Рішення

від 28.09.2018 по справі 907/462/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.09.2018 м. Ужгород Справа № 907/462/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Кіілто-Клей , м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю Лісоіндустрія , м. Берегово про стягнення суми 537273,71грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 5372373,71грн., у тому числі 500380,33грн. основного боргу по сплаті за відпущену продукцію за договором поставки №116П/13 від 11.11.2013 та 36893,38грн. пені за несвоєчасний розрахунок, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 19, 42 Конституції України, ст.ст.3, 11, 526, 549, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 271 Господарського кодексу України щодо неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасності проведення розрахунків по оплаті отриманої продукції.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару, у встановлений договором строк не здійснив у повному обсязі оплату вартості, чим порушив вимоги ст.ст. 526,530 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, а також умови договору поставки від 111.11.13 №116П/13, та, внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість за поставлений товар, яка станом на момент звернення до суду з даним позовом складає суму 500380,33грн.

За наведених обставин, позивачем здійснено нарахування пені за невиконання відповідачем зобов'язання в період з 15.04.2018 по 10.07.2018, з огляду на що, просить стягнути з відповідача на його користь суму 537273,71грн., у тому числі 500380,33грн. основного боргу та 36893,38грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/462/18, враховуючи, що дана справа не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв'язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.07.2018 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 25.08.2018 р.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 23.07.2018 була надіслана відповідачу 23.07.2018 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 90202, м. Берегове, вул. Фабрична, 53, та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №9020206011240 отримана відповідачем 26.07.2018.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Від відповідача на адресу суду надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду, якою позовні вимоги останнім визнано у повному обсязі, та, просить суд розстрочити виконання рішення рівними частинами в період до вересня 2019 року, а саме щомісячно по 44772,81 грн. при цьому, заява мотивована важким фінансовим становищем відповідача. Зокрема вказує, що відповідач має істотну заборгованість перед Позивачем та іншими контрагентами, ризикує утворенням заборгованості перед бюджетом податків і зборів, заробітної плати, у зв'язку з чим стягнення всієї суми боргу на користь Позивача на тлі браку коштів негативно вплине на законні майнові інтереси Відповідача, і як наслідок погіршить його фінансове становище. При цьому Відповідач не бажає уникнути відповідальності, а навпаки виконати їх в повному обсязі

Разом з тим, відповідачем на адресу суду надіслано заяву про здійснення розгляду справи за відсутності повноважного представника.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.252 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Розглянувши подані позивачем матеріали, заслухавши повноважних представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Кіілто-Клей (Продавець - Позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю Лісоіндустрія (Покупець - Відповідач у справі) 11 листопада 2013 року було укладено договір №116П/13 поставки, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача, а відповідач - прийняти і оплатити товар (вина виноградні) у відповідності до умов даного договору.

Пунктом 1.2 договору сторони узгодили, що найменування, розгорнутий асортимент, ціна одиниці товару зазначені в прайс-листах продавця. Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума кожної партії товару, визначаються кожний раз на підставі узгоджених з постачальником заявок покупця. Узгодження відбувається шляхом передачі підписаної покупцем заявки довільної форми по факсу (або іншим способом) постачальником.

Згідно з умовами пункту 1.3 договору постачальник повинен передати покупцю документи наступні на товар: рахунок-фактура; накладна на отримання товару; податкова накладна; санітарно-гігієнічний сертифікат та сертифікат походження.

При цьому, підпис уповноваженої особи покупця в накладній на отримання товару є одночасно підтвердженням згоди покупця на отримання від постачальника товарів в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в накладній; підтвердженням факту прийому від постачальника товарів по їх кількості (1.4.).

На виконання умов договору позивач 09.02.18 відвантажив, а відповідач прийняв товар на суму 147013,50грн. згідно з видатковою накладною №001422354, 01.03.18 - на суму 88889,10грн. згідно з видатковою накладною №001422671, 06.03.18 - на суму 55201,61грн. згідно з видатковою накладною №001422744, 15.03.18 - на суму 131811,96грн. згідно з видатковою накладною №001422919, 28.03.18 на суму 124912,50грн. згідно з видатковою накладною №001423152, 30.03.18 на суму 7348,50грн. згідно з видатковою накладною №001423215 (в матеріалах справи).

Пунктом 3.1 передбачено, що кожна окрема партія товару постачається на умовах відстрочення платежу на 45 (сорок п'ять) календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, остання поставка товару була здійснена позивачем 30.03.18, термін оплати якої сплив 14.05.2018.

Однак, відповідачем вартість отриманого товару не сплачено у повному обсязі. Згідно з суті поданого позивачем акту звірки взаєморозрахунків станом на 10.05.2017, який підписано та погоджено відповідачем, заборгованість на користь позивача складає суму 500380,33грн., яку позивач просить стягнути з відповідача у примусовому порядку з посиланням на вимоги ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 549, 530, 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, зважаючи на прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем з урахуванням вимог п.5.2 договору було нараховано на суму заборгованості суму 36893,38грн. пені за несвоєчасний розрахунок, вимоги про стягнення яких позивач просить задовольнити у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки товарів №116П/13 від 11.11.2018 року, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлений позивачем товар згідно Договору, внаслідок чого у ТОВ Лісоіндустрія виникла заборгованість перед ТОВ Кіілто-Клей у розмірі 500380,33грн., яка станом на день розгляду даної справи є непогашеною, та визнаною відповідачем у повному обсязі.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила правочин.

