Рішення

від 25.09.2018 по справі 914/1215/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2018 Справа №914/1215/18

Господарський суд Львівської області в складі:

судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілюще джерело Прикарпаття» , Львівська область, м.Моршин,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Львівська область, м.Стрий,

про стягнення 42 616,61 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3;

від відповідача: ОСОБА_2

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цілюще джерело Прикарпаття» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 42 616,61 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2017р. у справі №914/730/17 задоволено позовні вимоги ТОВ Цілюще джерело Прикарпаття до ФОП ОСОБА_2 та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 332 430,97 грн - неустойки та 4986,46 грн судового збору.

Дане рішення суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017р. та постановою Верховного суду від 29.03.2018р.

На виконання рішення від 15.06.2017р. у справі №914/730/17, Господарським судом Львівської області було видано відповідний наказ, який позивачем пред'явлено до виконання.

Оскільки відповідач не виконав рішення суду та не сплатив неустойку в розмірі 332 430,97 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 10437,39 грн нараховані за період з 16.06.2017р. по 02.07.2018р. та інфляційні втрати в сумі 32 179,22 грн нараховані за період з липня 2017 року по квітень 2018року.

Обставини справи: ухвалою від 09 липня 2018 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив розгляд справи в судовому засіданні на 31 липня 2018 року з викликом сторін.

В судовому засіданні 31 липня 2018 року розгляд справи було відкладено на 30 серпня 2018 року у зв'язку із неявкою представника відповідача в судове засідання.

07.08.2018р. позивач подав додаткові письмові пояснення з приводу інфляційних втрат, надав виправлений розрахунок інфляційних втрат згідно якого розмір інфляційних втрат складає 32 179,22грн.

В судове засідання 30.08.2018 р. не з'явилися представники сторін, причин неявки не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, вимоги ухвали суду від 09.07.2018 р. не виконали.

Оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач проживає (зареєстрований) за адресою 82400, АДРЕСА_1, а позивачем у позовній заяві адреса відповідача зазначена: 82400, Львівська область м. Стрий, просп. Чорновола, буд. 1 а, кв.2, і саме на цю адресу направлялась поштова кореспонденція суду, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відклав розгляд справи на 17.09.2018р.

В судове засідання 17.09.2018р. з'явилися представник позивача та відповідач. Відповідачем було заявлено усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання йому можливості подати відзив на позов, оскільки він не був обізнаний про розгляд даної справи до цього часу.

З метою забезпечення принципу змагальності сторін, для надання відповідачу можливості подати відзив на позовну заяву, в судовому засіданні було оголошено перерву до 25.09.2018р.

В судове засідання 25.09.2018р. з'явилися представники сторін. Представник позивача надав пояснення в яких позовні вимоги підтримав, просив суд їх задоволити. Відповідач позовні вимоги заперечив, подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що судовим рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 року з нього стягнуто суму неустойки, яка по своїй правовій природі і є тією відповідальністю за порушення договірного зобов'язання, а не грошовим (борговим)зобов'язанням, хоча і виражена в грошовому еквіваленті. На думку відповідача, якщо з нього як боржника стягнена неустойка в розумінні ч. 2 ст. 785 ЦК України, то застосування трьох процентів річних, інфляційних збитків на суму неустойки є нічим іншим як накладення відповідальності на відповідальність, а не нарахування відсотків на суму боргу з урахуванням вимог ч.2 ст. 625 ЦК України.

Також відповідач повідомив, що відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до ЄДРЮОФО 03.09.2018 року внесено запис № 24170060007000653 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2. Даний факт підтвердив повідомленням державного реєстратора від 03.09.2018р.

Представник позивача в наданих суду усних поясненнях зазначив, що в даному випадку відсутні підстави для закриття провадження у справі у зв'язку із припиненням підприємницької діяльності відповідачем, вважає, що зобов'язання відповідача не припинилось а лишилось за ним як за фізичною особою. При цьому представник зіслався на правову позицію Верховного суду України у справі 3-788гс17.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, встановив наступне:

Господарським судом Львівської області розглядалась справа №914/730/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілюще джерело Прикарпаття» до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення неустойки в сумі 336 960,00 грн. За результатами розгляду справи, 15 червня 2017 року Господарським судом Львівської області прийнято рішення яким позовні вимоги задоволено частково та стягнено з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілюще джерело Прикарпаття» 332430,97 грн неустойки та 4986,46 грн судового збору.

Дане рішення суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017р. та постановою Верховного суду від 29.03.2018р.

Рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2017 року, набрало законної сили 20 вересня 2017 року, а на його виконання 28 вересня 2017року судом було видано відповідний наказ, який пред'явлено позивачем до виконання.

Наказ суду від 28.09.2017р., перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області ОСОБА_4, що підтверджується зокрема копією постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19.10.2017р.

Оскільки відповідач не виконав рішення суду та не погасив заборгованість, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 10437,39 грн нараховані за період з 16.06.2017р. по 02.07.2018р. та інфляційні втрати в сумі 32 179,22 грн нараховані за період з липня 2017 року по квітень 2018року.

Зі змісту позовної заяви та встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини щодо захисту майнового права та інтересу позивача, шляхом стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення суду та несплати боргу.

Відповідно до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України , у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України.

Зокрема зобов'язання припиняється:

- виконанням, проведеним належним чином.

- за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного

(грошей, іншого майна тощо).

- зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також

вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом

пред'явлення вимоги.

- за домовленістю сторін.

- внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків,

якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

- поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

- неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не

відповідає.

- смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з

цим не може бути виконане іншою особою.

- ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом

або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої

юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про

відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до ст.203 ГК України, господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.7 Постанови №14 від 17.12.2013р. зазначає, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4 згаданої постанови пленуму, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначає Верховний суд України у постанові від 2 березня 2016 року по справі № 6-2491цс15, ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Дія статті поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Відповідно до п.3.1, п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному випадку зобов'язання відповідача по сплаті неустойки в сумі 332 430,97грн виникли на підставі закону у зв'язку із несвоєчасним поверненням відповідачем об'єкта оренди, а рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2016р. у справі №914/730/17 в частині стягнення даної неустойки, є тільки констатацією наявності заборгованості.

Суд звертає увагу на те, що згідно рішення господарського суду у справі №914/730/17 з ФОП ОСОБА_2В на користь ТзОВ Цілюще джерело Прикарпаття неустойку нараховану згідно ч.2 ст. 785 ЦК україни, яка передбачає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як зазначає Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна , неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України , оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Приписи ст. 625 ЦК не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов'язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, станом на серпень 2018 року відповідач не виконав рішення суду та не сплатив неустойку в сумі 332430,97грн, а отже у позивача наявні правові підстави для нарахування на неї 3% річних та інфляційних втрат, які є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із положеннями ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом проведено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних і встановлено, що позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 16 червня 2017 року, хоча рішення суду на підставі якого у відповідача виник обов'язок щодо сплати неустойки, набрало законної сили 20.09.2017р.

Відповідно до положень ст. 115 ГПК України (в редакції яка діяла на момент набрання рішенням суду у справі №914/730/17 законної сили), рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" .

Судом проведено перерахунок 3% річних за період з 21.09.2017р. по 02.07.2018р. та інфляційних втрат за період з 21.09.2017р. по квітень 2018р., та встановлено, що до стягнення підлягають 3% річних в сумі 7 787,08грн та інфляційні втрати в сумі 25 388,05грн.

Твердження відповідача про те, що за умов стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат, матиме місце накладення відповідальності на відповідальність є безпідставними, так як, нарахування йому трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. В даному випадку позивач скористався своїм правом на отримання від відповідача компенсації за користування коштами, які він повинен був сплатити за рішенням суду та матеріальних втрат від знецінення цих коштів.

Щодо посилань відповідача на ту обставину, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис від 03.09.2018 року № 24170060007000653 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_5, суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Верховного суду України у справі № 3-788гс17, відповідно до статей 51 , 52 , 598-609 ЦК , статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Відповідно до п.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у зв'язку із припиненням відповідача, як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, його зобов'язання перед позивачем не припинилися, а збереглись за відповідачем як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Частиною 1 статті74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково та стягнути з відповідача 3% річних в сумі 7 787,08 грн. та інфляційні втрати в сумі 25 388,05грн.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі суд покладає на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1371,64 грн.

Керуючись статтями 10,12,20,73,74,75,76,79,123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд , -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 (82400, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілюще джерело Прикарпаття» (82482, Львівська область, м.Моршин, вул. Джерельна,9, ідентифікаційний код 33227342) 7 787,08 грн 3% річних, 25 388,05 грн інфляційних втрат, та 1 371,64 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, з дня його проголошення до Львівського апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається через Господарський суд Львівської області.

Повне рішення складено та підписано 28.09.2018р.

Суддя Запотічняк О.Д.