідно до свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_4, виданого 20.01.2015року, Реєстраційною службою, Яворівського районного управління юстиції Львівської області, Львівська обл., Державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_5, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 18720239 від 20.01.2015 10:38:51 належить ОСОБА_4 та яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

25.12.2015 року позивач звернулась до суду з заявою про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 25.12.2015 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

03.03.2016 року представник позивача подала заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просила стягнути з відповідача на користь позивача 1 337 719,92 грн. заборгованості за договором позики, 88 949, 21 грн. - відсотків за невиконання умову договору, 961972,66 інфляційних збитків, 365400 грн. судового збору та 20700,00 грн. - витрат на правову допомогу.

03.03.2016 року в судовому засіданні представник відповідача подала заперечення на позов, в яких зазначила, що визнає позов частково в частині стягнення заборгованості в загальній сумі 666 109, 34 грн., з яких сума заборгованості станом на 18.05.2015 року в сумі 26 640,00 євро становить 624 627, 25 грн., 3% річних за період 02.03.2013 року по 18.05.2015 року 41582, 09 грн.

04.10.2016 року представник відповідача подала заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, в яких зазначила, що вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 20700,00 грн. є безпідставними та надані представником позивача документи, а саме договір про надання правової допомоги від 25.08.2015 року, акт приймання-передачі про надання правової допомоги не є належними доказами отриманої правової допомоги у зв'язку з розглядом наданого спору. Окрім того, представником позивача не надано доказів на підтвердження факту оплати отриманих послуг в сумі 20 700,00 грн.

14.03.2017 року відповідач подала до суду заперечення на позов, в яких зазначила, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними та оскільки відповідачем було повернуто позивачу суму коштів в розмірі 30413,00 євро, у зв'язку з чим сума заборгованості складає 26 640,00 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15.08.2015 року становить 601 180, 28 грн.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно п. 9 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 01.02.2018 року у справі призначено підготовче судове засідання на 10.04.2018 року о 14.30 год.

09.03.2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_6 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-492 від 04 червня 2018 року, протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Рибаку М.А. у зв'язку із довготривалим перебуванням на лікарняному судді Малинникова О.Ф.

Ухвалою суду від 05.06.2018 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.09.2018 року 14.30 год.

В судовому засіданні 20.09.2018 року заяву ОСОБА_6 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору відхилено. Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого судового засідання та призначення розгляду справ по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково та зазначив, що позовні вимоги в обсязі заявленому позивачем є необґрунтованими.

Суд, розглянувши подані ними докази, повно і всебічно дослідивши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.03.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики грошових коштів з вимогою повернення, за умовами якого остання отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 637 251,89 грн., що на день передачі грошових коштів відповідало 57 053,00 євро за курсом НБУ.

Відповідно до п. 1.3 договору, на підтвердження укладення цього договору позики та його умов, факт отримання грошових коштів буде підтверджений письмовою заявою ОСОБА_4, підпис на якій буде нотаріально засвідчений та, яка викладається на цьому договорі, і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1.4 договору за цим договором відсотки за користування грошовими коштами не нараховуються та не сплачуються.

Згідно п. 2.1 вищевказану суму відповідач зобов'язалась повернути готівкою частинами з розстроченням платежу в строк до 01.03.2013 року включно.

Разом із тим, під час розгляду справи відповідач не надав доказів на підтвердження повернення коштів за договором позики в повному обсязі.

У відповідності з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із Правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі № 6-79цс14, згідно з якою: "Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання"

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено договір позики, з якого чітко вбачається, що ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 суму позики в сумі 637 251,89 грн., що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 57053,00 євро, яку відповідач зобов'язалась повернути у визначений договором строк до 01.03.2013 року.

Відповідно до розписок, які містяться в матеріалах справи, відповідач повернув позивачу лише частину грошових коштів за договором позики у сумі 30 413, 00 євро. (а.с.102-114 ). Неповернутою залишилась сума коштів в розмірі 26 640,00 євро.

А тому, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що зобов'язання за договором позики відповідачем у строк не було виконано в повному обсязі та прострочено виконання грошового зобов'язання, а тому він зобов'язаний сплатити суму боргу в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з правовою позицією у справі за № 6-284цс17, Верховний Суд України зазначив, що" згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом".

Відповідно до п. 2.7 договору сторони достягли згоди в тому, що відповідно до ст. 533 ЦК України, оскільки у цьому договорі позики п. 1.2 визначений грошовий еквівалент в євро, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом НБУ української гривні до євро на день платежу.

Враховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, суд приходить до висновку про стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень цієї норми про стягнення суми боргу, визначену за курсом євро станом на день звернення до суду з позовом, як зазначено у позовних вимогах, на залишок заборгованості за договором, що складає 624 627, 25 грн. (26 640 євро * 23,446969 грн.).

Також відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Враховуючи, що предметом договору позики є грошове зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Згідно із п. 2.1 договору позики остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01.03.2013 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 41 482,09 грн. трьох процентів річних за період з 02.03.2013 року по 18.05.2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір, а також витрати на оплату судової експертизи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до 79, 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1018,97 грн.

Окрім того, позивач також просила суд відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 20 700, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом із тим, суд не вбачає правових підстав для відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу у зв'язку з відсутністю належних доказів, які б підтверджували фактичне понесення позивачем витрат на таку допомогу у розмірі 20700, 00 грн., а також у зв'язку із ненаданням детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України; ст. ст. 23, 525, 526, 533, 545, 611, 625, 1046, 1048, 1050, 1167 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 624627,25 грн. та трьох процентів річних в сумі 41482,09 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1018,97 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_3: 04053, АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1

ОСОБА_4: 02095, АДРЕСА_2, ІПН: НОМЕР_2.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення суду складено 27.09.2018 року.