Тобто, даною статтею Цивільного кодексу України встановлено загальне правило, за яким боржник несе відповідальність за порушення зобов'язання за наявності його вини. Випадки, в яких боржник взагалі не несе відповідальності, визначені, зокрема, статтею 617 Цивільного кодексу України, статтею 218 Господарського кодексу України, та пов'язані з невиконанням зобов'язання через випадок чи непереборну силу тощо.

Натомість, визначення наявності чи відсутності вини боржника в розумінні статі 614 Цивільного кодексу України здійснюється саме через доведення боржником та з'ясування судом тих обставин, що боржником було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання зобов'язання.

Водночас частиною 1 статі 625 Цивільного кодексу України встановлено виняток зі загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, а саме, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, саме стаття 625 Цивільного кодексу України є спеціальною відносно до статті 614 Цивільного кодексу України та підлягає переважному застосуванню в даному випадку.

Таким чином відсутність фінансування не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язання за укладеним Договором.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 36893,38грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період: з 26.03.18 по 10.07.18 по товарно - транспортній накладній від 09.02.18 за №001422354; з 15.04.18 по 10.07.18 по товарно - транспортній накладній від 01.03.18 за №001422671; з 20.04.18 по 10.07.18 по товарно - транспортній накладній від 06.03.18 за №001422744; з 29.04.18 по 10.07.18 по товарно - транспортній накладній від 15.03.18 за №001422919; з 12.05.18 по 10.07.18 по товарно - транспортній накладній від 28.03.18 за №001423152; з 14.05.18р. по 10.07.18 по товарно - транспортній накладній від 30.03.18 за №001423215.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Умовами договору, зокрема п. 5.2, сторони узгодили розмір пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Таким чином, перевіривши розрахунок позивача, виходячи з розміру пені, визначеного вимогами чинного законодавства, вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 36893,38грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідачем подано суду клопотання про розстрочення виконання рішення зі стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Лісоіндустрія , м. Берегово на користь товариства з обмеженою відповідальністю Кіілто-Клей , м. Київ, з жовтня 2018 р. по вересень 2019 р. у сумі 537273,71 грн. рівними частинами по 44772,81 грн. щомісячно.

Вказана заява мотивована скрутним фінансовим становищем відповідача, наявністю істотної заборгованості перед позивачем та іншими контрагентами, ризиком утворенням заборгованості перед бюджетом зі сплати податків і зборів, заробітної плати, відсутністю власних коштів на рахунках у банках (докази чого долучено до матеріалів справи), наявністю кредиторської та дебіторської заборгованості, у зв'язку з чим стягнення всієї суми боргу на користь позивача на тлі браку коштів негативно вплине на законні майнові інтереси відповідача, і як наслідок погіршить його фінансове становище. При цьому за доводами відповідача, він не бажає уникнути відповідальності, а навпаки виконати їх в повному обсязі.

Частино 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема справа "ОСОБА_1 проти України" (Заява N 40450/04), зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року.

З огляду на викладене, беручи до уваги скрутне фінансове становище відповідача, суд вважає за необхідне задовольнити заяву відповідача про розстрочення виконання рішення, розстрочивши його виконання рівними частинами на 1 рік.

Враховуючи доводи, наведені у клопотанні про розстрочення виконання рішення, а також те, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, розстрочивши виконання рішення рівними частинами на 1 рік

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240, 252, 331 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Лісоіндустрія (90202, м. Берегово, вул. Фабрична, буд. 53, ідентифікаційний код 30640834) на користь заяву товариства з обмеженою відповідальністю Кіілто-Клей (04073, м. Київ, вул. М.Вовчка, буд. 14, ідентифікаційний код 33346440) заборгованість у розмірі 537273,71 грн. (П'ятсот тридцять сім тисяч двісті сімдесят три грн. 71 коп.), а також суму 8059,11 грн. (Вісім тисяч п'ятдесят дев'ять грн. 11 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору розстрочивши виконання рішення рівними частинами на 1 рік наступним чином:

- до 31 жовтня 2018 року - 52831,92 грн.;

- до 30 листопада 2018 року - 44772,81 грн.;

- до 31 грудня 2018 року - 44772,81 грн.;

- до 31 січня 2019 року - 44772,81 грн.;

- до 28 лютого 2019 року - 44772,81 грн.;

- до 31 березня 2019 року - 44772,81 грн.;

- до З0 квітня 2019 року - 44772,81 грн.;

- до 31 травня 2019 року - 44772,81 грн.;

- до 30 червня 2019 року - 44772,81 грн.;

- до 31 липня 2019 року - 44772,81 грн.;

- до 31 серпня 2019 року - 44772,81 грн.;

- до 30 вересня 2019 року - 44772,81 грн.;

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 28.09.2018

Суддя О.Ф. Ремецькі